Перелічені орієнтири є й основою для встановлення психологічного контакту. Психологічний контакт — це найбільш сприятлива психологічна атмосфера допиту, що позитивно впливає на взаємодію та стосунки між учасниками, певне налаштування на спілкування. Психологічний 4* 99 контакт при допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів: 1) коли допитуваний бажає давати показання; 2) коли допитуваного примушують до цього. Такий контакт може йти з наростанням, а може згасати, раптово виникнути і також раптово зникнути. Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, його встановлення і підтримання залежать як від слідчого (судді), так і від допитуваного, хоча ініціатива має належати слідчому. Існує двосторонній контакт, в якому допитуваний відчуває, що він становить для слідчого певний інтерес.
Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного. Він повинен ураховувати його індивідуально-психологічні особливості, типологічні якості, психічний стан на момент допиту, життєвий досвід та ін. Тактико-психологічні прийоми, спрямовані на встановлення психологічного контакту з допитуваним, ґрунтуються на використанні даних психології, логіки та інших наук. У цьому відношенні певний інтерес становлять способи привертати увагу людей, які запропонував Д. Карнегі. Він рекомендує шість способів: 1) виявляти щирий інтерес до інших людей; 2) усміхатись; 3) пам'ятати, що для людини звук її імені — найсолодший і найважливіший звук людської мови; 4) бути хорошим слухачем, заохочувати інших розповідати вам про себе; 5) вести розмову в колі інтересів вашого співрозмовника; 6) давати людям відчути їх значущість і робити це щиро 1. Банальність деяких прийомів є очевидною, однак це не позбавляє їх практичного значення при певній інтерпретації. До тактико-психологічних прийомів, що сприяють актуалізації в пам'яті забутого, належать прийоми, спрямовані на збудження у допитуваного асоціативних зв'язків, які викликають спогад. 1 Див.: Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей / Пер. с англ.-К., 1989. - С. 98. 100 Допитуваний може зробити заяву на зразок «я вже нічого не пам'ятаю», «був п'яний і не пам'ятаю того, що відбувалося». При такій «непрямій відмові» від показань допитуваний зазвичай повідомляє про повне випадання з пам'яті подій, що цікавлять слідчого, і не докладає зусиль до пригадування «забутого».
Встановити, чи має місце «непряме відмовлення» від показань або допитуваний дійсно забув обставини, які цікавлять органи розслідування, слідчому допомагає аналіз таких даних, як час, що минув із моменту сприйняття певних фактів, характер події, подальша діяльність допитуваного, його стан у момент сприйняття, індивідуальні особливості пам'яті. Це насамперед постановка допитуваному нагадувальних запитань, психологічною основою яких є прагнення пригадати обставини, аби збудити асоціативні зв'язки в усьому їхньому різноманітті. Дані для запитань, що нагадують подію, слідчий чи суддя одержує з матеріалів справи, показань інших осіб, оперативно-розшукових органів. Нагадування не повинно включати елементи навіювання, тобто передавання інформації, яка містить у собі твердження щодо відомостей, про які очікуються свідчення.
Позитивний ефект у пригадуванні забутого дає постановка запитань у хронологічній чи логічній послідовності про обставини, що передували події злочину або настали за нею. Прийомами, що актуалізують у пам'яті забуте, незалежно від того, який характер має запам'ятовування (довільний чи мимовільний), є пред'явлення речових і оголошення письмових доказів, що сприяють збудженню асоціативних зв'язків і оживляють у пам'яті допитуваного запам’ятовано. У цьому аспекті слід продумати, як наявні відомості або речові докази пов'язані з подією, що спостерігалася особою, і чи можуть вони виконувати необхідну для них функцію пожвавлення асоціативних зв'язків. До способів психологічного впливу, що використовуються для актуалізації забутого, слід віднести і допит на місці події, що переслідує мету активізації спогадів у зв'язку з повторним сприйняттям обстановки, в якій спостерігалася подія. Відомо, що в цьому випадку полегшується завдання встановлення таких чинників, що збуджують який-небудь з видів асоціативних зв'язків.
