Четвертий показник професійної деформації, а саме, своєрідне «огрублення» особистості, полягає в звуженні круга інтересів й потреб, їх змістовному спрощенні аж до примітивізму. Професійні інтереси починають посідати стійке домінуюче місце й підкоряють собі всі інші за принципом домінант-субдомінант. Службова діяльність виявляється самодостатньою, єдино важливою й бажаною сферою активності. Ще однією ознакою виступає емоційно-почуттєве переконання. Воно характеризується відсутністю або неадекватним емоційно-почуттєвим супроводом діяльності • поведінки у позаслужбових сферах. Частіше таке переконання виявляється в грубощах, жорстокості, втраті здібності до емпатії, професійному цинізмі.
Конкретними свідченнями професійного огрубіння особистості працівника виступають: 1) бажання під різними мотивами більше залишатися на службі за відсутності в цьому об’єктивної необхідності; 2) стійка зацікавленість до службових справ (за позаробочим часом, вихідні, відпустка); 3) відчуття буденності й бажаності при знаходженні в службовому середовищі порівняно до цивільного, носіння статутної форми одягу.
П’ятим показником професійної деформації є зміни в образі «Я», деформуючі зміни зачіпають по-перше професійну складову зображення «Я», це представлення про професійно значимі риси, їхня відповідність діяльності й можливості компенсації, задоволеність власною компетентністю, посадою, соціальним визнанням як професіонала, перспективами зростання.
Конкретними індикаторами змін в образі «Я» виступають:
1.стійка підвищена самооцінка;
2.хвороблива реакція на критику й контроль за своєю діяльністю;
3.жорстка орієнтація на свій досвід, включаючи презумпцію власної
непогрішності;
4.поблажки в професійній оцінці колег по роботі з орієнтацією на думку начальника.
Процесуально професійна деформація складається з трьох основних рівнів: початкового, середнього й глибинного, котрі по різному впливають на ефективність службової діяльності.
Початковий рівень характеризується незначними, зовнішньо малопомітними, переважно кількісними змінами в особистості. Вони виявляються від випадку до випадку відносно об’єкту діяльності. Працівник пізнає й опановує професійну діяльністю, формуючи власний стиль її виконання, але ще не потрапляє в залежність від служби. На цьому рівні професійна деформація ще не має помітної негативної дії на ефективність службової діяльності.
Середній рівень деформації показовий істотними кількісними змінами. Ознаками його є стійкі прояви по першому й другому показникам. Завершується формування професійного досвіду, службові інтереси посідають домінуюче місце. Працівник починає добре орієнтуватися в тому, якими нормами й обов'язками можна нехтувати або підмінити їх власним розумінням без особливого ризику понести відповідальність за це.
Найбільш помітні деформаційні зміни виникають в образі «Я», підвищується самооцінка, до критики й соціального контролю виникає відношення як до некомпетентного й заважає роботі. В службовій діяльності виникають окремі зриви. Суб’єктивно це пов'язане з негативним впливом на діяльність психологічного захисту. В ній починають домінувати механізми ілюзорного бачення дійсності, самого себе й тотального самовиправдання.
На глибинному рівні деформуючі зміни вражають всю особистість, яка попадає в повну залежність від професійної сфери. Ці зміни стійко виявляються на всіх п'яти показниках. Професійні риси трансформуються в свою протилежність, зникають внутрішні бар’єри супроти суб’єктивного розуміння законопокірної поведінки, перенесення стилю службового спілкування на позаслужбову поведінку. Працівник починає оцінювати себе як неперевершеного професіонала, зневажливо відноситися до мислей інших, котрі не співпадають з його власною позицією. Виникає соціальнопрофесійна ізоляція. Деформовані риси функціонують в автономному режимі, вони не чекають, а шукають й створюють ситуації сприяючі їх актуалізації.
Відносно ефективності службової діяльності на цьому рівні, можуть виникати зриви й невдачі, пов’язані з ослабленням внутрішнього контролю, самовпевненістю, втратою творчого підходу до розв'язання нових задач.
1.5 Прояви професійної деформації працівників пенітенціарної системи
Явище професійної деформації працівників пенітенціарної системи характеризується певним набором виявів, або ознак. Під виявами професійної деформації працівника пенітенціарної системи розуміється певна сукупність особових характеристик, за якими можна пізнати дане явище.
В науковій літературі можна знайти спроби класифікувати ці вияви. Наприклад, [22] відзначають, що вони виділяються як мінімум на наступних рівнях: мотиваційному, функціональному і комунікативному. В першому випадку йдеться про зниження зацікавленості і мотивованості до професійної діяльності. В другому – про зниження рівня його працездатності. І в третьому випадку – про втрату вміння адекватно взаємодіяти з оточуючими. Залежно від частоти подібних виявів і їхньої стійкості автори пропонують говорити про часткову професійну деформацію або повною – при стійкому вияві всіх указаних елементів.
