Відсоток фіксувань цієї сторони зовнішності в описах людини, яка сприймається, порівняно з відсотком фіксувань її дітьми 7-8 років зменшується до 21-26 років у 14,9 рази. У даному психологічному дослідженні розглядається питання оцінки віку іншої людини. Зокрема, було встановлено, що більшість помилок зроблено у тому разі, коли деякі ознаки зовнішності людини не відповідали її віку. Наступною стадією формування показань є запам’ятовування. Слід зазначити, що надзвичайно важливим чинником, який впливає на об'єктивність показань, є пам'ять. У психології пам'ять розглядається як слідове відображення минулого, що полягає в запам'ятовуванні, збереженні та подальшому відтворенні або впізнаванні раніше сприйнятого. Пам'ять — це здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати та актуалізувати сліди цих умовних зв'язків. Запам'ятовування і відтворення ґрунтуються на створенні та актуалізації тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку під впливом як безпосередніх, так і словесних подразників, і формуються залежно від змісту і характеру діяльності об'єкта. Цим людська пам'ять глибоко відрізняється від так званої машинної пам'яті, що моделює лише окремий її механізм — механізм утворення слідів, здатних відтворюватися.
Пам'ять людини, як і сприйняття, має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що вона сприймає. Запам'ятовується лише те зі сприйнятого, що викликає глибокі переживання або має істотне значення. Ця обставина своєрідно позначається на показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених. З часом пам'ять викривлює сприйняті події. Запам'ятовування, яке у часі недалеко відстає від події злочину, дає змогу краще, детальніше, повніше відтворити сприйняття. Повне і яскраве оповідання про спостережене можна одержати в тому разі, якщо особа допитується через короткий проміжок часу після того, як спостерігалася подія. Залежно від того, що сприймається, пам'ять людини поділяється на декілька видів.
Сприйняттю дії, рухів відповідає моторна (рухова пам'ять); сприйняттю зоровому — зорова пам'ять; слуховому — слухова; дотику разом із зоровим і слуховим — наочно-образна пам'ять; запам'ятовуванню логічних зв'язків — словесно-логічна; переживанням, почуттям — емоційна пам'ять. Усі перелічені види пам'яті рідко зустрічаються в людини у чистому вигляді. Є люди, які запам'ятовують краще на слух, ніж за допомогою органів зору. Часто запам'ятовування є результатом лише зорового сприйняття, причому деталізація досягає такого рівня, що людина може, наприклад, автоматично назвати сторінку і рядок книги, де викладене те чи інше положення. Відома спеціальна пам'ять людей у якій-небудь галузі: феноменальне запам'ятовування чисел, кольорів тощо. В психології таке явище називається ейдетизмом (від грец. єібод — форма, вигляд: здатність відтворювати надзвичайно яскравий наочний образ предмета через тривалий час після припинення його сприйняття), а пам'ять — ейдетичною. Запам'ятовування передбачає встановлення відповідних нервових зв'язків чи асоціацій. У психології розрізняють декілька видів асоціативних зв'язків (асоціацій): асоціації за суміжністю, подібністю, контрастом; однозначні та багатозначні. Асоціації за суміжністю передбачають запам'ятовування подій, що відбуваються послідовно, або дій, між якими існує зв'язок. Завдяки цьому нервові процеси, пов'язані з одним із них, викликають дії нервових процесів, пов'язаних із іншими.
Так, нагадування про подію, що передує ДТП, викликає у пам'яті деталі обставин, пов'язаних з нею. Асоціації за подібністю мають місце тоді, коли сприйняття якого-небудь об'єкта викликає в пам'яті спогад про подібний до нього об'єкт, навіть якщо він ніколи не сприймався з ним разом або в якому-небудь часовому зв'язку. Асоціації за контрастом за своєю природою близькі до асоціацій за подібністю, однак їх сутність полягає в тому, що сприйняття якого-небудь об'єкта викликає в пам'яті спогад про інший об'єкт, що відрізняється прямо протилежними ознаками. Певну роль у процесі запам'ятовування відіграють й інші види асоціативних зв'язків, а саме: однозначні та багатозначні.
