- холодні руки належать флегматикові. Як правило, при відповіді зважують кожне слово, говорять повільно, як би знехотя. Їх складно вивести із себе, вони поводяться незворушно і врівноважено;
- холодні й вологі руки належать меланхолікові. У розмові таких дітей легко ранити, причому вони довго переживають і прокручують у пам’яті цю бесіду. Їх складно загітувати на що-небудь, вони будуть всіма правдами і неправдами відмовлятися, зсилаючись на те, що в них нічого не вийде. Також такі руки можуть бути у пригніченої чим-небудь або розстроєної дитини.
«Характер проявляється у мовленні і поведінці. Наприклад, є люди, які багато говорять, а інші – мало або зовсім мало говорять, мовчазні. Є люди, які говорять красиво і змістовно, а є просто балакучі, які захоплені не змістом, а самим процесом спілкування. У цьому випадку проявляються різні риси характеру: у красномовних – самовпевненість, бажання похизуватися, самозакоханість, а може і уважність до людей, бажання бути приємним, невміння стримати себе, нерозуміння, відвертість, бажання бути прийнятим. Мовчазність може виражати велику відповідальність за свої слова («Слово – срібло, мовчання – золото»). Іноді це пояснюється хитрістю, бажанням приховати свої думки, почуття, іноді – замкнутістю, боязкістю, підозрілістю.
У кожного є свій стиль і зміст мовлення (тематика, сюжет, про що говорять і як говорять). Особливої уваги заслуговують внутрішні монологи, бо вони мають характерологічне значення. Але треба мати на увазі, що особливості мовлення зумовлені типом характеру. Так спілкування сангвініка з іншими людьми значно відрізняється від такого ж спілкування меланхоліка».
«Важливим джерелом пізнання характеру є мовне спілкування людей. «Пізнаємо птаха за пір’ям, а людину за розмовами», - говорить прислів’я. Наприклад, за тембром, інтонацією голосу можна судити про щирість людини, яка говорить, про її схильність до доброти, розсудливості, суворості та ін. Багато може сказати, наприклад, голос пишномовний, скрадливий, ласкавий, несміливий, злісний, схвильований, торжествуючий, солодкуватий, ніжний…».
«Мова – один з найважливіших засобів, що є в розпорядженні людини. Мова дає людям можливість обмінюватися поглядами, зближуватися, долати мирним шляхом розходження у поглядах, розв’язувати суперечності. З другого боку, сказане слово може бути причиною незгод, сварок, засобом інтриг та наклепів. Красномовність, поєднана з поганим характером в одній особі, може спричинити багато зла. Етика розмови - не допустити зловживання вмінням говорити» (23, с.34).
Найчастіше голос є нашою першою візитною карткою. У тому випадку, коли йде розмова по телефону, люди складають враження з голосу. Суб’єктивно голос може бути «гарним або поганим».
| Гарний | Поганий |
| спокійний | скрипливий |
| вібруючий | гугнявий |
| з перевагою низьких тонів | шепелявий |
| добре модульований | хрипкий |
| оксамитовий | боязкий |
| керований | уривчастий |
| владний | гучний |
| інтонаційно забарвлений | ледь чутний |
| виразний | безбарвний |
| природний | помпезний |
| звучний | плаксивий |
| доброзичливий | високого тембру |
| довірчий | монотонний |
| турботливий | невпевнений |
| теплий | нудний |
| слабкий | |
| напружений |
Голос має силу, висоту і забарвлення.
По голосу можна судити і про характер людини. Боязкі люди говорять тихо, тоді як енергійні (або агресивні) майже завжди голосно. Говорити тихо і боязко – це такий самий недолік, як і надмірна голосність. У першому випадку у людей складається враження, що перед ними людина, що не має достатньої віри ні в себе, ні в те, що вона говорить. У другому – люди думають, що людина надмірною голосністю намагається довести те, чого не може зробити аргументами. Різні народи користуються в розмові різною силою голосу. Наприклад, в арабському світі розмова досягає такого рівня напруження голосу, що в нашому суспільстві вона сприймалася б як вияв агресивності або сварки. Проте самі араби вважають гучність голосу за вияв сили і щирості, а тихий голос – за вияв слабкості.
Кожен індивід має своє власне забарвлення голосу, яким він відрізняється від інших людей і по якому ми його впізнаємо, навіть не бачачи. Це можна було б використовувати так само, як відбитки пальців у дактилоскопії. Забарвлення голосу часто відповідає характерові людини. Бездушні люди мають, як правило, безпристрасний, байдужий голос, тоді як голос веселої людини звучить бадьоро і радісно. Забарвлення голосу може мінятися залежно від внутрішнього стану людини. Якщо мовець перебуває у стані депресії, слухач відчує це так само, як і його радісний настрій. Фонетисти розрізняють вроджене забарвлення голосу, що притаманне природі людини, і штучне, яке змінюється залежно від ситуації.
Зміна висоти й сили голосу, тобто його модуляція, допомагає мовцеві утримувати увагу слухачів.
Голос підвищують тоді, коли ставлять запитання, висловлюють нерішучість або сумнів. Якщо ж треба висловити рішучість, довір’я, переконання в необхідності зробити якусь справу чи відповісти на запитання, то висота голосу падає.
