Крим того можна виокремити норми психологічно комфортного самопочуття (переживання), рефлексії, задоволеності собою, порушення яких здатне призвести людину до емоційного дискомфорту и появи психологічних комплексів.
Стаючи вільною и відповідальною людина усвідомлено приймає відповідальність за виконання визначених «законив», що передбачають збереження прав и свободи оточуючих людей, а норм, традицій и стереотипів поведінки прийнятих в тому чи іншому мікросоціальному середовищі. При девіантною починає вважатися будь-яка поведінка, що вихиляється вид норми.
Поведінкова патологія (за П.Б.Ганнушкиним) передбачає наявність у людини таких ознак:
· схильність до дезадаптації;
· тотальність;
· стабільність.
Під схильністю до дезадаптації слід розуміти існування паттернів поведінки, що не сприяють повноцінний адаптації людини у суспільстві и проявляються у вигляди конфліктності, незадоволеністю взаємодією з іншими людьми, протистояння реальності, соціально-психологічної ізоляції.
Поряд із дезадаптацією, спрямованою на зовнішнє середовище існує внутрішньоособистісна дезадаптація, в який проявляється незадоволеність людини собою, неприйняття себе як цілісної і значущої особистості. Ознака тотальності вказує на те, що патологічні поведінкові стереотипи спричиняють дезаадаптацію у більшості ситуацій, в яких опиняється людина, тобто вони проявляються завжди.
Стабільність відображає тривалість проявів дезадаптивних якостей поведінки, і зовсім не свідчить про їх швидкоплинність и ситуативну обумовленість.
Поведінкова (психічна) патологія може бути обумовленою психопатологічними проявами (симптомами и синдромами), а також ґрунтуватися на патології характеру, що сформувалася у процеси соціалізації.
Існує точка зору, що девіантні форми поведінки – це перехідні нерозгорнуті варіанти поведінкової патології. И основаним принципом їх визначення слід визнати, з одного боку, відсутність якостей поведінкової норми, з іншої – відсутність психопатологічних симптомів (рис. 2).
Рис. 2
норма → девіантна поведінка → патологія
Однак, більш обґрунтованим вважається підхід згідно якого девіантна поведінка розглядається як така що вихиляється вид норми поведінкового стереотипу за умов відсутності ознак психічної патології и поведінкових проявив психічних розладив и захворювань (рис. 3).
Нормативна гармонійна поведінка характеризується збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту), адаптивністю и само актуалізацією (на рівні характерологічних особливостей), духовністю и совістю (на особистісному рівні).
Отже, девіантну поведінку можна визначити як систему вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам и проявляються у вигляди незбалансованих психічних процесів, неадаптивності, порушення процесу самоактуалізації або ж у вигляди відхилень вид морального и естетичного контролю над власною поведінкою.
3. Основні підходи до вивчення девіантної поведінки
Ю.А. Клейберг трактування причин асоціальної поведінки тісно пов’язує з розумінням самої природи цього соціально-психологічного явища. Відомо, що у людській поведінці поєднуються компоненти різного рівня – біологічні, психологічні та соціальні. В залежності від того, якому з них у рамках тої чи іншої теорії надається головне значення, визначаються і основні причини цієї поведінки. Тому і класифікація концепцій асоціальної поведінки може будуватися у відповідності із схемою: існують концепції, які надають головної і виключної уваги біологічним детермінантам (причинам); концепції, які роблять акцент на психологічних чинниках; соціологічні концепції, які пояснюють асоціальну поведінку виключно соціальними причинами [126, с. 18].
Розглянемо ці підходи.
Біологічний підхід. Наприкінці ХХІ – початку ХХ ст. були спроби пояснити асоціальну поведінку біологічними чинниками. Так, Ч. Ломброзо обґрунтував зв’язок між анатомічною будовою людини і протиправною поведінкою. Е. Кречмер, Х.Шелдон пов’язують асоціальну поведінку із особливістю будови тіла. Прайс, Уткін вважають що поведінка залежить від аномалій статевих хромосом. У.Шелдон обґрунтував зв’язок між типами фізичної будови людини та формами поведінки [126, с.20].
У. Пірс в результаті генетичних досліджень у середині 60-х р.р. прийшов до висновку, що наявність додаткової ігрик-хромосоми у чоловіків обумовлює схильність до злочинних діянь. Х. Айзенк (1970), вивчаючи в’язнів прийшов до висновку, що екстраверти більш схильні до скоєння злочинів, ніж інтроверти, а це, у свою чергу, детерміновано на генетичному рівні.
Проте, у сучасному науковому світі зазначені концепції асоціальної поведінки мало популярні. Більшість спеціалістів поділяють біологічний підхід до пояснення природи детермінації асоціальної поведінки.
Психологічний підхід. Оцінка норми та відхилення у контексті розвитку вимагає знайомства із загальними принципами розвитку при особливому ставленні до особистості. (М. Герберт, 1974). У якості ядра особистості є “Я-концепція”, певна якість, яка розглядається, як ключ до нормальної адаптації. До цієї концепції входять як хороша інтеграція особистості (Г. Олпорт) – гармонійна “Я-концепція” (при мінімумі внутрішніх протиріч у єдиному погляді на життя), так і відносна автономія (тобто здатність до самостійної незалежної поведінки). Автономія пов’язана з формуванням комунікативних здібностей і впевненістю у собі (позитивної самооцінки) на їх ґрунті. У свою чергу, невпевненість у собі та низька самооцінка розглядається, як джерело порушення адаптації та аномалій розвитку (М. Герберт, 1974).
