Незажаючі на такі негативні наслідни, стереотипи масової свідомості, вельми могутні. Насамперед суворої цензурі підлягає нагота та усе, що пов’язано із сферою статі.
Н.В.Козлов у своєї книжці “Як ставитися до себе та до людей.” Порушує питання про те, як та із допомогою чого, можно кваліфікувати будьщо,як нравствене та безнравствене. Ця задача не абстрактно-теорітична, а навпаки життєва, із якою ми зустрічаємося багато разів на дню. Автор подмічає які саме критерії, вельми “спрощені”, є найросповсюдженими, от основні з них:
- Нравствено те, що “вважаю моральним я” .-Таким чином, індивід орієнтується на егоцентричну позицію, у наслідок чого, міркує таким чином: “Якщо мене таким чином виховали і тому я сприймаю щось нормальним, припустимим, виходить це і є норма, яку я завжди буду зхвалювати. А те, що я вважаю за потворність та неподобність, буде мене завжди обурювати і, як про мене, варте тільки осудження та викорінювання.” Це- індивідуальна мораль, у даному випадку у достатньо категоричному та агресивному варіанті. Який і є , нажаль, найрозповсюдженіший.
- Нравствено те, що “офіційно проголошується”. Те, чому, зобов’язані вчити у школі, про що пишуть у газетах та, іноді із пафосом –батьки у цілях виховання. Це- офіційна мораль. Яко створюється офіційними органами. Нажаль, такий підхід, не завжди урозумілий та нравственно виправданний.
- Крім того зовсім ізольований від дійсного життя,-“погляд більшості”. Суспільна мораль, як правило - це розумний компроміс між ідеалом та життям. Це могутня сила, то саме вона, частіше за усе, дорівнюється та сприймається як саме Мораль, а фактично лише те , що -“робить більшисть”. У цьому випадку індивід орієнтується ні на те ,що отточення подає як мораль на словах, а на поведінку “сусіда”, на вчинки які насправді характерні для людей даного середовища. Це норови, звичаї, які ми вбираємо в себе із самого дитинства та які, нажаль, або на щастя для нас закладають наші моральні норми.
- Нравствено те, що “робить людину здоровою та щасливою, не заподіюючи суттєвої шкоди іншим”,- потребує додатку та уточнюваннь. Наприклад, очевидно, якщо мої вчинки заторкнули не мене одного, то є потреба зважати увагу що до інтересів іншого. Якщо це торкається не тільки двох, тоді треба враховувати інтереси оточуючих людей. Також нікому не варто називати непотрібним усе, що виходить за звичні та жорсткі рамки, властиві його особистому сприйняттю дійсності, виказувати агресію та клеїти ярлики.
2.2 Комунікативні риси та стиль спілкування юнаків та дівчат, специфічні відміні у міжособистих стосунках
Психологія спіскування у підлімковаму віці будується на основі суперечності двох потреб: обособлювання (приватизації) та афіляції – потреби на лежата до групи, бути уключеним до суспільності.
Відокремлдваннє, частіш за все виявляє себе у емансіпації від контролю старших. Проте, воно діє і у стосунках між однолітками.Посилюється потреба не тільки у соціальной але і у простірінньої відокремленісті, теріторіальної автономії, у недоторканісті особистого простіру.”Як тільки у мене з’явилася своя кімната, у мене з’явилося власне внутрішнє життя,-пише Анатоль Франс.-Я здобув можливість мислити та розтмірковувати.Ця кімната була для мене єдиною, та непорявняною. Вона відокремлювала мене від всесвіту, але я у неї здобував всесвіт, усе водночас.”
У перехідному віці змінюється уява про такі поняття, як “самотність” та “відокремленність”.
Діти звичпайно трактують ці поняття як деякий фізичний стан (“немає нікого навколо”), підлітки ж наповнюють ці слова вже психологичним змістом, надаючи їм не тільки негативну, а вже і позитивну забарвленість.
Англійський психолог Джон Коулмен (1974р.) пропонував хлопчикам та дівчаткам 11-13 років та 15- 17 років дописати незакінчені фрази: “Коли навколо немає нікого…” та “ Якщо людина одна…”.Їх відповіді потім класифікували на позитивні (наприклад: “Коли навколо нікого немає, я щасливий, тому що, могу робити що завгодно.”) та негативні ( наприклад: “Коли людина одна, вона починає нервувати.”). Виявилося, що від підліткового віку до юнацького число позитивних відповідей росте, ав негативних-зменшуеться.
Що самостійніша, ціліспрямованіша тасамодостатня людина, тим сильніша в неї потреба бути на самоті. Самотність стає необхідною та навіть приємною, як тимчасовий стан але вона може бути сприйнята і інакше що залежить від внутрішнього настрію.
Окрім спокійного, уміротворенного відокремлювання, їснує болісна та тяжка самотність- туга, нестерпне суб’єктивне відчуття духовної та душевної ізоляції, непорозумілості, стан незадоволенності потреб у спілкуванні, у людської близькості.
