Науково-теоретичному аналізу проблеми вивчення цінностей та ціннісних орієнтацій присвятила спеціальний параграф сучасна дослідниця ціннісних орієнтацій студентської молоді М.В. Шевчук. Проаналізувавши погляди щодо цінностей і ціннісних орієнтацій М.Й.Боришевського, О.Г. Здравомислова, Д.О.Леонтьєва, Є.Ф.Майорової, Є.А.Подольської, а також відповідні положення теорії установки Д.М.Узнадзе, концепцій відношень М.М.Мясищева і спрямованості О.М.Леонтьєва та С.Л.Рубінштейна, вона зробила правомірний висновок, що “вивчення ціннісно-смислової сфери сьогодні базується на положеннях теорії “установки” Д.М. Узнадзе, теорії “відношень” В.М.Мясищева, теорії діяльності О.М.Леонтьєва” ]. М.В.Шевчук визначає цінність як одну з форм суспільних відносин, як поняття, що фіксує позитивне чи негативне значення певного суб’єкта чи явища, а ціннісні орієнтації – як відносно стійку спрямованість потреби особистості на певну групу цінностей.
Ще в першій половині 80-х років ґрунтовне дослідження ціннісних орієнтацій провів український соціолог В.Л.Оссовський. Термін “ціннісна орієнтація” в його дослідженні доповнює термін “цінність”, акцентує свою увагу на його динамічному аспекті. Він пише: “В цій функції термін “ціннісна орієнтація” служить для: 1) виділення певної вищої (термінальної, у відповідності з термінологією М.Рокіча) цінності, відповідно з станом соціального досвіду; 2) інтерпретації цієї вищої цінності, характерної для конкретного суспільства; 3) організації навколо цієї цінності комплексу когерентних відносно неї цінностей; 4) акцентування найважливіших властивостей цих цінностей. Таким чином, ціннісна орієнтація служить інструментом дослідження цінностей, специфічного розуміння їх мотиваційної і системостворюючої сили, домінуючих тенденцій соціального оцінювання, його стандартів”. Провівши аналіз різних підходів до визначення змісту поняття “цінність” в межах соціологічних і філософських концепцій, автор виділяє два аспекти її існування як соціального феномену. Перший він називає “цінності-норми”, а другий “цінності-об’єкти”. Перший - це існування цінностей як елементів культури, котрі гарантують, забезпечують інтерес суспільства або його підсистем (груп, верств, соціальних категорій і т. ін.). Другий – це існування цінностей як об’єктів зацікавленості окремих суб’єктів.
З сучасної української соціологічної літератури найобгрунтованішим є визначення ціннісних орієнтацій сформульоване В.Є.Хмелько . Виходячи з диспозиційної концепції В.О.Ядова, ціннісні орієнтації – автор називає – особистісними орієнтаціями стосовно цінностей загальнолюдських, національних, класових, професійних і т.ін.; тривкими диспозиціями, що регулюють загальну спрямованість діяльності людини стосовно таких цінностей та інших об’єктів високої соціальної значущості; складові вищих рівнів у диспозиційній структурі спрямованості особистості. Тут же розкрито рівні ціннісних орієнтацій і їх підсистеми – когнітивну та емотивну.
Російський психолог С.С.Бубнова виділяє три ієрархічні рівні в системі ціннісних орієнтацій особи. До першого рівня вона відносить абстрактні, найбільш узагальнені духовні, соціальні і матеріальні цінності. Духовні цінності, в свою чергу, диференціюються на пізнавальні, естетичні, гуманістичні та інші, соціальні – на цінності соціальної поваги, соціальних досягнень, соціальної активності і т.д. Другий рівень, з точки зору автора, це цінності, що закріплюються в життєдіяльності і проявляються як властивості особи, а третій – характерні способи поведінки особи як засоби реалізації і закріплення цінностей-властивостей.
В основі цієї теоретичної моделі міститься думка Б.Ф.Ломова, що ціннісні орієнтації, як і будь-яку психологічну систему, можна уявити як багатомірний динамічний простір, кожний вимір якого відповідає певному видові суспільних відносин і для кожної особи по-різному важить .
