Темперамент і характер, їх прояви у мовленні (стр. 6 из 15)
«Диктатор», який, безумовно перебільшує свою силу, домінує, наказує, цитує авторитетів, одним словом, робить усе, щоб керувати своїми жертвами (Начальник, Бос, Настоятель).
Навпаки, маніпулятор типу «Шмата», що є жертвою диктатора та прямою його протилежністю, розвиває велику майстерність у взаємодії з диктатором, перебільшуючи свою співчутливість. «Шмата» використовує такі прийоми: забула, не чула, промовчала (Хамелеон, Конформіст, Відступник, Дурень, Довірливий).
«Калькулятор», що перебільшує необхідність все і всіх контролювати, обдурює, ухиляється, прагне, з одного боку, перехитрити, а з другого – перевірити інших (Ділок, Аферист, Гравець в покер, Працівник реклами, Шантажист).
«Липучка», що є полярною протилежністю «калькулятору», зі всіх сил перебільшує свою залежність, прагне бути предметом турботи, дозволяє і приховано змушує інших робити за неї роботу (Паразит, Нило, Вічна дитина, Іпохондрик, Безпорадний).
«Хуліган», що перебільшує свою агресивність, жорстокість, недоброзичливість, керує іншими з допомогою різноманітних погроз (Ображальник, Ненависник, Гангстер, Сварлива Баба).
«Славний хлопець», що перебільшує свою турботливість, уважність, «вбиває» інших своєю показаною добротою. Відтак, у деякому сенсі сутичка з ним важча, ніж з хуліганом, бо ви не зможете боротися зі славним хлопцем. Дивно, але у будь-якому конфлікті зі славним хлопцем перший програє (Угодник, Доброчинець, Мораліст, Людина компанії).
«Суддя», що перебільшує свою критичність, нікому не вірить, повний звинувачення, невдоволення, з труднощами прощає провини інших (Всезнайка, Звинувачувач, Поборник Прав, Збирач Досьє, Експерт, Месник, Той, хто ганьбить, змушує визнати вину).
«Захисник», що протилежний судді, надзвичайно підкреслює свою підтримку і поблажливість до помилок інших, псує їх, співчуваючи понад усяку міру, відмовляється дозволити тим, кого захищає, стати на власні ноги та зростати самостійним. Замість того, щоб зайнятися власними справами, він турбується про потреби інших (Покровитель, Мученик, Квочка з Курчатами, Самовідданий, Потішник).
Маніпулятор дуже зайнята людина, бо контролює інших і тому не бачить і не чує багато з того, що відбувається навколо. Сам процес маніпулювання непомітно робить таку людину сліпою, бо втрачає здатність по-справжньому переживати, по-справжньому радіти, нормально та повноцінно жити.
Для маніпуляторів характерна фальшивість, неусвідомленість справжнього сенсу життя, яке для них є шаховою грою, цинізм, недовіра до всього. Усіх людей вони ділять на дві категорії: тих, кого контролюють і тих, хто контролює.
Актуалізаторам, як протилежності маніпуляторам, характерна чесність, щирість, автентичність. Вони здатні бути чесними у будь-яких переживаннях. Їм притаманна чистосердечність та виразність. Вони усвідомлено відгукуються на життєві події, добре бачать і відчувають себе та інших, здатні мати свої погляди про твори мистецтва, про музику, про життя. Актуалізатори володіють свободою вираження своїх потенцій, вони володарі свого життя, вони суб’єкти. Ці люди глибоко вірять в інших та самих себе, весь час прагнуть встановити зв'язок з життям та долати його труднощі тут і зараз.
Актуалізатор знаходиться у більшій безпеці, ніж маніпулятор, оскільки розуміє по-перше, те, чим він є неповторним, а по-друге, те, що його неповторність – це цінність. Маніпулятор, навпаки, заганяє свою індивідуальність глибоко всередину свого єства та повторює, копіює, тиражує чиїсь способи поведінки. Він старається, пирхає, дряпається вверх, але вже по освоєних горах. На жаль, навіть психологічне знання професійно використовується часом психологами для маніпуляції іншими людьми, що, звичайно, є не гуманно.
«Практично всі автори типологій підкреслювали, що характер може бути більш і менш виражений. Уявіть собі вісь, на якій зображена інтенсивність проявів, характерів. Тоді на ній позначаться наступні три зони (мал. 1); зона абсолютно «нормальних» характерів, зона виражених характерів (вони одержали назву акцентуації) і зона сильних відхилень характерів, або психопатії. Перша і друга зони відносяться до норми (у широкому значенні), третя — до патології характеру. Відповідно, акцентуації характеру розглядаються як крайні варіанти норми. Вони, у свою чергу, підрозділяються на явну і приховану акцентуацію.
Мал. 14. Вісь ступеня вираженості характеру: I — «середні» характери; II — акцентуйовані характери: а — прихована акцентуація; б — явна акцентуація; III — психопатії. Позначення: Н — норма, П — патологія
Розрізнення між патологічними і нормальними характерами, що включають акцентуацію, дуже важливе. По одну сторону межі, що розділяє другу і третю зони, виявляються індивіди, що підлягають веденню психології, по іншу — малої психіатрії. Звичайно, «межа» ця розмита. Проте існують критерії, які дозволяють її приблизно локалізувати на вісі інтенсивності характерів.
