Як внутрішні емоційні бурі, так і конфлікти між підлітками і батьками не є неминучою складовою розвитку. Хоча емоційна дистанція між підлітками і батьками має тенденцію до збільшення впродовж отроцтва, коли підлітки зазнають фізичних метаморфоз пубертату, це не обов’язково веде до бунту або неприйняття батьківських цінностей. У дослідженні 6000 підлітків з 10 країн (Австралії, Бангладеш, Угорщини, Ізраїлю, Італії, Японії, Тайваню, Туреччини, США і колишньої Західної Німеччини),проведеному Оффером і його колегами у 1988 році виявилось, що переважна більшість підлітків у всіх країнах ладять зі своїми батьками і позитивно відносяться до своїх сімей [31].
Відповіді респондентів різняться залежно від того, в якій країні живе підліток, що указує на важливість культурного контексту розвитку в отроцтві-юності. Серед учасників даного дослідження в ізраїльської молоді, наприклад, найбільш сприятливі відносини в сім'ї. Можливо, це відображає те особливе значення, яке традиційна єврейська культура додає внутрісімейним зв'язкам. Хоча всі респонденти, у відповідях яких виявилася значна схожість, жили в сім'ях, устрій яких визначався не тільки традиційною, а урбанізованою, індустріальною культурою [31].
Ясно, що дефініції автономії, в яких робиться наголос на свободі від батьківського впливу, потребують перегляду. Поняття незалежності повинне враховувати вплив батьків, що продовжується, на дітей в період отроцтва-юності і навіть пізніше. Один з теоретиків Р. Хілл (1987) запропонував цікавий підхід до підліткового прагнення до незалежності, визначаючи автономію як саморегуляцію. Незалежність має на увазі здатність виносити свої власні судження і регулювати свою поведінку. Багато підлітків саме й вчаться думати в процесі розвитку. Вони піддають переоцінці правила, цінності і межі, засвоєні раніше вдома і в школі. Іноді вони натрапляють на різкий опір з боку батьків, що може привести до конфлікту. Частіше батьки беруть участь в цьому процесі разом з дітьми, зводячи до мінімуму зони конфлікту і допомагаючи підліткам розвинути незалежне мислення і саморегульовану поведінку [31].
Людина стає дорослою в процесі поступового перетворення, і воно вимагає від нього здібності бути одночасно незалежним і взаємозалежним. Соціальні відносини є взаємозалежними. З перебігом часу підлітки розвивають здатність поєднувати зобов’язання перед іншими, що лежать в основі взаємозалежності, з відчуттям "Я", що складає основу незалежності [35].
Кожен період життя ставить перед людиною складні завдання розвитку, що вимагають для свого вирішення нових навичок й іншого ставлення. Згідно з Е. Еріксоном [52] підростаюче покоління неминуче стикається з двома головними завданнями: досягненням деякої автономії і незалежності від батьків, формуванням ідентичності, створенням цілісного "Я", що гармонійно поєднує різні елементи особистості.
Діти судять про себе відповідно до сукупності різних ролей, наприклад дочки, старшої сестри, подруги, учениці. У отроцтві і юності нові пізнавальні можливості мислення на рівні формальних операцій дозволяють проаналізувати ці ролі, побачити в деяких суперечності й конфлікти і реструктурувати їх з метою побудови нової ідентичності. Іноді цей процес вимагає відмови від старих ролей і встановлення нових відносин з батьками, братами і сестрами, однолітками. Е. Еріксон називає завдання формування ідентичності головним бар'єром, який діти повинні подолати, щоб зробити успішний перехід до дорослості [52].
Велику частину свого професійного життя Е. Еріксон займався клінічною психологією, маючи справу з підлітками і молоддю. Його дослідження процесу формування "внутрішнього відчуття ідентичності" мало величезний вплив не тільки на фахівців у області психології розвитку, але й на широку публіку. За Е. Еріксоном процес самовизначення, названий формуванням ідентичності, довгий і складний. Ідентичність забезпечує безперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему координат для організуючих і інтегруючих форм поведінки в різних сферах життя людини. Вона приводить особисті схильності й таланти у відповідність з ідентифікаціями й ролями, даними йому раніше батьками, однолітками й суспільством. Допомагаючи людині дізнатися своє місце в суспільстві, особистісна ідентичність також забезпечує основу для соціальних порівнянь. І нарешті, внутрішнє відчуття ідентичності допомагає визначити напрям, цілі і сенс майбутнього життя індивіда [52].
Багато своїх уявлень про відповідні ролі й цінності підлітки отримують від референтних груп. Референтні групи можуть складатися з близьких людей, яких вони бачать щодня, або бути ширшими соціальними групами, чиї установки й ідеали підлітки розділяють, наприклад, релігійні, етнічні групи, групи людей, що належать до одного покоління або об'єднаних загальними інтересами. Людина порівнює себе з референтною групою, широкою або вузькою, і приймає або відкидає її цінності [52].
