При аномії нормативні стандарти поведінки та поширені в суспільстві переконання послаблені або відсутні. Її наслідком стає відчуження – відхід індивіда від оточуючого світу або його недостатня внутрішня інтеграція. Зазвичай цей процес проявляється у соціальній ізоляції чи протиставленні себе суспільству, в тому числі у вигляді протиправної поведінки [19, C. 435].
Згідно теорії субкультур, людина розвивається відповідно до цінностей і норм свого оточення, не сприймаючи чи слабко сприймаючи цінності культури в цілому.
Природа делінквентної субкультури обумовлена соціальними цінностями ничжих прошарків суспільства. Прагнення до «стійкості» та «мужності» виявляється тут у неформальній установці, що підліток повинен «нікому і ні в чому не поступатися». Такі переконання сформувалися в результаті спроб інтеграції іммігрантів, внутрішніх мігрантів з сільської місцевості в міста та з однієї частини країни в іншу до «широкого суспільства».
Теорія делінквентної субкультури бзується на наступних положеннях:
- для нижчих прошарків суспільства характерні власні цінності, що помітно відрізняються від загальноприйнятих у суспільстві;
- конфлікт цінностей призводить до того, що цінності нижчого класу автоматично призводять до порушення законів.
Концепція нейтралізації С. Сайкса та Т. Матзи полягає у висвітленні механізмів виправдання делінквентної поведінки. Автори вважають, що делінквенти мають достатнє уявлення про соціальні норми, але виправдовують власну протиправну поведінку за допомогою наступних різновидів нейтралізації:
- заперечення відповідальності (людина вважає себе скоріше об´єктом дії, ніж суб´єктом, вона – жертва обставин);
- заперечення шкоди (особа вважає, що насправді ніхто не страждає від її дій);
- заперечення наявності жертви (спричинення шкоди не розглядається як протиправне);
- засудження засуджуючих (людина вважає ліцемірами всіх, хто її засуджує);
- посилання на вищі обставини (порушення вимог суспільства нейтралізується тим, що людина робить це в ім´я відданості малим групам) [31, c. 200].
Отже, відповідаючи на центральне запитання проблеми особистості злочинця, кожна з наукових шкіл пропонує своє пояснення детермінації злочинної поведінки. Умовно всі школи можна поділити на два напрями: біологізаторський та соціологізаторський. Представники першого вважали, що всі злочинці мають певні особливості будови тіла (Ф. Галль, Ч. Ломброзо, Е. Кречмер), або говорили про те, що ген злочинності передається спадково, і він знаходиться у додатковій хромосомі типу «У». Прихильники соціологізаторської концепції придержуються думки про те, що саме суспільство спонукає особистість до злочину та формує її протиправну поведінку.
1.4 Ціннісні орієнтації засуджених
Ціннісні орієнтації є одним з елементів особистості, в цілому визначають активність людини і вибірковість його відносин.
Людина спрямовує свою психічну активність лише на ті явища, предмети, речі і тих людей, які безпосередньо його цікавлять, відповідають його запитам, прагненням, ідеалам і переконанням, задовольняють його потреби. Ці речі, предмети, явища, люди купують для нього ціннісне значення, а ставлення до них виступає як ціннісна орієнтація.
У структурі ціннісних орієнтації засуджених прийнято виділяти три основні компоненти:
1. Когнітивний компонент містить інформаційний аспект (знання та переконання людини, що стосуються даної цінності) і часову перспективу (ступінь впливу передбачуваних в майбутньому змін, пов'язаних з цінністю, на її сприйняття індивідом зараз). Крім того, він включає в себе сприйняття, оцінки та очікування суб'єкта щодо різних соціальних цінностей, стереотипи, що склалися в суспільстві, в оцінці якихось благ, групові думки щодо тих чи інших об'єктів.
2. Емоційний компонент включає спрямованість та інтенсивність переживань і відображає почуття, які відчувають суб'єктом до даної цінності. Кожне стійке перевагу як компонент ціннісної орієнтації містить позитивне переживання.
3. Динамічний, поведінковий компонент обумовлює зв'язок ціннісних орієнтації з реальним поводженням особистості. Він відображає той факт, що людина не тільки певним чином відноситься до даного об'єкту як до цінності виходячи зі своїх переконань, а й прагне вести себе відповідним чином [16, 288].
У своїх дослідженнях В. Ф. Пірожков та О. С. Міхлін виявили п'ять основних цінностей, що мають найбільше значення для засуджених: сімейне благополуччя, цікава робота, матеріальна забезпеченість, освіта, забезпеченість житлом. Вони встановили залежність ціннісних орієнтації від статі і віку засуджених, терміну покарання, виду установи [27, c. 200].
Ціннісні орієнтації засуджених залежать від їхніх вікових особливостей. Сімейне благополуччя вважають найбільшим благом всі засуджені, крім осіб у віці до 24 років і старше 60 років. Цікаву роботу як цінність відзначають засуджені у віці до 24 років. Середній вік засуджених, які вказують на освіту як цінність, - 26 років. Зацікавленість у матеріальній забезпеченості зростає у міру переходу від молодших вікових груп до старших. Проблема житла хвилює, як правило, засуджених старшого віку.
