1. Неспроможність приймати рішення без поради і підтримки з боку оточення.
2. Готовність дозволяти іншим приймати важливі для себе рішення.
3. Готовність погоджуватися з іншими через острах бути відторгнутим, навіть за умов розуміння того, що інші неправі.
4. Труднощі у самостійному започаткованні якоїсь справи.
5. Готовність добровільно виконувати принизливу і неприємну роботу з тим, щоб отримати любов і прихильність навколишніх.
6. Важко переносить самотність і докладає значних зусиль, щоб його уникнути.
7. Відчуття спустошеності або безпорадності, якщо уривається зв’язок із близькою людиною.
8. Постійним страх бути відкинутим.
9. Вразливість і чутливість до найменшою критики з боку.
Поруч із залежністю стрижневим моментом у поведінці аддиктивної особистості є прагнення втекти від реальності, страх перед буденним життям, що сповнене різними обов’язками, пошук позамежних емоційних переживань навіть ціною серйозного ризику і нездатність бути відповідальним за будь-що. На противагу гармонійній взаємодії з навколишньою дійсністю аддиктивна особистість вдається до своєрідної втечи від неї, активізуючи свої зусилля лише в одному з можливих напрямків і зосереджуючись на вузько спрямованій діяльності, ігноруючи усі інші.
У відповідності до концепції Н.Пезешкіана існує декілька видів втечі від реальності: «втеча у тіло», «втеча у роботу», «втеча у контакти або самотність» і «втеча у фантазії».
Під час втечі від реальності у власну тілесність відбуваються зміни в ієрархії буденних цінностей, заміщення традиційної діяльності, спрямованої на сім’ю і професійне зростання діяльністю, націленою лише на власне психічне і фізичне вдосконалення. Набувають характеру гіперкомпенсації надмірне захоплення оздоровчими заходами (так звана «паранойя здоров’я»), власною зовнішністю, якістю відпочинку, способами розслаблення.
«Втеча у роботу» характеризується дисгармонійною фіксацією на службових справах, яким людина починає приділяти надмірну увагу порівняно з іншими сферами своєї діяльності, стаючи поступово трудоголиком.
Зміна цінностей у комунікативній сфері формується у випадку вибору поведінки у вигляді «втечі в контакти або самотність». В такому випадку спілкування стає єдино бажаним способом задоволення потреб і витісняє всі інші або, навпаки, кількість контактів зводиться до мінімуму.
Схильність до розмірковувань, проектів за умов відсутності бажання їх здійснити їх і втілити в життя називається «втечею у фантазії». Може прокинутися інтерес до псевдофилософських пошуків, релігійного фанатизму, до життя у світи ілюзій і фантазій.
4. Патохарактерологічний варіант розвитку девіантної поведінки
Під патохарактерологічним типом девіантної поведінки розмиють поведінку, що обумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися у процесі виховання.
В межах патохарактерологічного типу знаходяться поведінкові паттерни, що базуються на конституційних факторах і сформовані у процесі індивідуального розвитку. Вони називаютсья особистісними розладами або за раніше прийнятою термінологію психопатійною поведінкою.
У відповідності до до діагностичних критеріїв, запропонованих Міжнародною класифікацією захворювань (10-й перегляд – МКЗ-10) до особистісних розладів відносять глибокі і постійні моделі поведінки, що проявляються ригідними зворотніми реакціями на широкий діапазон особистісних і соціальних ситуацій у вигляді надмірних або таких, що суттєво відхиляються від звичного способу життя особливостей сприйняття, мислення, почуттів і особливо інтерперсональних стосунків.
Особистісні розлади являють собою онотогенетичний стан, що проявляється в ранньому дитинстві і зберігається в періоди зрілості. Виділяють такі особистісні розлади:
-параноїдне
-шизоїдне
-дисоціальне
-емоційно нестійке
-істеричне
-ананкастне (обсесивно-компульсивне)
-тривожне, що ухиляється
-залежне.
Назви даних розладів наведені у відповідності до МКЗ-10, в той час як поширеною є і традиційна вітчизняна класифікація писхічних хвороб. Нижче наведено порівняльну таблицю назв у відповідності до МКЗ-10 і традиційної класифікації.
Табл. 1
| Розлади особистості | ||
| МКЗ-10 | Традиційна класифікація(психопатії) | |
| 1. | Параноїдальне | Паранояльна психопатія |
| 2. | Шизоїдне | Шизоїдна психопатія |
| 3. | Диссоціальне | |
| 4. | Емоційно-нестійке- імпульсивний підтип- граничний підтип | - збудлива психопатія- нестійка психопатія |
| 5. | Істеричне | Істерична психопатія |
| 6. | Ананкастне(обсесійно-компульсивне) | Психоастенічна психопатіяАстенічна психопатія |
| 7. | Тривожне (що ухиляється) | Сенситивна психопатія |
| 8. | Залежне | ------ |
Патохарактерологічні і характерологічні девіації значною мірою ґрунтуються на стереотипізації реакцій людини на ті чи інші значущі події у її житті.