[21] вважає, що численні вияви професійної деформації об'єднуються в специфічні системи. До таких систем вона відносить процесуальний (правовий) нігілізм, психологічний нестійкий, звинувачувальний уклон і психологічний захист.
[9] описує вияви професійної деформації у сфері етичної (наприклад, втрата уявлення про цивільне значення своєї роботи, коли офіцер протиставляє себе цивільній людині), у сфері інтелектуальної (зниження здібності до самостійного мислення і ухвалення розв'язань, схильність до шаблону і догматизму, завищена самооцінка), у сфері емоційної (звуження емоційної сфери особистості, ослаблення здатності контролювати і регулювати свої емоції і відчуття, конфліктність, апатія і наростаюче постійне відчуття втомленості) і у сфері професійної (наприклад, стереотипність дій).
Ураховуючи зміст наведених класифікацій, ми розглянемо наступні вияви професійної деформації: окремі професійні стереотипи і установки, правовий нігілізм, деякі захисні механізми, перенесення своєї службової ролі в позаслужбові взаємини і такі якості особистості як підозрілість і педантичність.
Кожний з названих виявів професійної деформації представлений двома складовими–психічною і соціально-психологічною(поведінковою).
1.Жорсткі професійні стереотипи і установки, які в них виявляються.
Відзначимо, що в психологічній літературі говорять про різні стереотипи, наприклад, соціальні, етнічні, динамічні стереотипи мислення і інші. В даному контексті маються на увазі професійні стереотипи, які є приватним варіантом стереотипів соціальних і формуються при засвоєнні професійного досвіду.
Представляючи собою вид стереотипу соціального [4], професійний стереотип характеризується відносною стійкістю та спрощеністю і складається за наявності неповної інформації, що стосується професійної діяльності.
Вироблені професійні стереотипи здатні забезпечити необхідну швидкість, точність і успішність діяльності. Проте, разом з цим, закріплюються зайва трафаретність в підходах, спрощеність в поглядах на трудові проблеми, що може призвести до зниження рівня професіоналізму [16] і розвитку професійної деформації.
Стереотипи тісно пов'язані з такими особовими утвореннями, як установки. Це виражається в тому, що установки виявляються в стереотипності сприйняття, мислення і поведінки [36]. Дані стереотипи взаємодіють, зокрема, з професійною «Я-концепцією» – установкою працівника пенітенціарної системи відносно себе як професіонала.
Розглянемо деякі професійні стереотипи і установки, які є виявом професійної деформації працівника пенітенціарної системи.
А. «Звинувачувальна спрямованість» [21] представляє собою схильність працівника пенітенціарної системи займати позицію, що звинувачує, по відношенню до людей, з якими доводиться стикатися в процесі виконання службових обов'язків. Тобто, коли представник підрозділу пенітенціарної системи часто в оцінці вчинків громадян вважає за краще виправдувальний підхід звинувачувальному.
В основі даного стеріотипа оцінки, на думку [15], можуть бути два явища. Перше представляє собою специфічну професійну установку–готовність працівника пенітенціарної системи звинувачувати підозрюваного і діяти по відношенню до нього відповідним чином. Формується ця установка в процесі виконання професійної діяльності. Так, постійне спілкування з самими різними людьми, у тому числі із злочинцями, дослідження їхніх особистісних особливостей і обставин подій, що відбулися, може розвинути надмірну підозрілість і упередженість, що призводить до утворення звинувачувальної установки [21, 20].
Друге явище, що знаходиться в основі «звинувачувального уклону» – це психологічний бар'єр, що заважає подолати у працівника пенітенціарної системи погляд на професійну ситуацію і об'єкт професійної діяльності. В даному випадку йдеться про психічний стан, що виявляється в неадекватній пасивності особистості і перешкоджаючому виконанню нею тих або інших дій. В основі виникнення психологічного бар'єру лежить посилення негативних переживань–відчуття вини, страху, тривоги і низької самооцінки [36]. Прикладом поведінкового вияву «звинувачувального уклону»– є дії, направлені на отримання в щоб не стало визнання людиною власної винності. Ці дії часто характерні для представників пенітенціарної системи, які бувають спровоковані на застосування заборонених прийомів дізнання і слідства [4].
Підкреслимо, що часто особа, що притягується до кримінальної відповідальності, дійсно винна в здійсненні злочину. Як відзначає [21], після багатократного повторення цієї обставини працівник пенітенціарної системи може втратити здатність бачити в собі неупередженого дослідника і звикає відчувати себе обвинувачем. В результаті формується певний стереотип оцінки у формі «звинувачувального уклону».