4. Психологічні послуги:
· психопрофілактика і психогігієна;
· психодіагностика й обстеження особистості клієнта;
· психотерапевтична допомога (індивідуальна, групова, сімейна);
· сімейне психологічне консультування (індивідуальне, групове);
· психологічне консультування (індивідуальне, групове); психологічний^-психологічний-соціально-психологічний консиліум; робота з людьми у важких емоційних станах; відвідування в стаціонарних установах охорони здоров'я з метою надання морально-психологічної підтримки;
· психосоціальне консультування;
· психологічний патронаж;
· психологічне втручання в кризових ситуаціях; корекція відносин і поводження; проведення тренінгів по комунікативному спілкуванню;
· розвиток навичок емоційної саморегуляції; організація посередницьких послуг; профорієнтація на основі тестування;
· організація діяльності груп взаємопідтримки; психологічна освіта;
· ознайомлення батьків дитяти-інвалідів із психокоррекційними і психотерапевтичними методами.
5. Педагогічні послуги:
· педагогічна допомога дітям у захисті їхніх інтересів;
· консультативна допомога батькам і дітям;
· групова робота з розвитку навичок спілкування й емоційної сфери дітей;
· корекційна допомога дітям з порушеннями мовного розвитку, аутизмом, неврозами;
· сприяння культурно-досугової діяльності дітей;
· практична допомога в організації домашнього навчання дитяти-інвалідів;
· навчання батьків прийомам організації ігрової і навчальної діяльності дитяти-інвалідів.
6. Соціально-медичні послуги:
· сприяння в напрямку в стаціонарні медичні наркологічні установи осіб, що бідують у цьому, у тому числі дітей;
· організація консультування з проблем планування родин, сексуальних відносин і психосексуальних розладів, виховання здорового способу життя;
· сприяння в забезпечення дитят-інвалідів необхідними допоміжними засобами;
· патронаж родин, що мають дітей з обмеженими фізичними або розумовими можливостями;
· навчання батьків навичкам відходу за дитиною-інвалідом;
· патронаж вагітних жінок і матерів, що годують [33. С, 57].
Усе це ще раз підтверджує складність і значимість проблем і задач, що вирішує система соціального обслуговування родини і дітей. Зовсім очевидні й особливості системи: велика номенклатура і масштабність соціальних послуг, надання яких вимагає великого професіоналізму і такту у взаєминах між соціальними працівниками і родин, дітьми, менш усього захищеними, що мають до того ж різні захворювання [3. С, 35].
Основна задача працівників служби - допомогти членові родини (не залежно від віку і соціального стану) усвідомити проблему, що заважає його нормальної життєдіяльності, за допомогою використання методів соціально-психологічного, соціально-педагогічного, соціально-економічного й іншого методів соціальної роботи. Критерієм ефективності тут прийнято вважати ступінь реабілітації члена родини, тобто відновлення його колишніх здібностей до трудової діяльності, повернення його в суспільство.
Розглянута нами конкретна діяльність відділу соціальної допомоги взаємодіє з різними категоріями населення. Споконвічно визначає коло дітей і підлітків, що бідують у допомозі; робить також допомога батькам, самотнім матерям, учителям шкіл - усім, хто оточує дитину.
Девіантна поведінка - це відхилення від загальновизнаної, неодноразово перевіреної практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик - сторони однієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику - свого роду границя, риса, що розділяє хаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим менше ризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.
Кожна девіація містить у собі руйнівний і творчий початок, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіації є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі.
Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб.
Найбільш чітко думка про вічність девіацій, як соціального явища виразив французький соціолог Э. Дюркгейм, який вважав, що не можна представити суспільство без девіацій; вони, на його думку, є елементом будь-якого здорового суспільства. У періоди швидких суспільних змін люди перестають розуміти, чого чекає від них суспільство, і відчувають труднощі в узгодженні своїх вчинків з діючими нормами. "Старі норми" вже не вважаються підходящими, а нові, що зароджуються, ще занадто мрячні і не чітко сформульовані, щоб служити ефективними і значимими орієнтирами в поведінці. У такі періоди можна чекати різкого зростання кількості випадків девіації. Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не мають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії, чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважають загальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру, змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усе це неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.
В Україні на стан різних форм девіантної поведінки великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.).
Ступінь досконалості закону відносна, оскільки суспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація - за функцію соціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов.
Саме в родині закладаються основи моральності людини, формуються норми поводження, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особистості. Родина сприяє не тільки формуванню особистості, але і самоствердженню людини, стимулює його соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Так склалося, що з розвитком цивілізації родина переклав частину своїх турбот на інші соціальні інститути й організації, тим самих батьки одержали більше вільного часу, а діти більш велику можливість до соціалізацію в суспільстві.
Взаємозв'язок родини й інших соціальних інститутів виявляється із самого моменту народження дитини і чим цей зв'язок більш налагоджений, тим легше дитині проходити всі етапи становлення повноцінної особистості.
Соціальне середовище сприяє засвоєнню суспільних соціальних норм і культурних цінностей, причому базисною основою є родина, де закладається фундамент особистості, подальше будівництво якої потім здійснює школа, потім наступний навчальний заклад, потім робочий колектив і т.д.
Дитина, як я уже висловлювався неодноразово, починає свою соціалізацію в родині, однак родина зіштовхується з необхідністю спілкування з лікарнями, школами, дитячими установами, школами, трудовим колективом, спортивними секціями, установами культури, з державними відомствами, з неформальними об'єднаннями, церквою, друзями і безліччю інших організацій, саме у взаємодії всіх цих організацій і установ і проходить становлення юної особистості, і чим взаємини в родини з цими організаціями краще налагоджені, тим виростає більш соціалізована, більш успішна особистість.
Родина є одним із самих древніх соціальних інститутів. Вона виникла набагато раніш релігії, держави, армії, утворення, ринку. Родина - єдиний і незамінний виробник самої людини, продовження роду. Але, на жаль, виконує вона цю головну функцію зі збоями. І залежить це не тільки від неї, але і від суспільства. Родина виникає з потреби задовольнити особисті потреби й інтересів індивідів. Будучи частиною суспільства, вона з'єднує їх із суспільними інтересами. Особисті потреби організуються на основі прийнятих у суспільстві норм, цінностей, зразків поведінки і часто відбувається так, що безцеремонне втручання суспільства в життя родини руйнувало її і життя людей її складових, доводило неї до злидарського існування.
Причин людей, що спонукують, об'єднаються в сімейні групи, створювати стійкі зв'язки і взаємодії багато, але основою в першу чергу є потреби людини. Говорячи науковою мовою, духовні, фізіологічні і сексуальні потреби чоловіка і жінки спонукують їхній об'єднаються для спільного здійснення цілей: відтворення людського роду, створення матеріальних умов існування - житла, одягу, харчування; задоволення потреби в дітях, біологічній залежності дітей від батьків, потреби в сексі. Хіба людина не може задовольнити цю потребу поза родиною? Звичайно, може. Але чи не повчальний досвід предків? Звернувши свій погляд у минуле, ми усвідомлюємо, що суспільство в цілому, а значать і люди, його складові, зацікавлені в тім, щоб ці біологічні потреби здійснювалися в рамках родини. Тільки виявивши ці специфічні особливості в реалізації потреб людини в умовах родини, можна зрозуміти сутність родини як соціального інституту, а разом з цим і джерела живучості родини, її життєстійкості, привабливості для людини.