1. Види вербальних описів
Природна мова є найбільш універсальним засобом опису об'єктивної дійсності. Різноманітні форми вербальних описів. Тут ми зупинимося тільки на тих, які можуть ефективно використовуватися для опису систем і самі можуть систематизуватися як системи, тобто виконувати функцію системних описів самостійно або в сполученні з іншими формами подання інформації людині.
Найменшою одиницею природної мови, що може бути вжита для опису цілісних об'єктів як систем, є слово. Існує велика кількість синонімів, що визначають цілісні об'єкти, але всіх їх зближає основне значення - об'єднуючий початок. Як моделі реальних цілісних об'єктів, придатних для первинного діалектичного аналізу, можуть бути використані загальнонаукові, математичні й інші поняття, які відбивають ідею цілісності. Наприклад: інтеграція, об'єднання, організація, єдність, безліч, декартовий добуток, квадрат, коло, одиниця й т.д. Різні синоніми відбивають і інші істотні характеристики цілісних об'єктів: а) зв'язність - злитість, неподільність, єдність, ціле, нерозривність, неподільність, нероздільність, атом; б) обмеженість, обмеженість - каста, кліка, корпорація; в) функції - організація, консолідація, інтеграція; г) об'єднуючі фактори - клуб (об'єднання людей по інтересах), союз, об'єднання, співдружність, асоціація, альянс, федерація, блок, коаліція, ліга, група, суспільство, кружок, братерство, товариство, популяція, колектив.
При описі цілісних об'єктів як систем можна застосовувати списки слів (переліки). Список являє собою послідовність слів, що описують об'єкт, систему, підсистему, частину, ціле. Найважливішими характеристиками списку є його довжина (число одиниць) і повнота. Слова й послідовності впорядковані по якімсь принципі. Переліки функцій, структур, властивостей і т.п. задаються списками. У них знаходить своє відбиття склад системи: як компоненти включаються найбільш істотні ознаки або властивості даного об'єкта. Прикладами можуть служити переліки психічних явищ, розділів психологи, вимірювальних шкал. Так, К.К. Платонов і Г.Г. Голубєв «Психологія» роблять перелік властивостей особистості, що складає з декількох сотень одиниць.
Дихотомії і їх функції в системних описах. Найменшою вербальною системою догматичного рівня опису є словесна діада, пари антонімів, поєднувана відношенням протилежності своїх значень. В «Словнику антонімів» наведені близько 800 таких пар і їхня логіко-семантична класифікація. Виділяються наступні види антонімів: 1) контрарні (украй симетричні члени впорядкованої безлічі, між якими існує середній проміжний член - приклад: холодний - прохолодний - гарячий); 2) контрадикторні (між протилежними членами немає середнього, - приклади: щирий - помилковий, живий - мертвий); 3) векторні, приклад: опускатися - підніматися). Антоніми можуть позначати симетричні й асиметричні явища (ліве - праве, одиничне - множинне), вичерпувати обсяг протилежних понять, отриманих у результаті дихотомії (спокій - рух), або називати тільки «полярні» протилежності ряду (білий - чорний, а між ним маса відтінків сірого). Можливі й інші ознаки, які можуть бути використані для змістовного аналізу безлічі антонімів.
При описі систем широко використовуються пари протилежних понять. Саме поняття системи засноване фактично на парі «один - багато»: мова може йти про систему тільки тоді, коли з багато чого виникає щось одне. Найважливіші класифікації систем також базуються на дихотоміях: статистичні й динамічного, безперервного й дискретного, детермінованого й постійного, активного й пасивні й т.д. Для опису певного кола явищ у різний час уживали спроби складання деякої сукупності (списку) протилежних понять. Такі, наприклад, 10 дихотомій піфагорійців або 18 дихотомій Дж. Уотсона, відповідно до якого, як пише М.Г. Ярошевський, еквівалентом парадигми в структурі й динаміку психологічного пізнання є система «приписань», що диктують психологові вибір проблем, установку стосовно них і спосіб їхнього дослідження. Всі «приписання» зводяться Уотсоном до наступної 18 «діадам», або «парам»: свідоме - несвідоме; об'єктивізм - суб'єктивізм; детермінізм - індетермінізм; емпіризм - раціоналізм; функціоналізм - структуралізм; індуктивізм - дедуктивізм; механіцизм - віталізм; методологічний об'єктивізм - методологічний суб'єктивізм, монізм - дуалізм; натуралізм - супернатуралізм; пуризм - утилітаризм; раціоналізм - ірраціоналізм; статика - розвиток; статика - динаміка.
Пари розглядаються як неісторичні по змісту й внеположні предметному розвитку психології. Ці списки дихотомій не є самі системами, тому що немає ніяких даних про їхню повноту й відносини між окремими діадами.
Списки протилежних понять широко використовуються в практиці психологічного експерименту.
