2. Поля Й. Трира - розділяються на лексичні й понятійні. Понятійне поле - це велика система взаємозалежних понять, організованих навколо центрального поняття, наприклад «розум, розум». Лексичне поле утворене яким-небудь одним словом і його «родиною слів». Певне лексичне поле покриває тільки частина понятійного поля, інша частина останнього покрита іншим лексичним полем і т.д. Понятійне поле виявляється за формою вираження складеним подібно мозаїці. Трир ділить весь словник на поля вищого рангу, потім розчленовує їх на поля більше низького рангу, поки не доходить до окремих слів. Слово грає в його системі підлеглу роль. Уведений принцип Трир підкреслено протиставляв вивченню лексики у зв'язку із предметами матеріального світу. Ця концепція зазнавала різкої критики дослідників різних напрямків. Названий принцип полів зберігає певне значення при вивченні явищ духовної культури і їхніх виражень у мові.
3. Поля Порцига - «елементарні семантичні поля» , ядром яких є або дієслово, або прикметник, тому що вони можуть бути присудком, «виконувати предикативну функцію» . Слово «схопити» обов'язково припускає в наявності в мові слова «рука» . Але зворотне відношення місця не має. За допомогою методу полів Порцига вивчається семантична сполучуваність слова (наприклад, даного іменника з усіма дієсловами й прикметниками).
4. Поля асоціативного типу (наприклад, «пластівці - сніг»). Одним з полів асоціативного типу є, зокрема, семантичне поле поняття «музика у творчості А. Блоку. Проаналізуємо більш докладно це поле.
Слово «музика» у силу величезної змістовності пов'язана з безліччю інших слів, які утворять велике семантичне музичне поле. Тому слово «музика» виступає в Олександра Блоку в якості-символу-думки або символу-категорії (по Д.Е. Максимову) або художньою ідеєю (по Д.М. Поцепне), які організують його світогляд. Ідеї-Символи характеризуються багатозначністю й приблизністю свого змісту, тобто, на нашу думку, схожі на розмиті поняття. Навколо слова «музика» групуються менші символи, з яких будується семантична система, що лежить в основі поетичного світорозуміння А. Блоку. У щоденниках і статтях А. Блок розуміє музику як сутність миру (наприклад, у статті «Катастрофа гуманізму, 1919 р.). Ключовий символ «музика» має найбагатшу почуттєву основу, що, поєднуючись із семантичною системою, стає ще більш потужним засобом опису, логічного й почуттєвого відбиття миру. Далі, музика породжується фізичним тілом і людським голосом, протистоїть величезній розмаїтості немузичних звуків, і ці відносини ще більше розширюють семантичні поля ключового слова «музика». Якщо додати переносні значення, то палітра опису поетичної області стає всеосяжною. Головними символами, пов'язаними зі словом «музика», природно, є її визначальні компоненти (мелодія, гармонія, ритм, лад) з їхньою організуючою функцією. Їм протистоять немелодійність, дисгармонія, аритмія, розлад. Музика має повнокровне образне наповнення, ідейний значеннєвий зміст. Вона може бути засобом відбиття й самовираження, але може виступати і як діючий перетворюючий початок.
Як приклади застосування семантичних полів у психології можна назвати сукупності понять гештальт-психології, а також понятійний опис компонентів діяльності Г.В. Суховським.
Безліч одиниць семантичного поля може бути впорядковане по різних підставах: за алфавітом, частоті, відповідно до просторово-тимчасової впорядкованості об'єкта опису, логічним і семантичним відносинам і т.д. Практично ця впорядкованість фіксується в списках, матрицях, графічних схемах і інших способах.
3. Система понять
Коли об'єкт характеризується відносно невеликим числом (порядку декількох десятків) добре певних понять, можна поставити завдання їхньої систематизації й побудови системно-понятійного опису об'єкта. У психології така ситуація зустрічається часто.
Під системою понять будемо розуміти безліч понять, що характеризують той самий об'єкт, розбите на підмножини, між якими встановлені певні відносини. Ці принципи (відносини) можуть бути внутрішніми, приналежними до кола описуваних явищ, або привнесеними, що мають більша спільність. В окремому випадку підмножини можуть містити одне поняття. Ми будуть цікавити принципи розбивки безлічі понять на підмножини й способи об'єднання останніх у систему.
Системи понять підрозділяються на логічні, логіко-семантичні, вербально-геометричні, вербально-графічні, вербально-колірні, вербально-звукові й більше складні вербальні системи. Кожна система понять описує якесь коло явищ або об'єкт. Тому розбивка безлічі понять на підмножини визначається властивостями об'єкта властивостями понять. Система наукових понять не може бути замкнутої й мати фіксовану структуру. Завдання систематизації понять не має єдиного рішення. Для побудови системно-понятійного опису використовується ідея базису, закони цілого, подвійна система координат.
