Типи та особливості пам'яті людини (стр. 1 из 2)

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Контрольна робота

з дисципліни: ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Виконала студентка 2 курсу

Спеціальність психологія

Ігнат’єва Євгенія Юріївна

ЦЗДН м. Лубни 2010 р.

1. Гусенята, виведені гускою, скрізь ходять слідом за нею. Інкубаторні гусенята йдуть за будь-яким предметом, який рухається, але за умови, що вперше побачили його між 13-ою і 17-ою годинами після появи на світ. Якщо посадити і тих, і інших разом і дати їм можливість побачити гуску і цей предмет, перші побіжать до гуски, а другі – до предмета. Як це явище характеризує природу пам'яті? Чи притаманне щось подібне людині?

Звичайно, що притаманне. Це так звана образна пам’ять, що являється невід’ємною частиною образного мислення. Звісно, що у маленької дитини не спостерігатиметься те, що у гусенят, тобто дитина намагатиметься йти за людиною, яку вона весь час бачила біля себе (нехай навіть це буде й не біологічна мама цієї дитини).

Елементами образної пам'яті є зорові, слухові, тактильні, нюхові чи смакові почуття та образи пам'яті залежно від того, який аналізатор виявляється найпродуктивнішим для запам'ятовування різних вражень. Виявляючи схильність до того чи іншого способу запам'ятовування, людина використовує її як переважаючий прийом піднесення продуктивності своєї пам'яті.

Особливістю пам'яті є те, що її складові виступають водночас і як автономні процеси. Звичайно, можливе таке їх поєднання, як-от у короткочасній пам'яті, коли всі процеси здійснюються послідовно, один за одним, і процес запам'ятовування одразу переходить у зберігання, а невдовзі й у відтворення (застосування), як і в забування відразу ж після використання. Однак у більшості випадків кожний із процесів пам'яті може здійснюватися самостійно. При цьому інші процеси можуть бути відстроченими в часі або й не відбутися зовсім. Школяр, наприклад, добре вивчивши математику й фізику, не певен, що він десь ще використає набуті знання, крім іспитів у школі.

Процеси пам'яті треба розглядати в єдності, і не тільки в зовнішніх зв'язках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Зрештою, без запам'ятовування і збереження не може бути відтворення і забування, бо треба щось запам'ятати, щоб потім відтворити чи забути. Отже, пам'ять являє собою складний, але єдиний і безперервній процес. Його детермінують і об'єднують діяльність особистості та її спрямованість на досягнення мети. Аналізуючи окремі процеси пам'яті, доводиться абстрагуватися під зв'язків і визначати кожний з них за домінуючими ознаками.

Запам'ятовування — це закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв'язків між нимичерез контакти нових даних з набутим раніше досвідом Процес запам'ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам'ятовування.

Первинне відбиття нерідко відіграє вирішальну роль у запам'ятовуванні, становить основу для закріплення матеріалу. Іноді, посилюючись інтересом та емоціями, це викликає навіть ейдетичні образи — цілісне сприйняття предмета або явища, насичене подробицями.

Відтворення — процес відновлення збереженого матеріалу пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні — полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених у мозку нервових зв'язків. Розрізняють два види відтворення: впізнавання і згадування.

Впізнавання — це відтворення якого-небудь об'єкта в умовах повторного його сприйняття. Побачивши людинувдруге, ми можемо пригадати, що вже десь її бачили, а потім пригадати й характерні риси її поведінки. Проте це завжди впізнавання повне і достатньо визначене. Часто мипереживаємо відчуття, що бачимо когось знайомого, але не можемо ототожнити його з певною людиною. Або впізнали саму людину, але не згадуємо всіх обставин, пов'язаних з нею. Точнісінько так відбувається і у нашому прикладі з гусенятами: на відміну від дитини, для якої існує різниця між предметом і людиною, гусенята просто впізнають те, що було з ними поруч з моменту, як вони "пам’ятають" себе. Ті особини, з якими була гуска, йдуть за нею, ті ж, котрі бачили предмет – йдуть за предметом. І в цьому чи не головна відмінність пам’яті людини від пам’яті тварин.