Швидкість мови залежить від характеру людини. Нерішучі люди говорять повільніше, так само як і меланхоліки або флегматики. Натомість люди, що мають жвавий і веселий характер, говорять швидко. Жінки говорять швидше, ніж чоловіки. Темп мовлення в різних народів неоднаковий. Відомо, що, наприклад, представники романських народів (італійці, французи) говорять набагато швидше, ніж народи скандинавських країн. Темп мовлення може змінюватися залежно від ситуації, а також від значення інформації.
Кожна людина має свій, властивий лише їй стиль мови, який відрізняється від стилю інших людей. Цей стиль відносно постійний, усталений щодо конкретної людини. Тому нерідко по стилю можна здогадатися, хто виголосив промову. За кордоном проводили дослідження, мета яких полягала в тому, щоб з-поміж багатьох письмових робіт студентів вузів визначити ті, які написав один і той самий студент. В експерименті брало участь 70 студентів. Кожен з них написав десять робіт на дев’ять тем. Завданням рецензентів було зібрати докупи роботи, автором яких виступала одна людина. Успіхи були неабиякі, хоч самі рецензенти і не могли пояснити, за якими ознаками вони зробили висновок про схожість стилю.
Стиль окремих авторів чи промовців характеризують обсяг словникового запасу та довжина речень, що виражається загальною кількістю складів у них. Так, встановлено, що в діалогах театральних вистав на один прикметник припадає дев’ять інших частин мови. В науковому тексті цей показник 1:3. У романах на один прикметник припадають три дієслова. На основі цих показників деякі психологи роблять висновки про емоційну врівноваженість дітей. Емоційно неврівноважені діти вживають, як правило, більше дієслів (за допомогою яких завжди виражається дія або діяльність), ніж прикметників (які частіше вживаються при описуванні).
Дуже важливим у спілкуванні є дружнє ставлення до інших. Така людина першою привітається і посміхнеться. На її обличчі з’являється радість від зустрічі, вся розмова ведеться в дружньому тоні. Дружнє ставлення полегшує спілкування між людьми лише тоді, коли воно щире. Корисливі цілі інші люди дуже швидко розгадують.
Слово «я» - одне з тих слів, що їх людина вживає найчастіше, хоч би якою мовою вона говорила. Мова деяких людей просто таки нашпигована цим словом. Якщо в розмові ви надто часто вживаєте його, то навряд чи викличете симпатію у свого співрозмовника. Адже в останнього теж є своє «я», і воно для нього набагато важливіше, ніж ваше. І чим більше ви наголошуєте на своєму «я», тим більше зневажаєте його «я». Характер людини значною мірою виявляється у частоті вживання в розмові займенників «я», «ми», «ви»: чи вона егоїст, чи визнає заслуги інших, додаючи їм упевненості в своїх силах.
Деякі люди спочатку говорять, а потім думають. А треба зважити, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а вже тоді говорити. Треба бути тактовним, поєднувати вміння говорити з вмінням вчасно помовчати, не бути надокучливим відвідувачем.
Щоб позбутися ніяковості і сором’язливості, треба планомірно встановлювати контакти з людьми, говорити, тренуватися в розмові.
Неприємне враження на співрозмовника справляє менторський тон, коли промовець надто багато моралізує і повчає присутніх, який здебільшого властивий учителям та викладачам вузів, що звикли повчати учнів і студентів. Враження, що ви хочете повчати слухачів, виникає тоді, коли ви говорите про загальновідомі речі так, ніби ніхто нічого про них не знає.
Коли нову тему починають обговорювати без будь-якого вступу, то це свідчить про невисокий рівень тих, хто бере участь у розмові, навіть у тому випадку, якщо попередня тема вичерпана і настала мовчанка. Будь-яке відхилення від теми і постановка питань, які не мають ніякого відношення до суті справи, шкодять обговоренню, свідчать про брак досвіду того, хто виступає, або навіть про безладність його мислення.
Є люди, які підкреслюють як позитивну рису свого характеру те, що вони всім говорять правду. Але насправді вони бувають при цьому нетактовні, грубі, агресивні. Тому люди відвертаються від таких.
Вплив мови значною мірою залежить від її характеру. Якщо мова суха, невиразна, монотонна, то навряд чи схвилює когось із слухачів. Якщо ж промовець сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес у слухачів, передасть частину свого натхнення їм.
Є люди, які намагаються підкорити в розмові інших і для цього застосовують так звані домінантні прийоми: вони виражаються в тому, що владна особа диктує темп розмови, говорить голосно і швидко, перебиває інших, говорить тоном, який не терпить заперечень, ігнорує спроби інших виявити ініціативу в розмові. Якщо ці прийоми застосовує особа, яка займає керівну посаду, то підлеглі не мають змоги звільнитися з-під впливу таких домінантних прийомів. Проте якщо особа з владним характером зустрічається з людьми, які від неї не залежать, то їй не залишається нічого іншого, як змінити прийоми, бо тоді ці люди намагаються уникати розмов з нею або навіть поривають стосунки.