Зрілий вік: Зрілість - це період досягнень і відносної стабільності, однак існують порушення ритму життя, які зумовлюють підвищення частоти суїцидів у цьому віці. Найчастішим психічним розладом у цьому віці є депресія, яка стає наслідком переживання відчуття близькості фіналу життя і змін, що відбувають з тілом, і виникає через неможливість відкрити для себе новий сенс життя. Чинники самогубства у зрілому віці: спостереження ознак старіння, менопауза, чоловіча імпотенція, смерть ровесників, відчуття своєї непотрібності для власних дітей, які стали самостійними, подружня невірність і розлучення.
Похилий вік: Рівень самогубств серед людей похилого віку в західному суспільстві вищий, ніж серед інших вікових категорій. У США 25% від загальної кількості самогубств припадає на долю людей похилого віку. Старість часто стає віком втрат і непотрібності: втрачається здоров'я, робота, близькі люди. Як показало одне з досліджень, проведених у США (1991 рік), 44% людей похилого віку здійснили самогубство через страх, що їх віддадуть до будинку престарілих. Рівень самогубств серед тих, хто втратив подружжя, також надзвичайно високий. Тут при-чиною самогубства стає самотність, складне переживання, в основі якого лежать нерозділений оточуючими світогляд, незадоволеність реалізацією своїх соціальних установок. Представники цієї вікової категорії здійснюють більш рішучі спроби, ніж молоді самогубці, тому їм частіше вдається покінчити з собою.
Індуковані суїциди: Імітаційна поведінка (або моделювання) відіграє величезну роль у провокації самогубств, особливо серед підлітків. Доведено, що чим більша кількість телеканалів демонструють передачі, пов'язані із суїцидами, тим більша кількість самогубств. Ще у 1923 році відомий російський адвокат Анатолій Коні у своїй праці „Самогубство в законі та в житті" розкрив „сумну роль" у стимулюванні суїциду кінематографа, друкованих видань та непродумано складених соціологічних анкет, що містили „методологію" форм і способів самогубств, з якими йому як юристу часто доводилося зустрічатися.
Сімейний стан: Епідеміологічні сімейних пар суїцид – рідкісне явище. Однак є винятки – це молодята. Рівень суїцидів серед молодят до 24 років набагато вищий, ніж у їхніх неодружених ровесників. Рівень самогубств до 35 років вищий в овдовілих, ніж у неодружених людей. Частота самогубств у самотніх людей після 35 стає ще вищою. Частота самогубств серед розлучених пар у 4 - 5 разів перевищує її відносно одружених.
Пора року: Найбільша кількість самогубств трапляється навесні. Томас Еліот: „Квітень - найжорсто-кіший місяць". Рівень суїцидів у квітні приблизно на 120% більший, ніж середньорічний. Частота суїцидів також збільшується перед Різдвом. У зв'язку з цим Американським Національним інститутом психічного здоров'я запропонований новий термін - „сезонний афективний розлад" - для кваліфікації емоційних порушень, які виникають підчас свят чи з им ової м еланхолії.
Урбанізація: Рівень самогубств найвищий у мегаполісах і найнижчий у селах. Сільські жителі вважаються емоційно більш благополучними.
Стресова ситуація як один із чинників суїцидальної поведінки
Самогубство часто виявляється наслідком впливу на людину поточних подій чи обставин її життя. Хоча впливом лише цих чинників його не можна повністю пояснити. Дослідники виявили більшу кількість стресових подій у недавньому минулому людей, які намагалися покінчити з собою, порівняно з кількістю аналогічних подій за той самий проміжок часу у контрольній групі.
Однією з подій, яка викликає негайну стресову реакцію, є втрата близької людини внаслідок смерті, розлучення чи відкинутого кохання. Іншою такою подією є втрата роботи. Стихійні лиха також сприяють виникненню стресових станів.
В.Л.Москалець визначає стресову (екстремальну) ситуацію як інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища або їхньої сукупності, що робить життєво необхідною активізацію механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання з максимально можливим психологічним і біологічним комфортом. Такі ситуації можуть мати природний, технічний чи соціально-психологічний характер. Еволюція екстремальних чинників, які діють на людину та її поведінку, відбувається паралельно з еволюцією суспільства.