Передбачається, що їхній комплекс, стимульований обстановкою допиту, може дати певний ефект у будь-якій ситуації. Тактико-психологічні прийоми, спрямовані на встановлення мотивації показань, передбачають постановку серії запитань, що дають змогу визначити мотиви, якими керується особа при даванні показань. Визначення мотивів показань тісно пов'язане з процесуальним становищем допитуваного. У цьому аспекті мотиви показань свідка, обвинуваченого чи потерпілого можуть істотно відрізнятися і зумовлюватися їхньою роллю в процесі, зацікавленістю, власними прагненнями. Якщо у зв'язку із з'ясуванням таких залежностей звернутися до допиту обвинуваченого, то поряд із визначенням його ролі в процесі можливо виділити декілька мотивів показань, що даються ним і є типовими. Так, до їхнього числа можна віднести мотиви каяття, обмови, неправди, приховування певних обставин, пов'язаних із особою обвинуваченого.
Тактико-психологічні прийоми, що сприяють викриттю винного, полягають у застосуванні комплексу різноманітних способів оперування інформацією, яка є у розпорядженні слідчого і містить дані про винність особи у вчиненому злочині. Інформація про винність особи може бути різною за обсягом і доказовою цінністю. Вона, як правило, включає показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів, показання інших осіб, притягнутих як обвинувачені у даній справі. У таких джерелах може міститися інформація, що викриває обвинуваченого в учиненні злочину. Тому, збираючись використовувати її, слідчий повинен не тільки досконало її знати, а й оголосити або пред'явити обвинуваченому в той момент, який може виявитися найбільш ефективним. Час і послідовність оголошення чи пред'явлення викриваючої інформації слід планувати з огляду на її характер і можливий психологічний вплив.
Таке планування оперування викриваючою інформацією не може бути жорстким, оскільки одержувана в процесі допиту інформація істотно впливає на реалізацію наміченого плану. Важливе значення в психологічному впливі, що спричиняє викриття винного, має і форма, в якій здійснюється оперування викриваючою інформацією. Найбільш поширеними формами оперування такою інформацією є оголошення показань, ознайомлення з висновком експерта, пред'явлення речового доказу (показ із відповідними поясненнями), ознайомлення з документами, що мають викривальний характер. Слідчий повинен певною мірою прогнозувати можливий ефект від пред'явлення обвинуваченому викриваючої інформації і бути готовим до того, що вона не завжди може дати бажаний результат. У цих випадках необхідно використовувати інші прийоми. Тактико-психологічні прийоми, що сприяють виявленню неправди в показаннях свідка або обвинуваченого, трансформуються в систему тактичних прийомів допиту, пов'язаних із постановкою уточнюючих, деталізуючих та контрольних запитань. Виявлення неправди в показаннях зазвичай відбувається при зіставленні останніх із версією розслідування і системою доказів, зібраних у справі. Рідко неправда охоплює всі пункти предмета допиту.
Зазвичай неправдиві повідомлення звернені до окремих фактів і обставин і, як правило, пов'язані з позицією допитуваного, його ставленням до осіб, притягнутих як обвинувачені, до свого становища в справі, результату розгляду справи у суді. Тому неправду можна виявити у тому разі, коли слідчий достатньо підготовлений до допиту, орієнтується у доказах, зібраних у справі. Важливо зазначити, що при неправдивому висловлюванні порушується його послідовність, а самі порушення характеризуються появою пауз. Ця вказівка має істотне значення для діагностики неправди слідчим, оскільки неправда, як уже зазначалося, найчастіше трапляється при повідомленні окремих обставин. Ось чому при одержанні показань необхідно відразу зіставляти інформацію, що подається, з тією, що вже існує. У цьому разі постановка запитань, спрямованих на деталізацію повідомленого, є одним із ефективних засобів виявлення неправди, що може мати місце в самому процесі допиту, а також при подальшій перевірці повідомлених даних.
У виявленні неправди одну з головних ролей відіграє постановка контрольних запитань, підставою для формулювання яких є дані, зібрані у справі, а також обставини, відносно яких слідчий має точні відомості. Постановка таких запитань порушує систему викладання, продуману допитуваним, який повідомляє неправду, і дає змогу виявити її під час допиту, ґрунтуючись на суперечностях у показаннях, які не може пояснити допитуваний. Контрольні запитання за своїм характером спрямовані головним чином на встановлення відповідності дійсності показань, що даються в процесі допиту. Тому їхньою головною функцією є виявлення неправдивої інформації. Постановка контрольних запитань, пов'язаних із уже зібраними у справі даними, спростовує неправду, оскільки спричиняє оголошення додаткової інформації, яка об'єктивно відображає відомості щодо встановлюваних фактів або обставин.