Суб’єктом є предмет судження, про який йдеться і який відображається в нашій свідомості.
Предикат – відображення тих відносин, ознак, властивостей, які ми стверджуємо. Наприклад: «Усі солдати ворожої сторони – мої вороги», де «всі солдати ворожої сторони» – це суб’єкт, а «мої вороги» – предикат [1, с.362].
Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відношення, які існують в об’єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними («Пан Кравченко – мій начальник»), частковими («Деякі начальники виявляють нетактовність»), загальними («Усі чиновники – бюрократи»). Це прості судження [1, с.362].
Судження, що складаються з кількох простих суджень, називають складними (наприклад: «Сьогодні мій день народження, мама готує святковий стіл, запрошено гостей – отже, я буду з друзями веселитися») [1, с.362]. Залежно від того, стверджуємо ми чи заперечуємо наявність певних ознак і відношень в об’єктах, судження бувають ствердними або заперечними. Істинність наших знань чи суджень ми можемо з’ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, зіставляючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.
Міркування – це низка пов’язаних суджень, скерованих на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.
Умовиводом називають таку форму мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні і за аналогією.
Індуктивний умовивід – це судження, в якому на підставі окремих фактів, посилань, конкретного, часткового роблять узагальнення. Наприклад: «Срібло, залізо, мідь – метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються: отже, метали при нагріванні розширюються» [1, с.363].
Дедуктивний умовивід – це судження, в якому на підставі загальних висновків і положень здобувають знання про часткове, конкретне. Наприклад: «Усі метали при нагріванні розширюються; срібло – метал: отже, срібло при нагріванні розширюється» [1, с.363].
Умовивід за аналогією ґрунтується на подібності окремих істотних ознак об’єктів, і на цій підставі роблять висновок про можливу схожість цих об’єктів за іншими ознаками. Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.
Дані, отримані в процесі мислення, фіксуються в поняттях.
Поняття – це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.
Істотні ознаки – це такі ознаки, які належать об’єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших об’єктів, тобто це їх найважливіші властивості, без яких вони не можуть існувати. Наприклад, істотна ознака всіх літальних апаратів полягає в тому, що вони здатні підніматися в повітря.
Поняття завжди існує і виявляється в слові, через слово воно повідомляється іншим людям. Поняття і слово становлять собою єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям його утворення. Поняття – елемент думки, слово – елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово – це поняття. Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.
Обсяг поняття – це відображене в ньому коло об’єктів.
Зміст поняття – це відображення в ньому сукупності їх істотних ознак.
Поняття з більшим обсягом називаються родовими. Щодо понять із меншим обсягом ознак, то вони є видовими. Поняття, що мають ширший обсяг, мають назву категорії. Поняття поділяють на загальні та одиничні. Ті поняття, які відображають істотні ознаки одиничних об’єктів, називають одиничними. Поняття, які відображають ознаки цілих класів предметів, є загальними. Поняття поділяють на конкретні та абстрактні.
У конкретних поняттях відображаються певні предмети, явища та зв’язки між ними.
В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів. Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція має місце в утворенні кожного поняття.
Предметом мислення людини є пізнавальні завдання, які мають різне змістовне підґрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних і поняттєвих компонентів у їх розв’язанні. Залежно від цього розрізняють три головних різновиди мислення.
Наочно-дійове мислення – розв’язання завдання безпосередньо включається в саму діяльність. Особливо необхідне воно в тих випадках, коли найбільш ефективне розв’язання завдання можливе саме в процесі практичної діяльності.
Наочно-образне мислення виявляється в тому, що людина оперує образами предметів та явищ, аналізуючи, порівнюючи чи узагальнюючи у них істотні ознаки. Основна характеристика наочно-дійового мислення відображена в назві: розв’язання завдання здійснюється внаслідок реальної видозміни ситуації за допомогою рухового акту, який спостерігається.
Функції образного мислення пов’язані з уявленням ситуацій і змін в них, які людина хоче одержати в результаті своєї діяльності, конкретизуючи загальні положення. За допомогою образного мислення повніше відтворюється вся різноманітність різних фактичних характеристик предмета. В образі може бути зафіксовано одночасно бачення предмета з кількох точок зору. Дуже важлива особливість образного мислення – встановлення незвичних, неймовірних поєднань предметів та їх якостей. На відміну від наочно-дійового мислення, при наочно-образному мисленні ситуація змінюється лише в плані образу.
Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає змогу їй змістовніше і різноманітніше відображати реальність. Розвиток наочно-образного мислення відбувається в діяльності, характер якої вимагає оперування образами різного ступеня узагальнення, схематичного зображення предметів та їх символічного відображення.
Словесно-логічне мислення відбувається у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого відчуттю і сприйняттю. Саме цей різновид мислення дає змогу виявляти загальні закономірності природи й суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв’язувати завдання, будувати наукові теорії і гіпотези.
Це мислення сьогодні виокремлюють як один з основних видів мислення, для якого притаманне використання понять, логічних конструкцій, що існують і функціонують на основі мови, мовних засобів.
Наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне мислення є щаблями розвитку мислення в онтогенезі та філогенезі.
На сьогодні у психології розрізняють теоретичне і практичне мислення за типом розв’язуваних завдань і залежних від цього структурних та динамічних особливостей.
Теоретичне мислення – це пізнання законів, правил.
Відкриття періодичної системи Менделєєва – продукт його теоретичного мислення. Основне завдання практичного мислення – підготовка фізичної зміни дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Теоретичне мислення найбільш послідовно вивчається в контексті психології наукової творчості.
Одна з важливих особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах гострого дефіциту часу. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення інколи ще складнішим, ніж мислення теоретичне.
Теоретичне мислення інколи порівнюють із мисленням емпіричним. Тут використовують такий критерій: характер узагальнень, з якими має справу мислення, в одному разі це наукові поняття, в іншому – побутові, ситуативні узагальнення.
Існує також відмінність між інтуїтивним та аналітичним мисленням. Переважно використовують три ознаки: часову, структурну, рівень перебігу. Аналітичне мислення розгорнуте у часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості самої мислячої людини. Для інтуїтивного мислення притаманна швидкість перебігу, відсутність чітко виражених етапів, воно мінімально усвідомлене.
У психології існує ще один важливий поділ мислення – на реалістичне та аутистичне. Перше спрямоване в основному на зовнішній світ, регулюється логічними законами, а друге пов’язано з реалізацією бажань людини. Інколи використовують термін егоцентричне мислення, і для останнього характерна насамперед неможливість прийняти думку іншої людини.
Важливим є поділ мислення на продуктивне і репродуктивне. Дослідниця Калмикова З.І. базує цю відмінність на ступені новизни, яку одержуємо в процесі мисленнєвої діяльності продукту щодо знань об’єкта. Необхідно також розрізняти невимушені мисленнєві процеси від вимушених. Наприклад, невимушені трансформації образів сну і цілеспрямоване розв’язання мисленнєвих завдань. Зазначені різновиди мислення перебувають і виявляються в певному співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їх діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.
Наприклад, Калмикова З.І. виокремлює словесно-логічні та інтуїтивно-практичні компоненти практичного мислення. Загалом співвідношення між різними видами мислення ще не виявлено. Проте зрозуміло головне: терміном мислення у психології позначають якісно різнорідні процеси.