Іншим доказом активуючого аспекту мотивації служить те, що при її підвищенні спостерігається підвищена тій, що генералізує подразника, така, що проявляється в розширенні спектру стимулів, на які реагує організм.
Для фізіологічного пояснення численних, але не систематизованих активуючих ефектів підвищеній мотивації прийнято посилатися на ретикулярну активуючу систему. У своїх ранніх роботах Моруцці і Мегун, а пізніше і Линдсли, описали систему, що включає ретикулярну формацію, таламус і кору головного мозку, яка начебто пояснювала, як організми можуть проявляти як специфічне, так і неспецифічне збудження. Проте багато дослідників оспорюють - на рівні фізіологічних і на рівні поведінкових наук - можливість існування єдиної системи збудження[15, c.420].
Одним з джерел мотивації виступають потреби. Під потребами мають на увазі прагнення до тих умов, без яких неможливо підтримувати свій нормальний фізичний і психічний стан. Потреба - усвідомлюваний і переживаний людиною стан нужди в чому-небудь. Усвідомлені потреби - це бажання. Їх людина може сформулювати, для реалізації їх він намічає план дій. Чим сильніше бажання, тим енергійніше прагнення здолати перешкоди на його шляху. У людини може бути виявлена дуже велика кількість потреб : хочеться бути здоровим і довго жити, любити і бути коханим, ростити дітей і радіти їх успіхам, хочеться цікавої роботи, похвали, визнання, насолод, краси, музики, нових відчуттів і інформації і тому подібне. І усі вони є мотивуючими чинниками, які спонукають будь-якого з нас на ті або інші дії або вчинки. Перешкоди на шляху до їх задоволення стають причиною міжособових зіткнень, особливо якщо стикаються важливі потреби і бажання[19, c.370].
Таким чином, вивчення і знання насущних потреб людини, може допомогти розібратися і в системі його мотивів.
Виділяють класифікацію потреб : 1) первинні, вітальні (природжені, біологічні) потреби: в їжі, воді, сні, відпочинку, потреба в самозахисті, батьківські, сексуальні потреби. Ці природні потреби мають суспільно-особистий характер, що знаходить своє вираження в тому, що навіть для задоволення вузькоособистих потреб (у їжі) використовуються результати громадської праці і застосовуються способи, що історично склалися в цьому громадському середовищі, і прийоми, тобто усі потреби соціальні за способом задоволення; 2) культурних, придбаних потреби мають громадський характер за природою свого походження, вони формуються під впливом виховання в суспільстві. Серед культурних потреб виділяють матеріальні і духовні потреби. До духовних відносять потребу в спілкуванні, потребу в емоційному теплі, пошані, пізнавальні потреби, потреба в діяльності, естетичні потреби, потреба усвідомити сенс свого життя. Навіть не знайшовши відповіді на це питання, люди своєю діяльністю доводять, що мають певну мету, якій присвячується часом усе їх життя. Цілі бувають дуже різні: відкриття наукової істини, служіння мистецтву, виховання дітей. Але іноді це лише прагнення зробити кар'єру, дістати певні матеріальні блага[19, c.371].
Таким чином, мотиви поведінки людини і мети поведінки можуть не співпадати: одну і ту ж мету можна ставити перед собою, керуючись різними мотивами. Мета показує, до чого прагне людина, а мотив - чому він до цього прагне.
Мотив має складну внутрішню структуру: 1) з виникненням потреби, нужди в чомусь, що супроводжується емоційним занепокоєнням, незадоволенням, починається мотив; 2) усвідомлення мотиву ступінчасте: спочатку усвідомлюється, в чому причина емоційного незадоволення, що необхідно людині для існування в даний момент, потім усвідомлюється об'єкт, який відповідає цій потребі і може її задовольнити (формується бажання), пізніше усвідомлюється, яким чином, за допомогою яких дій можливо досягти бажаного; 3) реалізується енергетичний компонент мотиву в реальних вчинках[16, c.90].
Мотив може бути неусвідомленим, якщо усвідомлення потреби не цілком відповідає справжній нужді, що викликає незадоволення, тобто людина не знає справжньої причини своєї поведінки. До неусвідомлених мотивів відносять: потяг, гіпнотичні навіювання, установки, фрустраційні стани.
Потяг - недостатньо виразно усвідомлена потреба, коли людині не ясно, що тягне його, які його цілі, що він хоче. Потяг - це етап формування мотивів поведінки людини. Неусвідомленість потягів скороминуща, тобто потреба, в них представлена, або згасає, або усвідомлюється.
Гіпнотичні навіювання можуть залишатися неусвідомленими тривалий час, але вони носять штучний характер, сформовані "ззовні". А установки і фрустрації виникають природним чином, залишаючись неусвідомленими, визначають поведінку людини в багатьох ситуаціях. Наприклад, вже в ранньому дитинстві батьки свідомо і несвідомо формують зразки поведінки, установки: "Не плач - ти чоловік", "Не бруднися - адже ти дівчинка" і тому подібне, тобто дитина отримує еталони, установки "добро-злого", "красиво-потворного", "хорошого - поганого".
І до того віку, коли ми починаємо себе усвідомлювати, ми знаходимо у себе в психіці масу почуттів, що закріпилися, думок, поглядів, установок, які чинять вплив і на засвоєння нової інформації, і на відношення до оточення. Ці часто неусвідомлювані установки діють на людину з величезною силою, примушуючи сприймати і реагувати на світ у дусі установок, засвоєних з дитинства.