Як показують дані закордонних масових опитувань(Т.Бренкан, 1980р., Є.Остров та Д.Оффер,1980р.) та клінічних дослідженнь, підлітки та молоді значно частіше почувають себе самотніми та незрозумілими для інших, ніж люди старшого віку.
Почуття самотністі та неприйнятісті, пов’язано із віковими труднощами становління особистості. Це почуття народжує у підлітків нестерпну спрагу до спілкування і групування з ровесниками. У спільноті з якими вони знаходять, чи мають надію знайти те, у чому їм відмовлено серед дорослих: невимушеність, спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги, визнання власної значущості.
За подібністю зовнішніх контурів соціальної поведінки, різноманітні та індивідуальні глибинні мотиви, що переховуються за юнацькою потребою у афіліації. Один шукає у суспільстві ровесників підтримки самоповаги, визнання своєї людської цінності. Іншому важливе почуття ємоційної причетністі, спільнності з групою. Третьому потрібна недостаюча інформація та комуникативні навички. Четвертий задовольняє потребу властуватита командувати іншимиж. Побільшості усі ці мотиви переснувають один одного та неусвідомлюються.
Слід означити, що комуникативні риси та стиль спілкування хлопчикив та дівчат не цілком схожий. У тому числі, що до рівню афіляції та характеру спілкування.
На перший погляд хлопчики у всякому віці більш компанійські за дівчат. Це тому, що із самого раннього дитинства, активніше за дівчат, затівають спільну гру та т.п. Почуття причетністі до спільноти ровесників та взаємини із ними для чоловіків усякого віку важливіші ніж для жінок.
Проте статеві відміни за рівнем комунікабельністі не стількі числені, оскількі якісні. Хоча вовтуження та силова гра приносять хлопчакам величезну емоційну радість, у них звичайно присутні дух змагання, гра не рідко переходить у бійку. Зміст суспільної діяльності та власна вдача у неї важать для хлопчиків більше,ніж наява індивідуальної симпатії до інших участників гри. Хлопчик обирає насамперед цікаву гру, де він зможе проявити себе, заради цього він вступає до контакту, навіть, якщо партнери йому не дуже подобаються. Чоловіча спільнота, як і весь стиль життя, швидше предметні та інструментальні ніж експресивні.([3], c.132).
Спілкування дівчат має вигляд пасивнішого, за хлопчакове, проте воно, приязніше та більш вибірче. И.С. Кон у своєї книжці “Психологія ранньої юністі.”,звертає увагу до данних психологічних дослідженнь. Згідно з якими, хлопці, спочатку вступають у контакт один із одним, а лише потім, у ході гри та конфликта у справах, чи навпаки, удачної взаємодії, у них складається позитивна настанова, з’являється тяготіння одне до одного, духовний з’язок. Дівчата, навпаки, вступають в контакт, як правило із тими хто їм подобається,зміст суспільної діяльності має для них другосутнє значення.
Отроцтво та рання юність – час, коли особистість потребує найбільш за усе сильних емоційних прив’язаністей. Взаємини підлітка із особами своєї та протилежнної статі, певно, не зводяться до сексуально-еротичних і їх треба сприймати як частину у загальній системі міжособистого спілкування та взаємних стосунків.
Статево-рольові особливості та стереотипи статево-рольової поведінки старшокласників.
Сексуальна поведінка підлітка залежить не тільки від темпу статевого дозрівання, але і від соціальних факторів, особливо від наявної, характерної для даного середовища системи статевих ролей.
Західногерманськи дослідження Ю. Шлегеля та співр. (1975) відокремили досліджених ними 13-річних школярів на до- та пост-пубертатних, порівняли рівні соціальної активності обох груп (закоханість, поцілунки, обійми, петінг, статеві відносини). Виявилося, що постпубертатні хлопчики по всіх показниках випереджують допубертатних, т.ч. статеве дозрівання стимулює їх сексуальну активність. Проте у дівчат такої залежності не виявилося, постменархальні дівчата тільки частіше закохуються.
У всякому випадку поведінка підлітка визначається не тільки на рівні його статевої дозрілості. Так, підлітки починають залицятися до протилежної статі не стільки у зв´язку із рівнєм власної статевої зрілості, оскільки, відповідно із культурними нормами своєї вікової групи, шкильного класу та ін.
Юнаки починають статеве життя у середньому у 18-20 років, але диапазон суттєво ширше: від 15 до 24 років.
З точки зору фізіології підлітку не жити статевим життям – не природно: якщо функція є, вона повинна діяти. Могутнє, але нездійснене бажання травмує, мучить психику. Проте, визначаючи розумний вік щодо початку статевого життя у існуючих умовах, треба говорити у першу чергу про дозрілість соціальну, а не фізіологічну. Тут життя та доля підлітка стає пов´язанною із долею багатьох інших людей. Чи кожен із них готовий до цього?
Власно, із фізіологією до речі, впоратися цілком можливо. Трудність у іншому – в багатьох підлітків пошук статевих контактів стимулюється не стільки статевим потягом, скільки мотивом самоствердження.