Х. Оцініть ступінь ризику самогубства. Намагайтеся визначити серйозність можливого самогубства. Адже наміри можуть розрізнятись, починаючи з миттєвих розпливчастих думок про таку «можливість» і закінчуючи розробленим планом суїциду шляхом отруєння, стрибка з висоти і т.д.
ХІ. Не залишайте людину одну в ситуації високого суїцидального ризику. Залишайтеся з нею як найдовше, або залишайте когось, доки не вирішиться ситуація кризи чи не надійте допомога.
ХІІ. Зверніться за допомогою до спеціалістів. Друзі, без сумніву, можуть мати хороші наміри, але їм може забракнути уміння і досвіду, окрім того, вони можуть бути схильними до зайвої емоційності. Для тих, хто відчуває бажання добровільно піти з життя, можливим помічником може стати священик. Надійним джерелом допомоги є сімейні лікарі. Вони зазвичай добре інформовані, можуть правильно оцінити серйозність ситуації і стримувати людину до зустрічі зі спеціалістом. Не слід недооцінювати допомогу психіатрів чи клінічних психологів. Якщо ж депресивна людина не спроможна піти на взаємодію та співпрацю, і не шукає допомоги спеціалістів, то ще одним методом лікування є сімейна терапія.
ХІІІ. Важливість збереження турботи і підтримки. Якщо критична ситуація й позаду, то спеціалісти й родина не можуть дозволити собі перегорнути сторінку й забути все, що трапилось. За покращення часто приймають підвищення психічності хворого. Може бути й так, що перед самогубством депресивні люди кидаються у водоворіт діяльності. Половина суїцидентів скоюють самогубство не пізніше, ніж через три місяці після початку психологічної кризи. Емоційні проблеми, що призводять до суїциду, різко вирішуються повністю, навіть коли здається, що найгірше позаду. Тому не слід обіцяти повної конфіденційності. Надання допомоги не значить, що необхідно зберігати повне мовчання. Зазвичай, подаючи сигнали можливого самогубства, людина просить про допомогу. І ситуація не вирішиться доти, доки суїцидальна людина не адаптується в житті.
Допомога потенційним самогубцям
На щастя, в нашому столітті функціонують не лише психіатричні лікарні, є священики, а й служби, телефони довіри. Такі служби розповсюджені в Україні, бо потреба в них дійсно є. Коли молодь звертається за допомогою саме до телефонів довіри, то очікує не лише допомоги, поради а й конфіденційності, бо має право не називатися, а просто говорити про те, що її турбує. Більшість людей з суїцидальними намірами, що звертаються в телефони довіри за психотерапевтичною допомогою, звертаються вперше і не мають досвіду контакту з психотерапевтом. Для них властиві нереалістичні та нестійкі сподівання по відношенню до психотерапії. Такі нереалістичні оповідання в значній мірі ускладнюють процес надання допомоги.
Разом з тим, телефонна служба стимулює звернення пацієнтів на ранніх етапах суїцидальних станів, коли виражена мотивація до терапевтичних впливів, потреба в отриманні підтримки та допомоги, до повернення на звичайний рівень адаптації. На ранніх етапах гострої реакції суїциденти немов відкриті для психотерапевтичного впливу, тоді як в процесі подальшого її протікання багатьом пацієнтам присутня фіксація на симптомах, зниження настрою.
Метою телефонів довіри є попередження подальшого розвитку гостро виникаючих кризових реакцій, допомога у вирішенні психотравмуючих ситуацій і з тим запобігання можливості скоєння самогубства.
Перший терапевтичний контакт з потенційним самогубцем складається з декількох послідовних етапів, кожен з яких має свою специфічну мету (завдання) і певний спектр терапевтичних прийомів. Така бесіда, зазвичай, триває від 1,5 до 2 годин. спочатку встановлюється контакт з тим, хто зателефонував, тобто визначення правильності звернення до служби, потім, другий етап, інтелектуальне оволодіння ситуацією, тобто висловлювання пацієнтом своєї проблеми, повторення змісту висловленого, відображення і розділення емоцій, вербалізація, пошук джерел емоцій, на третьому етапі проводиться планування дій, четвертий етап – етап активної психологічної підтримки. На другій стадії невідкладної допомоги проводиться корекція суїцидальних установок того, хто звернувся. Обов’язковим є переконання кожного суїцидального пацієнта в тому, що жити необхідно.
Існує і довготривала підтримуюча психотерапія, що триває від 2-3 місяців до декількох років. Такі пацієнти в класифікації Міжнародної Федерації Телефонних Служб екстреної допомоги отримали назву «постійних абонентів». Серед таких абонентів виділено дві групи. Перша складається з людей, що поєднують в собі чуттєвість і вразливість з високими моральними вимогами до себе та оточуючих. Це, зазвичай, люди молодого віку (18-30 років), здебільшого жінки. До другої групи входять особи, що переживають самотність.
Але де б, і як би не здійснювалась допомога людям, що вирішили піти з життя необхідно здійснювати якомога більше спроб врятувати, вдосконалювати систему роботи з потенційними самогубцями. Бо жодна, навіть велика проблема чи депресія, не варта людського життя.
За своїм змістом і організацією профілактична робота має об’єднувати засоби соціального, психологічного, медичного, правового, педагогічного характеру і бути безперервною, послідовною. Її слід розглядати у трьох аспектах: 1) науковий (забезпечує теоретико-прикладне спрямування, що вивчає закономірності і формування виникнення даного явища з метою розробки засобів і методів застосування психологічних знань в умовах сучасного суспільства); 2) прикладний (розробка психологічних основ і методичних матеріалів); 3) практичний (забезпечує безпосередню роботу психологів з дітьми і дорослими в школі).
У зв’язку з цим, виявлення та вивчення проявів девіантної поведінки молоді мають реалізуватися в напрямках роботи: психопрофілактика, психологічна експертиза, психологічна прогностика, психолого-профілактична корекція та психологічна просвіта.
Отже, в юнацькому віці до самогубства часто призводить особистісна неспроможність, порушення процесу досягнення его-ідентичності. У самогубства є також, не лише причини («через що»), а й мета («заради чого»). Людина, що скоює самогубство, не стільки «заручник» обставин, скільки індивід, що ставить перед собою мету, засобами досягнення якої є самогубство. Суїцид обирається як вихід з замкнутого та нестерпного простору. Чи ж можна сказати, що самогубство має і функції? Можна, якщо віднести сюди: позбавлення себе від нестерпного фізичного і морального страждання – функція припинення; вплив на конкретних оточуючих, на суспільство, на світ в цілому – функція впливу, отримання ідентичності завдяки ототожненню з людиною чи персонажем – функція ототожнення.
Таким чином, самогубство – один з варіантів виходу з суїцидогенної ситуації, який обирається в тому випадку, коли існують внутрішні і зовнішні перепони для реалізації інших варіантів, та коли смерть починає виконувати значущу для людини функцію, тобто з’являються специфічні мотиви, що підбурюють людину до самогубства.
Список використаних джерел
1.Моховиков А.К. Телефонное консультирование. – М., 1999.
2.Рибалка В.В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій в учнівської молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. - №11. – с.42.
4.Степанов И.А. Суицид. О мерах профилактики суицида среди детей и подростков. – http://centercep.ru/content/view/