Отже, ми розглянули три групи чинників, сприяючих розвитку професійної деформації працівників пенітенціарної системи. Відзначимо, що в науковій літературі особливе місце відводиться чинникам, пов'язаним із специфікою професійної діяльності і з особистісними особливостями представників підрозділів пенітенціарної системи.
Аналіз літературних джерел дозволяє зробити наступні висновки:
1. Сучасний стан наукових досліджень по проблемі професійної деформації свідчить про те, що існують три основні групи чинників, що обумовлюють професійну деформацію працівників пенітенціарної системи. Перша група представлена чинниками, пов'язаними із специфікою професійної діяльності, друга– з особистісними особливостями працівника пенітенціарної системи, третя – з соціально-психологічним кліматом в колективі і за його межами.
До чинників, пов'язаних з несенням служби, відносяться детальна правова регламентація діяльності і її екстремальний характер, владні повноваження працівників пенітенціарної системи, умови організації і психічні та фізичні перевантаження, підвищена відповідальність і корпоративність.
2. Друга група представлена особистісними чинниками. Серед них виділяються професійно важливі якості особистості (воля, рішучість і педантичність), нереалістично високі очікування фахівця, недостатня професійна підготовка і професійний вік. Самостійними чинниками даної групи виступають випереджаюче формування трудових навиків по відношенню до професійно значущих якостей особистості, окремі професійні установки, а також деякі зміни, що відбуваються в процесі соціально-психологічної дезадаптації працівника пенітенціарної системи і в процесі його професійного пристосовування.
3. Чинники, сприяючі розвитку даного явища, можуть бути пов'язані з соціально-психологічними особливостями як професійного, так і позаслужбового середовища.
До даної (третьою) групи чинників відносять неадекватний стиль керівництва, напружені відносини в колективі працівників пенітенціарної системи, низьку соціальну оцінку професійної діяльності і несприятливий вплив найближчого соціального оточення поза службою (сім'ї, друзів).
4. Розгляд чинників, що обумовлюють обговорюване явище, уявляє собою першу частину реконструкції наукових уявлень про професійну деформацію. Проте, для того, щоб найбільш адекватно вибрати методи діагностики особових передумов професійної деформації і міри її профілактики, необхідно також описати конкретні вияви даного феномену.
1.4 Основні показники і рівні професійної деформації працівників
Вивчення проблеми показників професійної деформації дає відповіді на питання: де, яким чином виявляється феномен, за якими конкретними відомостями можна зробити надійний висновок про наявність професійної деформації у працівників різних підрозділів.
При визначенні показників, принципіальну роль грає те, які аспекти досліджуваного явища сприймаються за визначальні, істотні, випадкові. Професійна деформація правоохоронних спеціальностей виявляється безпосередньо в службовій діяльності, націлена на її об’єкт.
На практиці головним об’єктом діяльності стає правопорушник й особа, які викликають службовий інтерес: затримані, свідки, потерпілі. З розвитком деформації, другою, не менш важливою сферою проявів стає особистість самого працівника, її самосвідомість.
Визначивши сфери проявів, не менш важливо знайти «початкову крапку», порівнюючи з якою зміни особистості й результати діяльності можна було б констатувати як наявність деформації. Однією з позицій нашого підходу є розуміння професійної деформації як витрат формування й розвитку, не відповідних деякій соціальній здатності. В трудовій діяльності така заданість має вид конкретних вимог до людини як виконавця на фізичному, психічному, особистісному рівнях. Ці вимоги співвідносяться з наявністю й розвитком професійно важливих якостей, їхньому процесуальному прояву в діяльності.
Відносно працівника «вихідними крапками» можуть виступати модель особистості професіонала, професіограма, й її визначальна складова – психограма, посадова кваліфікаційна характеристика. В них відображується зміст й нормативно-правові підстави діяльності, необхідний перелік й міра розвитку професійно важливих якостей, протипоказання. На практиці це конкретизується у вигляді посадової інструкції, функціональних прав й обов'язків.
Висновок про наявність й рівні професійної деформації можна зробити опираючись на сукупність параметрів, які розкривають працівника в службовій діяльності, ставленні до соціального оточення й до самого себе. Ця сукупність складається з п'яти узагальнених показників:
1. упереджене ставлення до об’єкту службової діяльності;
2. суб’єктивне пояснення законопокірної поведінки;
3.перенесення стилю службового спілкування з об єктом діяльності,
професійних методів й прийомів на позаслужбову сферу, найближче соціальне оточення;
4.професійне оточення особистості працівника;
5.зміни в образі «Я» – системі представлень працівника про самого
себе;.