Таких критеріїв три, і вони відомі як критерії психопатій Ганнушкіна Кербікова.
У разі акцентуації характеру може не бути жодної з ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі три ознаки відразу. Відсутність першої ознаки виражається у тому, що акцентуйований характер не проходить «червоною ниткою» крізь усе життя. Звичайно він загострюється в підлітковому віці, а з подорослішанням згладжується. Друга ознака — тотальність — також не обов'язкова: риси акцентуйованих характерів виявляються не в будь-якій обстановці, а лише в особливих умовах. Нарешті, соціальна дезадаптація при акцентуації або не наступає зовсім, або буває нетривалою. При цьому приводом для тимчасових розладів з собою і з оточенням є не будь-які скрутні умови. (як при психопатіях), а умови, що створюють навантаження на місце якнайменшого опору характеру.
Введення поняття «місця якнайменшого опору» (або «слабкої ланки») характеру, а також опис цих місць стосовно кожного типу — важливий внесок в психологічну теорію характеру. Слабкі місця кожного характеру треба знати, щоб уникати неправильних кроків, зайвих навантажень і ускладнень в сім'ї і на роботі, при вихованні дітей, організації власного життя» (5).
Як уже було сказано, не всі якості характеру особистості розвинуті однаково. Крім того, якість може бути посилена більше норми, бути акцентованою. Німецький психолог К.Леонгард виділив ряд типів акцентованих особистостей, для яких характерне посилення рівня визначення рис.
1. Демонстративні особи, для них характерна велика, аномальна здатність до витіснення. Багато таких особистостей працюють у сфері торгівлі. Тут виділено два підтипи: а) істерики – у них велике бажання до визнання (викликати до себе увагу), недостатність витримки, необдуманість вчинків; б) авантюристичні – це ті особи, що роблять грубі помилки в очах об’єктивного спостерігача і відмовляються від цих помилок.
2. Педантичні особи, в яких, навпаки, слабо представлені механізми витіснення. Виділяються такі підтипи:
а) анаксти – особи, що зволікають з прийняттям рішення навіть тоді, коли стадія попереднього і кінцевого аналізу завершена, для них характерна велика нерішучість; б) особи з неврозом нав’язливих станів, наприклад, великого страху, що змушує бачити у ледь складних обставинах велику загрозу; оскільки здатність до витіснення недостатня, то це напруження підсилює нав’язливі уявлення, що ведуть до “розкачування”, яке збільшує страх до краю; в) іпохондрики, для яких характерні дуже сильні переживання про власне здоров’я; г) “втеча у хворобу”, коли після невеликих невдач, конфліктів, внутрішніх переживань, фрустрації головних потреб, особистість симулює хворобу (“Я погано себе почуваю”, “У мене поганий настрій”), хоч до цього немає певних явних об’єктивних передумов, але є суб’єктивні. Однак, через деякий час справді можуть з’явитися симптоми хвороби.
3. Застрягаючі. Основою застрягаючого, параноїдального типу акцентуації характерна стійкість афекту. Така людина захоплена однією ідеєю, яка всепоглинаюче заволоділа нею. Причиною виникнення такої акцентуації є так зване маятникове виховання, коли батьки то хвалять дитину, то її карають, а сама дитина не може передбачити, як поставляться батьки до неї в тій чи іншій ситуації.
4. Збудливі особи, особливою ознакою для способу життя і поведінки яких є нерозсудливість, нелогічний аналіз своїх вчинків, а головною причиною їх поведінки є потяги, інстинкти, неконтрольовані спонуки.
5. Тривожні особи, що здатні до частих та інтенсивних переживань.
Усі виділені вище акцентуації можуть проявлятися уже в підлітковому віці. У психодіагностиці є спеціальна методика для виявлення акцентуацій підлітків.
Класифікація акцентуації характерів у підлітків, яку запропонував Лічко, виглядає таким чином:
1. Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю, товариськістю, схильністю до пустощів. У події, що відбуваються навколо, вони завжди вносять багато шуму. Люблять неспокійні компанії однолітків. При хороших загальних здібностях вони проявляють непосидючість, недостатню дисциплінованість, вчаться нерівно. Настрій у них завжди хороший. З дорослими – батьками і педагогами – у них нерідко виникають конфлікти. Такі підлітки мають багато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі і швидко проходять. Підлітки гіпертимного типу часто переоцінюють свої здібності, бувають дуже самовпевненими, прагнуть показати себе, хвастнути, справити враження на оточуючих . Самооцінка адекватна.
2. Циклоїдний тип. Характеризується підвищеною дратівливістю і схильністю до апатії. Підлітки даного типу вважають за краще знаходитися вдома самим, замість того щоб десь бувати з однолітками. Вони важко переживають навіть незначні неприємності, на зауваження реагують украй роздратовано. Настрій у них періодично міняється від піднесеного до пригніченого (звідси назва даного типу) з періодами приблизно в два-три тижні. Самооцінка варіативна, переміщується з високого до низького рівня, нестійка, неадекватна.