Якщо один із співрозмовників має владний характер, а другий охоче йому підкорюється, то обидва стилі поведінки, зумовлені цими характерами, добре узгоджуються між собою. Коли ж стикаються двоє людей з владними характерами, кожен з яких прагне підкорити іншого, то між ними виникають конфлікти.
Були проведені експерименти з групами, до складу яких входило багато людей з владними характерами. Ці групи виявлялися неспроможними оперативно виконати роботу, яка потребувала співробітництва, оскільки їх члени, маючи владний характер, починали боротьбу за лідерство.
Практичний висновок цих психологічних експериментів, а також повсякденного життя полягає в тому, що група, сформована тільки з осіб з владним характером, не виправдає сподівань, які на неї покладаються.
Успіх виступу залежить від тону голосу промовця, застосування якого залежить від характеру промови. Тон може бути приятельський, агресивний, театральний, повчальний, урочистий, діловий, миролюбний, саркастичний, розмовний або лекційний.
«Г. Айзенком була розроблена методика визначення ступеня екстра- і інтравертованості і ступеня нейротизму. Відповідно до цієї теорії, екстраверти – це люди «звернені зовні», товариські, балакучі, які люблять гучні компанії, веселі, рухливі, запальні, часом агресивні, що не контролюють свої почуття і емоції. На відміну від них, інтроверти – «звернені в себе», орієнтуються на власні почуття, стримані, сором’язливі, віддають перевагу книзі, аніж живому спілкуванню, серйозні у прийнятті рішень, контролюють свої емоції, рідко агресивні, цінують етичні норми.
Крім того, людина з підвищеним рівнем невротичності і тривожності дуже вразлива, тяжче й довше переживає сварки й конфлікти, їй важко «узяти себе в руки», вона часто пригнічена й засмучена, постійна тривога виснажує й не дає радуватися життю, коло друзів звужується і вона менше може спілкуватися.
Тому при спілкуванні людей з такими протилежними характерами мимоволі виникають непорозуміння, проблеми, конфлікти. І важливо, щоб вчитель, як більш грамотний і досвідчений, ураховував дані розбіжності й особливості дітей і намагався попередити або вирішити всі непорозуміння і конфлікти, не загострюючи і не поглиблюючи їх».
Реалізуючи індивідуальний підхід, учитель повинен особливу увагу приділити учням із слабкою та інертною нервовою системою. Ось, приклади навчальних ситуацій, що сприятливі для учнів зі слабкою нервовою системою.
1. Ситуації, які вимагають монотонної, але легкої роботи, наприклад, коли вимагається розв’язати велику кількість задач одного типу, чи виконати кілька подібних вправ з мови.
2. Такі учні легше діють за шаблоном, схемою.
3. Ситуації, які вимагають послідовної та планомірної роботи.
4. Виконання учнем роботи, яка вимагає попередньої підготовки, наприклад, попереднього складання плану.
5. Ситуації, де необхідне розуміння та знання предмета поза шкільною програмою. “Слабкі” схильні самостійно проникати у більш глибші зв’язки та відношення всередині навчального матеріалу. Вони також схильні до систематизації знань.
6. У ситуаціях, коли вчитель вимагає виконання наочного зображення. Тоді вони проявляють свою перевагу над сильними. Різноманітні види наочного зображення – графіки, схеми, малюнки, діаграми, таблиці – полегшують їх навчальну діяльність.
7. “Слабкі” схильні ретельно контролювати виконання навчального завдання та перевіряти одержані результати.
Одночасно у навчанні зустрічаються ситуації, в яких виникають труднощі для учнів із слабкою нервовою системою.
1. Довга напружена праця (як домашня так і на уроці) “Слабкий” швидко втомлюється, втрачає працездатність, починає помилятися, повільно засвоює матеріал.
2. Відповідальна самостійна, контрольна чи екзаменаційна робота, яка вимагає емоційного, нервово-психічного напруження, особливо тоді, коли її виконання обмежено часом.
3. Ситуація, коли вчитель у швидкому темпі задає запитання і вимагає негайної відповіді.
4. Вчитель ставить несподіване запитання і вимагає усної відповіді. Відтак, для «слабкого» сприятливіша ситуація письмової відповіді, а не усної.
5. Робота після невдалої відповіді, яку оцінили негативно.
6. Ситуації, коли є різноманітні відволікання, наприклад: репліки, фрази вчителя, відповіді іншого учня тощо.
7. Робота в ситуації, яка вимагає розподілу уваги або її переключення з одного виду діяльності на інший, наприклад, під час пояснення вчитель одночасно опитує учнів пройдений матеріал, використовує різноманітний дидактичний матеріал (карти, слайди, підручник), змушує робити записи у зошиті, слідкувати за підручником, знаходити по карті тощо.