Соціологічний підхід. У рамках соціологічного підходу можна виділити інтеракціоністський напрямок та структурний аналіз. Першого дотримувалися Ф. Тенненбаум, І. Гофман, Е. Лемерт, Г. Беккер. Основним положенням тут є теза, відповідно до якої асоціальність не властивість, яка внутрішньо притаманна будь-якій соціальній поведінці, а наслідок соціальної оцінки (стигмації) певної поведінки як асоціальної. Аналіз причин асоціальної поведінки спрямований на вивчення процесів, явищ та чинників, які визначають або впливають на притаманний статус асоціальності поведінки та статус асоціальності індивідів, тобто дослідженням того, яким чином формується ставлення до людей як асоціальних [126, с.20].
Деякі дослідники вважають, що головною причиною всіх соціальних відхилень є соціальна нерівність, яка породжує протиріччя між відносно рівномірними потребами та нерівномірними можливостями їх задоволення в залежності від того, до якої соціальної групи належить індивід, який соціальний статус займає.
4. Трактування девіантної поведінки у різних психологічних напрямах
У табл. 2 представлений узагальнений аналіз феномену асоціальної (такої, що видхиляється) поведінки у різних зарубіжних психологічних напрямах.
Таблиця 2
| Психологічний напрям | Автори | Характеристика сутнісно-авторської позиції |
| 1 | 2 | 3 |
| Гуманістична психологія | Г. Олпорт, В. Меде,А. Маслоу, К. Роджерс, П. Роблок | Поведінка людини змінюється внаслідок впливу на особистість інших людей, вона є реакцією на ситуацію і на поведінку інших осіб. Відхилення у поведінці виникають як наслідок втрати дитиною узгодженості із своїми власними почуттями і неможливістю знайти зміст і самореалізацію у відповідних умовах виховання. Ключ до розуміння методів корегування асоціальною поведінкою дають дослідження механізмів становлення особистості: ідентифікації та відчуження. |
| Біхевіоризм | Дж. Уотсон, Е. Томлен, Б. СкіннерЕ. Маш, | Вся поведінка зумовлена поєднанням позитивних та негативних стимулів. Акцент у виникненні асоціальної поведінки робиться на неадекватному соціальному научінні. Зосереджено |
| Е. Тендал, П. Каролі | увагу на можливості корекції неадекватної поведінки шляхом організації позитивного підкріплення та корекції наслідків поведінкових відхилень. | |
| Нейролінгвістичне програмування (НЛП) | Джон Грюндер, Ричард Бендлер, А.Ф. Ремеєва | На поведінку впливає слово яке дозволяє програмувати і змінювати особистість. За допомогою слова можна подолати труднощі у навчанні і підвищити успішності підлітків. |
| Психоаналіз | З. Фройд, У. Мак-Дугалл | Поведінка визначається вродженими інстинктами і потягами. Агресивна енергія періодично накопичується в індивіда, потребуючи вивільнення або трансформації. |
| Неофрейдизм | К. Хорні,Е. Еріксон, Д. Боулбі,Г. Саллівен, К. Юнг, Е. Фромм, | Причини відхилень у поведінці виникають внаслідок дефіциту емоційного контакту, приємного спілкування з матір’ю у перші роки життя. До відчуження та фатальної основи міжособистісних стосунків призводить двоїста природа людини, яка з одного боку, хоче бути незалежною, а з другого – прагне позбутися цієї незалежності. |
| "Індивідуальна психологія” | А.Адлер | Поведінку і життя людини визначають не сліпі інстинкти, а почуття єдності з іншими людьми. Нездатність індивіда встановити адекватний контакт з оточуючим середовищем призводить до формування асоціальних проявів. |
| Екзистенціальна психологія | В. Франкл | Поведінка індивіда залежить від знайденого сенсу життя, який дає душевні сили для подолання життєвих негараздів. Нереалізованість людиною смислу свого існування породжує фрустрацію, екзистенціальний вакуум, як наслідок асоціальну поведінку. |
| Акмеологічний підхід | Б. Ананьєв | Поведінку індивіда детермінують уміння долати суперечності мікросередовища та особистості. Індивід який не здобув визнання ні на груповому, ні на особистісному рівні |
| переживає психологічну кризу особистості. | ||
| Психодидактичний підхід | Д. Халаган, Дж. Кауфман | Відхилення у поведінці є результатом несприятливого взаємозв’язку між дитиною та соціальним середовищем. Надається значення індивідуальному підходу у навчанні і можливості самовираження особистості у навчальній діяльності. |
Таким чином, в різний період розвитку та становлення науки психології зарубіжні вчені у своїх дослідженнях намагалися пояснити джерела та причини виникнення відхилення у поведінці. Таких пояснень існує достатньо велика кількість, а їх узагальнення представлено у таблиці 3.