Упереджене ставлення до об’єкту службової діяльності обумовлює специфічний професійний стереотип цього об’єкту, який поступово зявляється у працівника. Власне професійний стереотип представляє собою зображення людини як представника конкретної групи, спільності, виконавця деякої соціальної ролі. Ця людина входить в сферу професійних інтересів працівника, а її зображення реалізується в службовій діяльності.
Особливість стереотипу, який обумовлює упереджене відношення, до об’єкту діяльності полягає в тому, що він формується не в умовах дефіциту власної інформації, а за рахунок накопичення особистого досвіду. Придбаючи у результаті вигляд усвідомленої установки – переконання, цей стереотип починає функціонувати за логікою саме підкріплення.
Другий показник професійної деформації, а саме довільно – суб’єктивне пояснення законопокірної поведінки, виявляється в тому, що працівник вважає допустимим умисно порушити нормативно-правову регламентацію службової діяльності («всі засоби допустимі для досягнення мети») – Зміст підстав таких поглядів складають дефекти правосвідомості працівника й його морально-вольової ненадійності. Остання полягає в нездатності протистояти тиску зі сторони заінтересованих людей – службових осіб, колег по роботі, самого об’єкта діяльності, його родичів. Такий тиск скоюється в морально-психологічній, матеріальній, фізичній формах й має широкий діапазон від відкритого залякування й загроз до формальної відміни й спокуси.
Конкретні порушення нормативно – правової регламентації службової діяльності разнообічні. Так для пенітенціарної системи найбільш поширеними є: не реакція на заяви про злочин, приховування злочинів від обліку; необгрунтоване порушення кримінальної справи за відсутності для цього підстав; незаконна відмова в збудженні кримінальної справи у випадках передбачених розслідуванням; порушення термінів розгляду заяв; не повідомлення зацікавлених осіб про відмову в порушенні кримінальної справи; неправильне складання акту про адмінправопорушення.
При розкритті змісту довільно-суб’єктивного пояснення законопокірної поведінки як одного з параметрів професійної деформації потрібно зупинитися на проблемі вживання алкогольних напоїв працівниками. При деяких умовах, на стадії вживання це вже саме по собі є порушенням нормативно-правової й професійно-етичної регламентації діяльності. Окрім цього, воно призводить до інших різних порушень. Спостереження за працівниками в службових й позаслужбових ситуаціях, дозволяє стверджувати, що більшість працівників вибирає алкоголь як спосіб зняття стомленості, психічної напруги. Найбільш часто це має місце за відсутності системи відновлювально-підтримуючих заходів й наявності психічної саморегуляції.
Ряд авторів зловживання безпосередньо пов’язують з професійною деформацією, але точніше його буде розглядати як вірогідний, але не спеціальний показник професійної деформації. В цьому випадку його складову основу складають порушення або втрата адекватної професійної мотивації, розчарування в діяльності, втрата віри в можливість досягнення її мети й успішному розв'язанні конкретних задач. Разом із зловживанням алкоголем це виявляється у формально-пасивному виконанні обов'язків, порушеннях службової дисципліни.
Характеризуючи третій показник професійної деформації, а саме, перенесення стилю службового спілкування з об’єктом, окремих методів й прийомів на позаслужбової сфери, підкреслимо, що це перенесення відбувається неусвідомлено. З поглибленням деформації виникає тенденція до автоматизму.
Працівник може настільки ідентифікуватися з професією, що залишається професіоналом у всіх сферах позаслужбового життя. Конкретнім виявом цього є, наприклад, заняття в суспільному транспорті місця найзручнішого для розгляду, перевертання листків із записами лицьовою стороною вниз при появі сторонньої людини, фіксація зовнішності громадян, номерних знаків автомобілів, надання команд самому собі.
Характернім свідченням у межах цього показника є «прилипання до працівника» й розпюдження його у позаслужбових сферах; окремих елементів способу життя об’єкта діяльності: звичек, наприклад, вживання спеціально завареного чаю «чифіру», реакцій на конкретні події. Показовими є зміни в мові, що виявляються в збідненності лексикону, збільшенні вживання брутальних слів й висловлювань, широкому використанні жаргону.