Структура характеру визначається не тільки взаємозв’язком окремих рис, але і такими властивостями, які притаманні характеру як цілому. До таких загальних властивостей відносяться: глибина, цілісність, стійкість, мінливість, активність та сила характеру.
Глибина характеру виражає стійкий внутрішній зв'язок його рис з головними інтересами, зі спрямованістю особистості. Більш глибокими рисами є ті, що визначаються її головними стосунками. Вони пов’язані з дуже широкою системою інших рис. Наприклад, ті, які визначають ставлення до інших людей і ставлення до своєї справи. Саме ці якості накладають відбиток на риси, які характеризують ставлення людини до себе, до речей. Характеристика людини повинна відображати властивості людини, які визначають її загальний психічний склад. Це і гуманізм, патріотизм, сумлінність, відповідальність, дисциплінованість та ін.
Цілісність характеру – це його внутрішня єдність, відсутність у ньому суперечних рис, як наприклад, добрий тільки до рідних і злий до решти людей, відповідність між спрямованістю потреб, інтересів, діяльністю і свідомістю та вчинками.
Стійкість характеру дозволяє стверджувати про його визначеність. Стійкий характер проявляється в тому, що поведінка особистості у всіх випадках відповідає її переконанням, основній спрямованості, сенсу її життя та діяльності. Про людину зі стійким характером можна наперед сказати, як вона себе буде поводити в тих чи інших ситуаціях. Так, якщо людина чесна, то можна передбачити, що незважаючи на неприємні для неї наслідки, вона буде казати правду і на зговір із сумлінням не піде.
Мінливість характеру проявляється як особлива піддатливість його рис змінам, що викликані як зовнішніми умовами, так і роботою людини над собою. Певна мінливість (пластичність) характеру є необхідною умовою його розвитку, виховання. Але надто висока піддатливість характеру зовнішнім умовам призводить до його невизначеності.
Активність характеру виявляється як постійна потреба людини бути в діяльному стані. Така людина не може сидіти, склавши руки, коли інші працюють. Вона відразу включається в роботу бригади, групи або займається своєю. Ця властивість характеру виявляється в діяльності, спрямованій на досягнення важливих цілей. Нецілеспрямована активність не досягає мети, коли людина одночасно береться за багато справ, та нічого не доводить до бажаного результату. Це є суєтлива особистість.
Протилежною до активності є пасивність характеру. Серед сучасних школярів є багато пасивних у навчанні. Вони краще спишуть завдання у однокласників, ніж виявлять активність у самостійному засвоєнні знань.
Повнота характеру стосується різнобічності потреб і інтересів, прагнень і захоплень, різноманітність діяльності людини. Одні люди відрізняються багатогранністю своєї активності, інші вузькістю, однобічністю та обмеженістю розвитку.
Визначеність характеризується твердістю і цілісністю поведінки у відповідності з переконаннями, морально-політичними уявленнями.
Сила характеру визначає енергію, з якою людина переслідує поставлені цілі, здатна пристрасно захоплюватися і розвивати велике напруження сил при зустрічі з труднощами, перешкодами, вмінням їх перемагати.
Врівноваженість характеру – це найбільш сприятливе для діяльності і спілкування з людьми співвідношення витриманості і активності, рівність поведінки, обумовленої або природними, типологічними особливостями людини, вихованням вольової витриманості, яка дозволяє індивіду тримати себе у складних умовах на висоті своїх засобів (І.Павлов). Іноді властивості характеру знаходяться у складних, іноді суперечливих зв’язках.
Врівноваженість характеру проявляється як автоматизованість дій та безпосередність, невимушеність вчинків, які здійснює людина у важких, критичних ситуаціях, коли необхідно швидко чинити або утриматися від дій. Безпосередність поведінки виникає на основі свідомих поглядів, переконань та велінь сумління. У таких випадках неможлива суперечність між світоглядом і характером. Невимушеність виробляється в процесі практичної реалізації людиною своїх переконань у відповідних діях і вчинках.
На основі морально-психологічної природи риси характеру поділяють на моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні.
Важливе значення для характеру людини має її моральна спрямованість. Оцінюючи характер людини, ми беремо до уваги ті цілі, які вона ставить перед собою, наскільки вони важливі з соціально-духовного погляду. Розуміння і знання спрямованості характеру потребує аналізу інтересів особистості (стійкі, широкі, глибокі) та ідеалів. До спрямованості можна віднести і значущі переживання людини, наприклад, сенсу життя, задоволеність від нього, радості від самоствердження, самовираження та самореалізації тощо.
Не можна недооцінювати роль пристрастей, неусвідомлених потягів, що впливають на свідомість і діяльність людини, а одночасно, і на її характер, а саме, дають енергію для діяльності людини, а свідомість контролює, спрямовує і регулює діяльність.