У процесі пізнання система понять може змінюватися по складу й структурі у зв'язку з появою нових понять і відмирання старих. Однак відповідно до положення про рух пізнання від відносній істині до абсолютного в кожній даній системі понять у вигляді інваріантного компонента втримується певний відсоток абсолютної істини. Він повинен бути перенесений у новий, удосконалений варіант системи. Звичайно, у процесі пізнання мають місце рецидиви, коли на певний час відкидається інваріантний компонент у нагромадженні знання (внаслідок різних причин). Але це окремі випадки, а не стовповий шлях науки. Як по складу, так і за структурою у системі понять особливою стійкістю володіє її базис. Відомо, що навіть базисні словники перетерплюють зміни, але ці зміни дуже повільні.
Для систематизації понять необхідно: 1) відібрати поняття, що ставляться до одного об'єкта, системі, безлічі (особистість, нерівна система); 2) з'ясувати, відрите ця безліч або замкнуте; 3) обмежити безліч понять по певному принципі; 4) установити види відносин між поняттями (логічн і семантичні); 5) зробити класифікацію понять; 6) вибрати базис; 7) вибрати форму подання системи понять (матриця, дерево й т. буд.).
Систематизація безлічі понять виробляється за допомогою двох основних операцій: класифікації, які відповідають відносинам еквівалентності й порядку. Класи й порядок установлюються на основі логічних і семантичних відносин між поняттями. Відомо, що існую логічні відносини рівнозначності, підпорядкування, припинення, й семантичні відносини лексико-синтаксичної синонімії, зсуву, переносу, розширення (звуження) і антонімії.
У процесі систематизації безлічі понять можна виділити кілька етапів:
1. Рядоположність визначимо як єдиний рівень узагальненості. Тоді виділення рядоположних понять вимагає побудови ієрархічних систем узагальнень.
2. Процес побудов узагальнень (крім того, що він залежить від особливостей суб'єкта, його стану) визначається контекстом, алфавітом завдання.
3. Процедура систематизації складається з:
а) виділення, понять, об'єднаних відношенням включення, ієрархічно організованих груп понять;
б) виділення груп і побудови узагальнюючих понять для понять, не об'єднаних відносинами включення (що порівняно з побудовою оптимальних описів класів у процесі класифікації).
4. У результаті ми одержуємо ряд груп, для яких характерні відносини ієрархії. У них можуть бути визначені рядоположні поняття стосовно єдиному узагальнюючий.
5. Процес виділення груп, побудови узагальнень зрівняємо із процесом виділення фігури із тла. Коли «гарного загального» не виникає, не виникає й стабільної структури узагальнень. Наприклад, у послідовності: простота, початок, випадок, блок, завдання, імовірність, вибір, об'єкт, безліч, справа, інформація, учинок, сміття - виділення рядоположних понять неможливо.
Як приклад семантичної групи психологічних понять можна назвати наступні поняття: сугестія, конформність, сугестивність, сугестивність. Ці поняття поєднуються по подібності процесів або властивостей людини.
Процес побудови узагальнень регулюється двома антагоністичними тенденціями (загальними й для завдання побудови оптимальної побудови класу): а) розмір групи може перевершувати деякий мінімум, потужність класифікаційного правила; б) рівень узагальнення повинен бути мінімальним з метою збереження максимальної кількості інформації про об'єкти.
Наявність родовидових відносин між поняттями робить природної для системи понять структуру ієрархії. При науковому описі складних цілісних явищ, зокрема в психології, використовується ієрархія з наступними рівнями: узагальнення, інтегральні поняття - психіка, особистість; системні (несучі) поняття - властивості, функції, відносини, процеси й т.п. - розташовуються на певному рівні ієрархії.
Логічна незалежність понять дозволяє використовувати для інтерпретації систем понять як би ортогональні системи координат. Логічні відносини добре зображуються діаграмами Венна. Різного роду геометричні паралелі й опори дозволяють одержати синтез системні понять і наочного образа. Такий синтез не тільки має значення, але й у ряді випадків сприяє більше глибокому розумінню взаємозв'язків у системі понять. Коли вона описується як цілісний реальний об'єкт, між поняттями виникають як логічні, так і багато інших відносин, насамперед просторово тимчасові. Відбиттю цих зв'язків також сприяє сполучення систем понять із графічними зображеннями. Прикладом може служити система принципів і засобів гармонізації цілого. Всі ієрархічні класифікації опираються на структуру дерева. Геометрична опора може бути регулярної, як це має місце в системі атомів В.М. Клечковського.
Види понять визначаються не тільки по логічних ознаках (обсяг і зміст, характеристика границь, ступінь абстрактності), але й по властивостях відбиваних об'єктів, наприклад, таким, як кінцівка й нескінченність. Питання визначення внутрішньовидових відносин між поняттями, їхні диференціації вирішуються по-різному.