8. Гамір, неспокійна обстановка в класі.
9. Робота після нетактовного зауваження вчителя чи суперечки з однокласником тощо.
10. Робота на уроці у запального, нестримного педагога.
11. Ситуація, коли на уроці треба засвоїти багато різноманітного за змістом матеріалу.
Особливої уваги потребують учні з інертною нервовою системою. Позитивні особливості діяльності учнів з інертною нервовою системою є наступні.
1 Вони можуть довго працювати, не відволікаючись на репліки вчителя, на роботу учня, який виконує завдання біля дошки.
2. Відзначаються високим рівнем самостійності при виконання завдань.
3. Хоч вони є повільні, але довго зберігається активність.
4. Вони схильні до одноманітної роботи, успішно виконують роботу протягом тривалого часу.
5. Інертні учні вміють до кінця вислухати пояснення вчителя, а потім почати виконувати завдання.
6. У вправах на кмітливість беруть участь лише в тому випадку, коли мають достатньо часу для роздумів.
7. Вони активні в роботі над вивченням матеріалу.
8. У них краще розвинута довготривала пам’ять, ніж короткочасна чи оперативна.
9. Такі школярі швидко виконують завдання, якщо мають можливість довільно організувати свою діяльність. Вони досягають швидкості за рахунок спеціальної організації діяльності, наприклад, коли не треба відволікатися на спілкування з учителем, сусідом по парті тощо.
10. Для них самостійна робота легша за фронтальне опитування.
Приклади навчальних ситуацій, в яких виникають труднощі в учнів з інертною нервовою системою.
1. Коли вчитель пропонує класу завдання, що різні за змістом та способами розв’язання.
2. Вчитель пояснює матеріал у досить швидкому темпі і їм не зрозуміла послідовність запитань.
3. Час роботи обмежений, а невчасне виконання її загрожує негативною оцінкою.
4. Коли потрібно часто відволікатися на репліки вчителя, контролювати відповідь на запитання іншого учня та одночасно виконувати інше завдання.
5. Вчитель ставить не послідовно запитання і вимагає швидкої відповіді.
6. Необхідно швидко переключати увагу з одного виду діяльності на інший.
7. Оцінюється якість засвоєння матеріалу відразу, на перших порах його заучування.
Психологи пропонують учням застосовувати компенсаційні прийоми учнів, що дозволяють долати труднощі навчання.
Для учнів із слабкою нервовою системою:
1. Швидку втомлюваність компенсують частими перервами для відпочинку, оптимальною організацією діяльності, режимом дня.
2. Недостатню зібраність і схильність до відволікання уваги – посиленим контролем і перевіркою роботи після виконання.
3. Повільний темп розумової роботи компенсують ретельно проведеною попередньою підготовкою до роботи, що дає можливість слабким на перших порах випереджати сильних.
4. Попередня підготовка, глибокий усесторонній аналіз і обдумування інформації, яка засвоюється, її систематизація, складання плану відповіді дозволяє слабким дещо зменшити нервово-психічне напруження, яке виникає в них у відповідальні моменти їх навчальної діяльності (контрольна робота, іспит).
Для учнів з інертною нервовою системою можна рекомендувати такі прийоми:
1. Спочатку давати неповну відповідь із доповненням після невеликої паузи. Така тактика дозволяє виділити деякий час для обдумування, коли вчитель швидко задає запитання і вимагає негайної відповіді.
2. Давати випереджуючі відповіді, коли вчитель у швидкому темпі дає завдання, послідовність яких зрозуміла, наприклад, завдання, записані на дошці, можуть збільшити швидкість роботи за рахунок виконання наступного завдання, пропускаючи попереднє.
Випереджаючі відповіді – це спеціальна організація діяльності, яка властива лише інертним, оскільки актуальна діяльність (розв’язання тільки тих завдань, які пропонують в даний момент), найчастіше виявляється для них безрезультатною.
3. Виконують превентивні дії у підготовці відповідей – перш, ніж відповісти на задане запитання, інертний попередньо підготується і відповідає тільки після того, як форма відповіді вже готова, бо підготовка відповіді під час виступу пов’язана для них з великими труднощами (20).
Темперамент як індивідуально-психологічна риса виконує регулятивну функцію в поведінці, зумовлює використання людиною своїх енергодинамічних можливостей, їх адаптацію до умов. Властивості темпераменту не визначають діяльність, а лише задають обмеження, оберігають організм від великого чи, навпаки, малого використання енергії.