Однозначна асоціація при запам'ятовуванні пов'язує певну обставину з яким-небудь одним фактом чи дією, багатозначна — передбачає зв'язок з декількома фактами. Асоціації мають рефлекторну природу. Асоціація — це звичайний послідовний ряд рефлексів, у якому кінець кожного попереднього зливається з початком наступного в часі. Асоціація є безупинним рядом доторкувань кінця попереднього рефлексу з початком наступного (І. Сєченов). Запам'ятовування може мати довільний і мимовільний характери залежно від наявності чи відсутності мети запам'ятовування. У практиці розслідування злочинів слідчому рідко трапляються показання, засновані на умисному запам'ятовуванні фактів із метою викладу їх згодом на допиті. Найбільш частими є показання, що не є результатом умисного запам'ятовування того, що спостерігається. Цією обставиною і пояснюються уривчастість, неповнота відомостей, що повідомляються, забування одних деталей і яскраве відтворення інших тощо. Для продуктивності мимовільного запам'ятовування важливим є те місце, що посідає в діяльності даний матеріал. Краще запам'ятовується матеріал, який викликає активну розумову роботу і зацікавленість, що має певну значущість.
З часом відбуваються процеси забування (поступове зменшення можливості в пригадуванні матеріалу). Тут важливе значення має подальша діяльність індивіда. Існують загальні правила, згідно з якими у зв'язку з процесом забування допит необхідно проводити якнайшвидше після події. Проте слід пам'ятати і про явище ремінісценції — поліпшення відтворення запам'ятовуваного матеріалу через деякий проміжок часу після його заучування. Треба також пам'ятати і про різні порушення пам'яті, що виникають при різних локальних ураженнях головного мозку — амнезії (ретроградній і антероградній). Заключною стадією формування показань є відтворення. У психології відтворення визначається як процес пам'яті, що полягає в актуалізації раніше сприйнятого матеріалу шляхом «діставання» його з довгострокової пам'яті та переведення її в оперативну.
Розрізняють відтворення у вигляді узнавання або спогаду, мимовільного і довільного, безпосереднього чи відстроченого. Матеріал, що міститься в пам'яті, реконструюється (перетворюється). У психологічній літературі виділяють два види реконструкції: 1) така, що не порушує адекватності відтворення сприйнятого; 2) така, що порушує адекватність відтворення сприйнятого. Давання показань у процесі допиту — своєрідна форма відтворення подій минулого. При відтворенні, на відміну від попередніх стадій формування показань, беруть участь як допитуваний, так і слідчий. Причому, на допитувану особу слідчий справляє керуючий вплив. Процес відтворення на допиті чітко проявляється у висловленні думок допитуваного. Вміння висловлювати свої думки (усно чи письмово) у кожної людини є індивідуальним (мають значення рівень інтелекту, освітній і культурний рівні, мовна підготовка тощо). На формування показань у стадії відтворення впливають: емоційний стан допитуваного, темперамент і характер, сугестивність, схильність до фантазування. Так, у процесі відтворення події допитуваний перебуває у певному психічному стані (емоційна напруженість, страх, фрустрація тощо), який необхідно враховувати слідчому в процесі допиту.
У деяких випадках такі стани сприяють обранню допитуваним відповідної позиції на допиті: відмова від показань, повідомлення неправдивих відомостей, зміна раніше даних показань. При відтворенні можливе виникнення помилок, що зумовлено залежністю відповідей допитуваного (за формою) від характеру запитань слідчого. Це виражається в явищі персеверації (прагненні повторити у відповіді слова і конструкції, що вжиті слідчим у запитанні) і вербальній ригідності (допитуваний продовжує мислити в напрямі, нав'язаному йому слідчим).
Важливе значення має розгляд питання про вплив сугестії (навіювання) на процес формування показань. Навіювання в психології визначається як процес однобічного, активного та персоніфікованого впливу одного на іншого чи групу людей, який здійснюється за допомогою мовного повідомлення і характеризується неусвідомленим сприйняттям того, що навіюється (Б. Паригін). Навіювання спричиняє виникнення помилок у показаннях. Розрізняють три види навіювання: 1) доперцептивне (навіювання, що передує сприйняттю події); 2) навіювання перцептивне (навіювання в процесі сприйняття події); 3) постперцептивне (навіювання, спрямоване на подію, що вже відбулася). На стадії відтворення навіювання може виникнути як результат впливу з боку слідчого, тому заборонені навідні запитання, що містять елементи сугестії. У процесі відтворення можуть бути сформовані неправдиві показання. Допитуваний завжди свідомо формує неправду. Неправда поділяється на повну і часткову (у більшості випадків має місце часткова неправда). Психологічні особливості допиту неповнолітніх. Підготовка і проведення допиту неповнолітніх багато в чому зумовлені віковими та індивідуальними особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має важливе значення для правильного обрання прийомів установлення психологічного контакту, режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його показань. Неповнолітні — це особи, які не досягли 18-літнього віку.