Ч. Осгуд допускає, що слова, що розуміються як стимули, викликають різні реакції, що відрізняються друг від друга двома параметрами: якістю й інтенсивністю. Значення слова, таким чином, може бути визначене як деяка крапка на шкалі, що задається полярними термінами. Семантичний диференціал - це метод кількісного і якісного індексування значення за допомогою подібних двох полюсних шкал, що задаються парою антонімічних прикметників, між якими розташовано сім розподілів, тобто сім градацій ступеня входження того або іншого слова в дану якість. На практиці Осгуд і його співробітники прийшли до необхідності визначати кожне розглянуте слово по 76 шкалам. Спочатку, ґрунтуючись на тезаурусі Бешисі, дослідники вибрали 289 антонімічних пар, але надалі частину з них об'єднали.
Когнітивна теорія Дж. Келли містить 11 наслідків, і зокрема наслідок дихотомії (конструктивна система особистості складається з кінцевого числа дихотомій), формулювання якого порушує питання про те, чи дійсно конструкти біполярні й дихотомичні. По визначенню Келли конструкт є контраст, сприйманий нами в подіях. Сам конструкт не містить у собі якої-небудь шкали або порядку (наприклад, гарний - кращий - найкращий), але послідовний додаток конструкта до безлічі об'єктів дозволяє розташувати ці об'єкти в певному порядку, розподілити по шкалі певної якості. Інакше кажучи, конструкт абсолютний, об результат його послідовного додатка до подій може бути шкала з безліччю диференційованих крапок. Шкала на відміну від конструкта - більше конкретне поняття.
Багато дихотомій відіграють важливу роль у системних описах. Вони використовуються для класифікації систем і системних описів (кінцевий - нескінченний, детермінований - імовірнісний, статистичний - динамічний, дискретний - безперервний і т.д.). При описі об'єктів пізнання широко вживаються антоніми. Багато хто з них позначають полюси вимірювальних психологічних шкал. Об'єкт характеризується крапкою або зоною своїх значень на такій шкалі. Якщо шкали незалежні, то їхня сукупність може розглядатися як багатомірна система координат, кожному об'єкту в якій відповідає певна крапка або область. Інші антоніми характеризують діалектичні протилежності об'єкта, що визначають його рух і розвиток. Прикладами можуть служити пари: довільне - мимовільне (стосовно пам'яті й уваги), любов - ненависть (стосовно почуття) і т.п. У складних об'єктах може одночасно існувати трохи дихотомій, що визначають рух сили їхнього буття. Системний аналіз припускає їхнє виявлення й опис у першу чергу, тому що головні протиріччя, їхня єдність і боротьба в значній мірі характеризують сутність досліджуваного об'єкта.
Незважаючи на гадану простоту виявлення й опису основних протилежностей, протиріч об'єкта, на практиці ми постійно зіштовхуємося із численними помилками встановлення основних дихотомій, основних діалектичних «полюсів». Зустрічаються всілякі помилки вже в межах однієї пари понять: протилежності ототожнюються, розриваються, порушуються їхні пропорції, знищується одна із протилежностей, виробляється її підміна або заперечується перетворення протилежностей друг у друга. При наявності декількох протилежностей вони часто неправильно визначені по значимості, розглядається їхній неповний складу й т.п. Якщо вдається уникнути такого роду помилок, то опис об'єкта сукупністю полярних категорій виявляється досить змістовним і коротким.
У реальних системах має місце єдність протилежностей, і коли підкреслюється один з полюсів дихотомії (дискретні системи, безперервні системи), те цим тільки фіксується увага на одній зі сторін реальної системи, допускається певна абстракція, що полегшує опис, однак для повноти необхідне об'єднання дискретного й безперервного опису. У системних описах об'єктивної дійсності дискретний компонент є провідної, але завжди необхідно виявляти й безперервні компоненти. Єдність протилежних полюсів дихотомії може бути виявлена й у теоретичному описі систем. Хоча із часів Геракліта відомо, що «все тече, усе змінюється», необхідно визнати, що в одній і тій же системі зміни відбуваються з різними швидкостями, які відрізняються на кілька порядків. Так, наприклад, властивості структури й стану систем змінюються в часі повільніше, ніж акти, функції й процеси відповідно.
2. Семантичні поля
Складні об'єкти дійсності, також як музика, діяльність, психіка, описуються багатою лексикою, що містить сотні, а іноді й тисячі лексичних одиниць. Між останніми існують численні семантичні й логічні зв'язки, але головне, що їх поєднує, - це загальний предмет опису. Семантичні ознаки язикових одиниць можуть різні виразність і ступінь близькості друг до друга. Названа властивість лежить в основі побудови семантичних полів. У книзі В.И. Кодухова і Ю.С. Степанова розглядаються наступні групи семантичних полів:
1. Поля Покровського - виділяються на підставі спільного застосування трьох критеріїв: а) тематичної групи (слова ставляться до тому самому кола подань); б) синонімії; в) морфологічних зв'язків - угруповання за принципом назв діяльності, знарядь, способів діяльності й т.д. (слова згруповані так, що мають загальні показники у своїй формі - суфікси та ін. або виражають більше складні відносини, наприклад віддієслівні імена іменники й дієслова).