На думку А.Э.Лічко патологічна реакція відрізняється від нормальної поведінки наступними параметрами:
1) стає генералізованою і виникає в різних ситуаціях і через різні причини, навіть не завжди адекватні;
2) набуває властивостей паталогічного стереотипу, коли один и той вчинок як кліше повторюється з різних причин;
3) порушує межу у поведінці, яку ніколи не порушує група, до якої індивід належить;
4) призводить до соціальної дезадаптації.
Розлади особистості виникають в основному в дитячому і підлітковому віці, деякі ж розлади, наприклад, параноїдальне після 20 - 25 років. Проте, виникнувши, розлади особистості існують весь період дорослого життя людини, виявляючись в емоційно-вольовій сфері, мисленні і стилі міжособистісного спілкування. Людина, обтяжена розладами особистості, неспроможна реально сприймати себе, оточуючих, встановлювати з ними емпатійні стосунки. Негативні реакції оточуючих постійно провокують соціальну дезадаптацію особистості схильної до розладів. Свої патологічні особливості вона вважає нормальними, їй не властиве повне усвідомлення своїх проблем. Виходячи з цього, вона вибудовує власну поведінку і прийоми психологічного захисту, що дозволяють якоюсь мірою контролювати тривожно-депресивні реакції на конфлікти і життєві ситуації.
Загальними симптомами для діагностики особистих розладів є:
1) стійкі стереотипи сприйняття і поведінки, які відрізняються від соціально очікуваних і загальноприйнятих норм;
2) афектні прояви, інтенсивність яких найчастіше не адекватні характеру життєвих колізій;
3) наявність власного страждання, що справляє негативний вплив на соціальне оточення;
4) відхилення в поведінці тривалі, стабільні і спостерігаються з дитячого або підліткового віку;
5) виключено наявність органічних пошкоджень і порушень функцій мозку.
Важливою ознакою розладів особистості (психопатії) є виникнення декомпенсації під час несприятливих впливах (після психічної травми, психотравмуючої ситуації). Під декомпенсацією розуміють порушення психіки і прояви психічного розладу особистості, що виявляються в у неспроможності особистості протистояти психогенним чинникам.
Наприклад, при істеричній психопатії виникає зрив – декомпенсація, якщо необгрунтовані претензії особистості і її прагнення привернути увагу не зустрічають бажаного ставлення. При паранояльному розладі декомпенсація може проявитися, якщо ставиться під сумнів «авторитет» особистості або виникає протидія її владності і деспотизму.
Особистісний розлад визначає загальний психічний портрет людини, що протягом життя не піддається істотним змінам і заважає пристосовуватися до навколишнього світу. На відміну від психічних захворювань розладам не властивий прогресуючий розвиток хвороби і виникнення дефекту особи.
За умови несильно вираженого відхилення характеру, що не сягає рівня патології і не призводить до порушення соціальної адаптації, говорять про акцентуацію характеру як про один з варіантів норми. Втім за умови психотравмуючої ситуації декомпенсація може проявитися в акцентуйованої особистості.
Причини виникнення особистісних розладів різноманітні. Важливе значення мають конституційні (спадкові) чинники: у батьків, що страждають на розлади найчастіше народжуються діти з аналогічною патологією. Це найбільш несприятливий варіант розвитку дитини, який неможливо коректувати навіть за допомогою правильного виховання. Причинами розладів у дітей можуть бути алкоголізм і наркоманія батьків, шкідливий впливи під час пренатального розвитку, родові травми і ін. Мають значення для прову розладів і недоліки виховання дітей. Так, під час виховання дитини в сім'ї, де вона фактично покинута, а батьки зловживають алкоголем, де мати стурбована пияцтвом чоловіка, коли дитина зростає в атмосфері скандалів, неповній сім'ї або виховується бабусею і дідусем, що кривдять її або потурають їй в усьому – в цих випадках аномалії характеру ще більш посилюються.
Можливою є інша ситуація, як пише Д. Еникєєва: «Якщо ж дитина виховується у сприятливій обстановці, де її навчають нормам поведінки в суспільстві, формують позитивну морально-етичну позицію з дитячих років, пояснюючи, що дозволено робити в колективі, а що недозволено, і якщо провиниться – їй спокійно і дружньо пояснюють неправильність ї вчинків, без деспотизму, фізичних покарань або ж інших травмуючих психіку дитини дій, то в цілому є можливість корекції її поведінки ще з раннього дитинства, і надалі вона зростатиме не егоцентричною…, а навчатиметься рахуватися і з думкою інших людей, а не лише з власними примхами».
Безконтрольність з боку батьків і недоліки виховання впливають у подальшому на динаміку розладів у дорослому віці. І одними виховними заходами соціальну дезадаптацію виправити неможливо.