Фрустраційні стани, що виникають в результаті фрустрацій, можуть викликати істотні зміни в мотивації людини, спонукаючи його бути агресивно-заздрісним обвинувачем усіх і кожного (не усвідомлюючи цього і не розуміючи, чому він так реагує) або почувати себе усім винуватим, нікчемним, зайвим, неповноцінним (регресивна фрустрація, самозвинувачення). Фрустрованність людини - міра вираженості його фрустраційного стану - виступає як потужний неусвідомлений чинник, спонукаючий людину до певних стійких форм реагування в різноманітних ситуаціях.
До усвідомлених мотивів відносять інтереси, бажання, переконання, їх спонукальна сила велика, особливо у переконань - вони здатні управляти поведінкою і усім життям людини, навіть перевищувати інстинкт самозбереження (із-за вірності своїм переконанням люди навіть йдуть на смерть)[ 19, c.372].
Особливий інтерес представляє взаємозв'язок мотивації і вольової дії, яка проявляється у феномені боротьби мотивів. Складним вольовим актам зазвичай передує декілька різних і частенько суперечливих мотивів, які взаємно протидіють один одному, затримують вольовий акт, викликаючи стан внутрішнього коливання, носячу назву боротьби мотивів. Боротьба мотивів, як правило, завершується перемогою якого-небудь одного бажання, причому перемагає те, яке представляється прийнятнішим або важливішим.
Суть боротьби мотивів полягає не в механічному переважанні сильнішого мотиву (коли свідомість нібито перебуває в якомусь пасивному стані), а саме в перевазі, що свідомо віддається одному мотиву перед іншим. Боротьба мотивів припускає більш менш високу організацію особи людини, її інтересів і ідеалів. Чим багатше духовне життя людини, тим вище і складніше керівні ним мотиви, тим складніше і сам процес боротьби мотивів; у нім відбиваються протиріччя між почуттям страху і свідомістю боргу, між дозволеним і недозволеним, між громадськими ідеалами і чуттєвими прагненнями особи і т. д.[17, c.497]
У сучасній психологічній літературі існує декілька концепцій взаємозв'язку мотивації діяльності (спілкування, поведінка). Одна з них - теорія каузальної атрибуції.
Під каузальною атрибуцією розуміється тлумачення суб'єктом міжособового сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей і розвиток на цій основі здатності передбачати їх майбутню поведінку. Експериментальні дослідження каузальної атрибуції показали наступне: а) людина пояснює свою поведінку не так, як він пояснює поведінку інших людей; б) процеси каузальної атрибуції не підкоряються логічним нормам; в) людина схильна пояснювати невдалі результати своєї діяльності зовнішніми, а вдалі - внутрішніми чинниками.
Інша теорія - теорія мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач в різних видах діяльності. Залежність між мотивацією і досягненням успіхів в діяльності не носить лінійного характеру, що особливо яскраво проявляється в зв'язку мотивації досягнення успіхів і якості роботи. Якість роботи є найкращою при середньому рівні мотивації і, як правило, погіршується при занадто низькому або занадто високому.
Мотиваційні явища, неодноразово повторюючись, з часом стають рисами особи людини. До таких рис можна віднести мотив уникнення і мотив досягнення успіхів, самооцінку, визначений локус контролю, рівень домагань.
Мотив досягненні успіхів - прагнення людини домагатися успіхів в різних видах діяльності і спілкування. Мотив уникнення невдач - відносно стійке прагнення людини уникати невдач в життєвих ситуаціях, пов'язаних з оцінкою іншими людьми результатів його діяльності і спілкування.
Локус контролю - характеристика локалізації причин, виходячи з яких, людина пояснює свою поведінку і відповідальність, як і спостережувану ним поведінку і відповідальність інших людей. Интернальний (внутрішній) локус контролю - пошук причин поведінки і відповідальності в самій людині, в собі; екстернальний (зовнішній) локус контролю - локалізація таких причин і відповідальності поза людиною, в його довкіллі, долі. Самооцінка - оцінка особою самою себе, своїх можливостей, якостей, достоїнств і недоліків, свого місця серед інших людей. Рівень домагань (у нашому випадку) - бажаний рівень самооцінки особи (рівень "Я"), максимальний успіх в тому або іншому виді діяльності (спілкування), якого розраховує добитися людина[19, c.378].
Особу характеризують і такі мотиваційні утворення, як потреба в спілкуванні (аффіліація), мотив влади, мотив надання допомоги людям (альтруїзм) і агресивність. Це - мотиви, що мають велике соціальне значення, оскільки вони визначають відношення особи до людей. Аффіліация - прагнення людини бути в товаристві інших людей, налагодити з ними емоційно-позитивні, добрі взаємини. Антиподом мотиву аффіліації виступає мотив відкидання, який проявляється в боязні бути знехтуваним, не прийнятим особисто знайомими людьми. Мотив влади - прагнення людини мати владу над іншими людьми, панувати, управляти і розпоряджатися ними. Альтруїзм - прагнення людини безкорисливе надавати допомогу людям, антипод - егоїзм як прагнення задовольняти самокорисливі особисті потреби і інтереси безвідносно до потреб і інтересів інших людей і соціальних груп. Агресивність - прагнення людини завдати фізичної, моральної або майнової шкоди іншим людям, заподіяти їм прикрість. Разом з тенденцією агресивності у людини є і тенденція її гальмування, мотив гальмування агресивних дій, пов'язаний з оцінкою власних таких дій як небажаних і неприємних, таких, що викликають жаль і розкаяння совісті[19, c.379].