Образна пам'ять — це збереження і відтворення образів раніше сприйнятих предметів та явищ дійсності. Образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою та смаковою. Зорова і слухова пам'ять найчіткіше проявляються в усіх нормально розвинутих людей, а розвиток дотикової, нюхової і смакової пам'яті пов'язаний переважно з різними видами професійної діяльності (наприклад, у дегустаторів харчової промисловості) або спостерігається в людей, позбавлених зору й слуху. Яскравим прикладом їх виняткового розвитку є Ольга Скороходова.

Високого розвитку образна пам'ять досягає в людей художніх професій: художників, музикантів, письменників.

Деякі люди мають надзвичайно яскраво виражену пам'ять, що зветься ейдетичною (від грецького слова «ейдос» — образ) пам'яттю. Ейдетичні образи є наслідком інертності збудження центральної кіркової ланки зорового чи слухового аналізатора. Тому людина-ейдетик деякий час після сприйняття продовжує в усіх деталях бачити тільки-но сприйняту картину, чути мелодію і т. д.

Точність відтворення об'єктів, що сприймаються, тобто відповідність образу оригіналу, істотно залежить від участі мови при закріпленні в пам'яті сприйнятого. Найважливішу роль тут відіграє правильне пояснення того, що сприймається. Шкільна практика підтверджує це положення. Школярі, що сприймають предмет без словесного пояснення, як правило, відтворюють його образ неточно, фрагментарно (уривчасто).

2. Розмова двох драматургів:

- Коли я пишу яку-небудь сцену, я чую її. Я чую голоси кожної діючої особи.

- А я бачу сцену. Герої ходять, діють. Знаєте, де я подумки знаходжусь? У середині партеру. Про які типи пам'яті тут іде мова? Які ще психічні процеси характеризуються наведеним діалогом? Обґрунтуйте свою відповідь.

Ці типи пам’яті називаються слухова та зоровапам’ять, котрі є частиною образної пам’яті людини. Образна, або наглядна пам’ять оперує уявленнями – образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю – набуттям уявлень з різних сенсорних сфер – образна пам'ять поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам'ять. Осязальна, обоняльна та вкусова пам'ять (підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність) інтенсивно розвивається у зв'язку з особливими умовами діяльності у дегустаторів, або при компенсації недостаючої зорової, слухової пам'яті у сліпих або сліпо-глухих.

Вражаючого розвитку пам'яті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О.С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук (з психології), яка у п'ятирічному віці втратила зір та слух.

Подібно О.С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпо-глухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної пам'яті – осязальну, вкусову, моторну.

Чудова образна пам'ять – особливий дар художників, музикантів, письменників.

Високого розвитку образна пам'ять досягає в людей художніх професій: художників, музикантів, письменників. Деякі люди мають надзвичайно яскраво виражену пам'ять, що зветься ейдетичною (від грецького слова «ейдос» — образ) пам'яттю. Ейдетичні образи є наслідком інертності збудження центральної кіркової ланки зорового чи слухового аналізатора. Тому людина-ейдетик деякий час після сприйняття продовжує в усіх деталях бачити тільки-но сприйняту картину, чути мелодію і т. д.

Значення слухової та зорової пам'яті

Деякі набагато ясніше пам'ятають бачене, інші чуте. Одін дізнається старого знайомого, як тільки побачить, тим часом, як інший не дізнається особу, але пригадає людину, почувши його голос. Є випадки, коли люди, що не бачилися роками, упізнавали один одного по телефону. Існує реальна історія про одного сищика, який не міг дізнатися відомого злочинця, завдяки його майстерному переодяганню, але як тільки останній заговорив, він упізнавав і заарештував його, оскільки десять і більше років тому сищик чув його голос. Деякі упізнавали своїх колишніх шкільних товаришів, що не зустрічаються з дитинства, по голосу, хоча дитячий дискант замінився зрілішими звуками.