На ціннісні орієнтації осіб, які відбувають покарання у виправних установах, впливає характер вчиненого злочину, число судимостей, вид режиму і термін покарання. Ціннісні орієнтації засуджених відрізняються не тільки за ступенем інтенсивності та дієвості, але і за змістом, внутрішній структурі. Важливо з'ясувати те, яким цінностям засуджений віддає перевагу, що він вкладає в це поняття.
Дослідження, проведені у 80-х роках О. М. Олійником, називають й інші цінності, що сприяють ресоціалізації засудженого. До них відносяться:
- Свобода (чутливість до додаткових обмежень і заборон); безпека »на яку впливає стратифікація;
- Здоров'я, яке залежить від особливостей умов відбування покарання (переущільнення розміщення, незбалансоване живити-),
- Спілкування з близькими та знайомими. Вкрай рідкісні зустрічі з ними порушують родинні й соціальні зв'язки, сприяють напруженості відносин, загострюють сексуальний голод;
- Потреба у психічній розрядці. Відсутність різноманітного дозвілля та інших природних форм зменшення напруги стимулює розвиток конфліктів;
- Духовна (моральна) підтримка. Незадоволена потреба у відповідній, співчуваючим співрозмовника у зв'язку зі специфічним для місць позбавлення волі недовірою до оточуючих людей (як до інших засудженим, так і до персоналу) є причиною виникнення почуття самотності і відчуття своєї непотрібності;
- Зацікавлений працю. В умовах позбавлення волі використовується некваліфікована малооплачуваних працю, який посилює сприйняття його як примусового, тобто як засобу покарання.
Г.Ф. Хохряков і В.П. Голубєв в ході дослідження виявили наступні ціннісні орієнтації, які підтвердили тенденції в раніше проведених дослідженнях. Особливості ціннісних орієнтації зв'язуються з впливом їх на поведінку засуджених:
1) свобода;
2) минула і майбутнє життя, тобто життя до відбування покарання в місцях позбавлення волі і передбачувана життя після виходу на свободу;
3) «Я», тобто власна особистість, та «інші»;
4) справедливість;
5) сім'я, дружина (дівчина, наречена);
6) друзі;
7) праця, професія, навчання;
8) начальство;
9) режим як умова відбування покарання;
10) матеріальні блага.
Порівняння ціннісних орієнтації засуджених у 70-ті та 90-ті роки показало, що змінилася їх структура. Став також іншим їхній ранг:
1) здоров'я;
2) спілкування з друзями;
3) матеріальне благополуччя;
4) сім'я;
5) самостійність, незалежність;
6) освіта;
7) спокійна неутомітельная робота;
8) розваги та задоволення;
9) реалізація свого творчого, фізичного потенціалу, здібностей;
10) релігія;
11) високе суспільне та матеріальне становище.
Однак способи досягнення матеріального благополуччя, самостійності та незалежності, високого суспільного становища, як і раніше мають протиправний характер.
Виділяються групи засуджених з близькими, середніми і дальніми життєвими планами, орієнтовані на сучасні або традиційні соціально-економічні умови. Життєві плани визначають поведінку засуджених у колонії і ступінь готовності їх до життя в умовах ринкової економіки. Дослідження, проведене А. У. Напрісом, показало, що лише кожний 6-7-й із засуджених молодіжного віку орієнтується на реалізацію далеких життєвих планів, перебуваючи у виправній установі. Цю психологічну закономірність можна пояснити феноменом «ломки далеких життєвих планів», коли цінності можуть втратити своє мотиваційне значення при тривалому позбавленні можливості їх реалізувати.
Отже, у структурі ціннісних орієнтації засуджених прийнято виділяти три основні компоненти (когнітивний, емоційний, динамічний). Як показали дослідження проведені В. Ф. Пірожковим та Міхліном на ціннісні орієнтації осіб, які відбувають покарання у виправних установах, впливає характер вчиненого злочину, число судимостей, вид режиму і термін покарання. Ціннісні орієнтації засуджених відрізняються не тільки за ступенем інтенсивності та дієвості, але і за змістом, внутрішній структурі. Важливо з'ясувати те, яким цінностям засуджений віддає перевагу, що він вкладає в це поняття.
Висновки до першого розділу
Особистість у психології – активний носій свідомості, який має індивідуально – типову структуру психологічних властивостей і якостей, вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі. Під психологічними особливостями особистості розуміють відносно стабільну сукупність індивідуальних властивостей, що визначають типові форми її реагування та адаптивні механізми її поведінки, систему уявлень про себе, характер міжособистісних відносин і соціальної взаємодії. Інакше кажучи, це внутрішній компонент особистості, що є відносно стійким та індивідуально неповторним і забезпечує собі активну поведінку в суспільстві.