Підлітки повинні дійти згоди з безліччю референтних груп. Групи, що з’являються в дитинстві самі собою, наприклад сім¢я, сусідська компанія, школа, більше не влаштовують або не задовольняють їх. Звідси, відносини підлітка з сім¢єю, етнічною групою і групою однолітків можуть вступати в суперечності.
Іноді підлітка привертають цінності й установки однієї людини, а не цілої групи. Ця людина, названа "значущій інший", може бути близьким другом, улюбленим вчителем, старшим братом або сестрою, зіркою кіно або спорту або ким-небудь ще, чия думка дуже цінна для підлітка. Хоча вплив значущого іншого може позначатися на будь-якій стадії життя, часто найбільшою силою він володіє в отроцтві, коли підліток активно шукає моделі для наслідування [30].
Таким чином, підлітки оточені такою різноманітністю ролей, запропонованих численними референтними групами й значущими іншими. Ці ролі повинні бути інтегровані в особистісну ідентичність, а ті, що суперечать їй, – або приведені у відповідність, або відкинуті. Процес формування ідентичності істотно ускладнюється, коли має місце конфлікт між ролями (наприклад, між роллю члена групи однолітків, що люблять пожартувати, і роллю відмінника) або значущими іншими (наприклад, приятелем дівчини і її старшою сестрою) [30].
У теорії Джеймса Марсіа, що базується на епігенетичній карті Е. Еріксона, є 4 основних варіанти або стани формування ідентичності. Цими 4 варіантами, або статусами ідентичності, є: передрішення, дифузія, мораторій і досягнення ідентичності. Вони визначаються з урахуванням двох чинників: чи пройшов індивід через період ухвалення власних рішень, названий кризою ідентичності, і чи зв’язав він себе твердими зобов’язаннями щодо зробленого ним вибору системи цінностей, або майбутньої професійної діяльності [52].
Підлітки в статусі передрішення прийняли на себе зобов'язання, не проходячи періоду ухвалення самостійних рішень. Так, вони вибрали професію, релігію або ідеологію, але цей вибір був передрішений наперед і визначався швидше їх батьками або вчителями, ніж самостійно. У цієї категорії молодих людей перехід до дорослості відбувається гладко, практично без конфліктів.
Підлітки, яким не дістає відчуття напряму в житті і не вистачає мотивації, щоб його відшукати, перебувають в статусі дифузії. Вони не випробували кризи і не вибрали для себе професійної ролі або морального кодексу. Вони просто уникають подібних запитань.
Хлопці і дівчата в статусі мораторію знаходяться в самому центрі кризи ідентичності або періоду ухвалення рішень. Їх майбутні рішення можуть стосуватися вибору професії, релігійних або етичних цінностей, політичних переконань. Підлітки в цьому статусі все ще зайняті "пошуком себе".
Досягнення ідентичності – статус людей, що пройшли кризу і зв'язали себе зобов'язаннями внаслідок зробленого ними вибору. В результаті вони самі вибирають роботу і прагнуть жити, дотримуючись сформульованих для себе етичних правил [31].
Хоча ознаки здоров'я або патології можна виявити у всіх 4 статусах ідентичності, досягнення ідентичності звичайно вважається найбільш бажаним психологічним станом. Дослідження показують, що статус ідентичності має глибокий вплив на соціальні очікування, Я-образ і реакцію на стрес [31].
Тривога – домінуюча емоція молодих людей в статусі мораторію із-за їх нерішучості. Вони борються зі світом конфліктуючих цінностей і альтернатив і постійно стикаються з непередбачуваністю й суперечностями. Таких підлітків часто пов’язують з батьками подвійні відносини любові і ненависті; вони борються за свободу, але їх лякає і засмучує батьківське несхвалення [31].
Хлопці й дівчата в статусі передрішення майже не відчувають тривоги. Ці підлітки дотримуються більш авторитарних цінностей, ніж ті, хто знаходиться в інших статусах; у них сильні позитивні зв’язки із значущими іншими, які іноді йдуть нетрадиційним шляхом. Їх дії, як правило, відрізняються послідовністю і стабільністю, хоча у ряді областей життя вони можуть проявляти нерішучість. Підлітки в статусі передрішення схильні до меншої самоповаги в порівнянні з тими, хто знаходиться в статусі мораторію, і вони сприйнятливіші до порад інших.
Статус дифузії найчастіше зустрічається у підлітків, батьки яких нехтували своїми обов’язками або не дуже вникали в проблеми дітей, не цікавилися ними або навіть відкидали їх. Ці Підлітки можуть стати декласованими особистостями; можливо, звернуться до наркотиків і алкоголю як до способу уникнення відповідальності. Вживання наркотиків і алкоголю найбільш поширено серед нащадків байдужих батьків.
В порівнянні з молодими людьми в статусі мораторію, передрішення або дифузії у тих, хто знаходиться в статусі досягнення ідентичності, найбільш гармонійні відносини з батьками і сім'єю. Їх пошуки незалежності несуть в собі менший емоційний заряд, чим у тих, хто знаходиться в статусі мораторію, і не пов’язаний зі страхом виявитися ізгоєм, який турбує тих, що знаходяться в статусі дифузії [31].