Для опису психології особистості відомий сучасний український психолог І.Д.Бех використовує поняття “особистісні цінності”, “що відображає факт включення суб’єкта у соціальні зв’язки та відношення, і трактує людину як соціокультурну реальність. Точніше, поняття “особистісні цінності” зв’язується з освоєнням конкретними індивідами суспільних цінностей, а значить, за ним закріплюється значущість, особистісний смисл для людини певних об’єктів, подій, явищ тощо. Далі автор відзначає, що вони виступають унормованими утвореннями, як приписи чи заборони, котрі задають повинну, необхідну чи бажану поведінку, або у вигляді ідеалу, зразка для наслідування. Виходячи з цілей психології виховання, І.Д.Бех пропонує під особистісними цінностями людини розуміти усвідомлені смислові утворення особистості й пояснює сутність особистісного смислу.
Ще з початку 60-х в зарубіжній психології дуже авторитетною стала теоретико-методологічна парадигма Ф.Клакхона та Ф.Стродбека. За їх визначенням, – пише Н.М.Лебедєва, – ціннісні орієнтації – це складні, певним чином згруповані принципи, котрі надають злагодженості і спрямованості різноманітним мотивам людського мислення і діяльності в ході вирішення спільних людських проблем. Вони виділяють п’ять основних проблем, які є спільними для всіх людей, але вирішуються в межах певної культури на основі її базових цінностей. Це такі проблеми: 1) відношення до людської природи; 2) відношення людини до природи і надприродного світу; 3) відношення людини до часу; 4) спрямованість людської діяльності; 5) відношення людини до інших людей.
Дефініції ціннісних орієнтацій, які переважають в російськомовній психологічній літературі, мають дещо інший зміст. По-перше, вони визначаються як ідеологічні, політичні, естетичні та інші основи оцінок суб’єктом оточуючої дійсності і орієнтації в ній, і по-друге, як спосіб диференціації об’єктів за їх значущістю.
Посилаючись на два перших джерела, М.Ф.Головатий формулює таке визначення: “Ціннісні орієнтації (або рідше – переваги) – це певна сукупність ієрархічно зв’язаних між собою цінностей, які задають людині спрямованість її життєдіяльності”. Як бачимо і в цьому визначенні все замикається на потребах людської особи, простої корисності.І тут цінності та ціннісні орієнтації ототожнюються. Взагалі, як зазначає М.С.Яницький, теоретичні концепції другої половини ХХ ст. і, перш за все, вітчизняна традиція розкривають психологічну природу цінностей через практично тотожні поняття “ціннісні орієнтації особистості” і “особистісні цінності”, які відрізняються, по суті, лише віднесенням цінностей швидше до мотиваційної чи смислової сфери . Проте ще Аристотель, ввівши в філософську думку термін “ціниме”, таким назвав “божественні” душу і розум, а хвалимим – оцінені блага і блага-можливості, які можуть використовуватися для добра чи зла. Таким чином, він розрізняв ті утворення, які тепер іменуються цінностями та ціннісними орієнтаціями.
Цінність, за Ф.Ю.Василюком, це не предмет бажання чи потреби особи, не мотив, який завжди чийсь. Цінність, по-перше, може бути спільна “наша”, а, по-друге, і в інтрапсихічному просторі, всередині особистості, вона виконує не диференціюючі, а інтегруючі, збираючі, “оцільнюючі” функції. Цінність стабільна, стійка, надситуаційна. “Цінність – часто невидимий магнітний полюс... Джерело в цінності внутрішнє. Вона – об’єктивна... Зустріч з цінністю вимагає постійно відновлюваного зусилля” .
Таким чином, проведений аналіз наукової літератури з питання визначення ціннісних орієнтацій показує, що категорії “цінність” і “ціннісні орієнтації” є спільними для філософії, соціології, психології та інших гуманітарних і соціальних наук. Природно, що єдиного визначення немає і бути не може, адже кожна наука досліджує свій аспект цінностей і ціннісних орієнтацій. Проте, можна зробити припущення, що цінності людини є основною максимою в структурі її особистості, індивідуально інтегрованою частиною духовних загальнолюдських принципів, а ціннісні орієнтації – психологічним утворенням, котре визначає цю особистісну частину, тобто цінності можна визначити як духовні загальнолюдські принципи, які є складовою особистості людини, як загальну, основну максиму, фундаментальну правду, а ціннісні орієнтації як певні переконання особистості щодо їх важливості, правильності, необхідності прагнення до них.
Для глибшого розуміння сутності цінностей і ціннісних орієнтацій доцільно проаналізувати теоретико-методологічні засади структури особистості та функцій і місця в ній ціннісних орієнтацій.
ціннісний орієнтація особистість