Характер, безумовно, проявляється в діяльності (грі, навчанні, праці, поведінці). Це, зокрема, виражається в умінні ставити мету і дотримуватись її у мотивації діяльності, прояві вольових якостей, в умінні виконувати ту діяльність, у здатності до саморегулювання тощо.
Як поєднується характер з розумом і здібностями людини? Так, мислення впливає на прояви і властивості характеру, що проявляється у постановці та розв’язування життєвих проблем (самостійно чи не самостійно), які мислительні операції, способи розв’язування задач переважають. Одні намагаються знайти відповідь, інші – хочуть відразу її знати, без зусиль.
Спостережливість, уміння орієнтуватися, передбачати результати у поєднанні з волею роблять характер творчим, принциповим. Іноді інтелектуальні можливості не реалізуються, коли особистість здібна, але лінива. Люди з сильною волею часто бувають і розумними. Дуже добре, коли глибокий розум поєднується з наполегливістю. Нерозумна наполегливість перетворюється у впертість.
Завдяки сильному характеру розвиваються здібності людини. Особливо важливе місце займає творче ставлення до діяльності, позитивне ставлення до себе (вимогливість, правильність самооцінки). Одночасно, високомірність може закрити дорогу розвитку здібностей, тоді як інтерес стимулює діяльність. Дійовий інтерес, який пов'язаний з волею, навіть при наявності невисоких здібностей призводить до значних творчих досягнень. У свою чергу, наявність задатків, здібностей стимулює появу інтересу. Але може бути і так, що здібності не породжують інтересу. Значить, у цьому випадку є причини, або людина не вірить у свої можливості, або невисоко оцінює сферу діяльності, до якої має здібності. Здібності розвиваються у процесі напруженої діяльності.
Як пов'язаний характер з психічними процесами? Відомо, що психічні процеси людини мають свої індивідуальні особливості.
Як відзначає Б.Ананьєв, організація психічних процесів впливає на формування здібностей і характеру. Функціонування органів чуття, особливості сприймання не є характерологічними. Вони швидше входять у структуру здібностей. Але є такі властивості, які стають характерологічними. Так при спостереженні одні люди пасивно сприймають, інші активно спостерігають, виділяють не тільки те, що кидається у вічі. В одних поведінка імпульсивна, інші, навпаки, розглядають подію під певним ракурсом, зосереджують свій погляд, дають оцінки, проявляють інтерес, наполегливість, працюють планомірно. Одні при сприйманні світу деталізують і узагальнюють, інші в цьому випадку швидкі і точні. Є особи, які фіксують тільки те, що є, інші – виражають своє бачення, своє ставлення. Ще інші проявляють впевненість і самостійність у запам’ятовуванні та відтворенні. Так, емоції, переживання впливають на запам’ятовування і відтворення, що залежить не тільки від значущості матеріалу, але й від спрямованості особистості.
Характер тісно пов'язаний з уявою. Є люди-фантазери, а є тверезомислячі – реалісти. Є особи з активною або, навпаки, пасивною уявою, з однобічною чи сміливою уявою.
Який зв'язок між психічними станами і характером? Так, є люди, які часто переживають стреси, фрустрації, стан тривожності. У деяких часто змінюється настрій з оптимістичного на песимістичний, інші проявляють рішучість чи нерішучість.
Характер виявляє себе у зовнішності, в тому числі виразі обличчя, його визначають за почерком. Риси характеру відзеркалюються у посмішці, у жестах, у одязі.
Проблема характеру займає визначне місце у психології, починаючи з давніх часів. Так, у 18 ст., розгорнулася цікава полеміка про походження характеру і продовжувалася в 19 ст. (англійські вчені Мілль, Гальтон, Бен; французькі Пере, Фульте, Рібо, Полон, Маланер; німецькі вчені Штерн, Кречмер, Евальд та ін.). Популярність вивчення характеру зумовлена тим важливим значенням, яке він має в житті людей.
Характер постійно привертає увагу моралістів, художників, медиків. Значне місце проблема характеру займає у вітчизняній психології, зокрема у працях Лесгафта, Ушинського, особливо Лазурського. Останній навіть пропонував створити самостійну науку про характер. Характер – це не проста сукупність рис, аналітичне утворення, а він є цілісний, індивідуально неповторний.
Слово “характеристика” для опису індивідуальних особливостей людини вперше вжив грецький філософ Теофест (IV-ІІІ ст.. до н.е.). Він першим не тільки поставив дану проблему, а й написав свою книгу “Характер”. Його описи характеру, в основному стосуються морального обличчя людини Пізніше мислителі висували здогадки, що характер – це індивідуальні особливості інтелекту або волі, почуттів (Бен, Рібо, Лесгофт, 19 ст.). У 20 ст. під характером стали розуміти не особливості окремих властивостей психіки, а особливості цілісної особистості.