Екстремальна ситуація може загострити між-особистісний конфлікт, викликати конфліктну напруженість (вона часто передує замаху на власне жиїтя), яка характеризується комплексом негативних емоційних переживань, зниженням рівня пошуку розв'язання конфліктних ситуацій, хворобливим сприйняттям та відображенням несприятливої соціально-психологічної реальності. На поведінку індивіда, котрий переживає екстремальну ситуацію, впливають:
• спроможність/неспроможність контролювати свої емоції;
• втома, злість, відчай, голод, страх, усвідомлення нереальності подій, почуття провини чи впевненості, підготовленість/непідготовленість;
• індивідуальні психофізіологічні особливості людини;
• спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації;
• рівень адаптивності;
• рівень психологічної готовності до дії в ситуації небезпеки;
• спроможність/неспроможність до пошуку адекватних дій у незвичному середовищі.
За гострих чи хронічних екстремальних (стресогенних) умов, пануючих у суспільстві, може виникати стан соціальної напруженості, який визначається В.П.Москальцем як масовий адаптаційний синдром, що відтворює ступінь фізіологічної, психофізіологічної та соціально-психологічної адаптації (дезадаптації) різних категорій населення до хронічних труднощів і негативних емоцій.
Соціальна напруженість виникає:
· через фізіологічну дезадаптацію певних прошарків населення до труднощів;
· у зв'язку з психофізіологічною дезадаптацією населення, вираженою неусвідомленими масовими психічними станами (тривогою, агресією, апатією) під час пристосування до труднощів і соціальних змін;
· через соціально-психологічну дезадаптацію, яка відтворює усвідомлені конфліктні ставлення певних прошарків населення до труднощів і соціальних змін (підвищена політизація, страйки, еміграція, високий рівень злочинності тощо).
Такі форми соціальної напруженості як депресія та стрес за певних обставин можуть стати передумовами виникнення суїцидальних тенденцій, навіть масового масштабу.
Проблема впливу на людину стресових (екстремальних) чинників і соціальної напруженості для України дуже важлива через нестабільність соціально-економічних, політичних та інших процесів. Це актуалізує питання психічного благополуччя громадян, їхньої готовності до подолання тяжких і несподіваних ситуацій.
Найчастіше суїцидальна поведінка виникає як спосіб подолання стресогенної ситуації у випадку, коли людиною переживається відчуття відсутності перспектив її позитивного розв'язку, тобто почуття безнадії, безпорадності. Інколи самогубство трактують і як спосіб уникнення розв'язку важкої ситуації. До числа найбільш поширених і довготривалих стресорів належать несприятлива ситуація (в сім'ї чи на роботі), професійний стрес і важке хронічне захворювання.
Психологічні чинники суїцидальної поведінки
До суто психологічних чинників можна віднести психічні риси особистості, що є різнорівневими структурно-функціональними утвореннями. До найпоширеніших психічних особливостей, які сприяють суїцидальності, належать:
• емоційна в'язкість - зосередження на певному емоційному стані, панування цього стану;
• дратівливість, вразливість, висока конфліктність, які проявляються у вибухово-агресивних реакціях, звинуваченнях без уваги до позиції інших осіб;
• слабкий особистісний психічний захист, зокрема недостатній опір емоційним навантаженням;
• неадекватна самооцінка;
• гіпертрофована потреба самореалізації, поєднана з невпевненістю в собі (прагнення досягти високого соціального статусу вкупі з усвідомленням недостатності необхідних знань, умінь);
• симбіотичність, потреба в „теплих" емоційних зв'язках, у розумінні і підтримці, висока емпатійність;
• слабкий вольовий контроль, несамостійність;
• низька активність;
• песимізм;
• схильність до самозвинувачення;
• високий рівень тривожності;
• особистісна незрілість, інфантильність.
За спостереженнями Н.Бугайової, свідомість людей з антивітальними тенденціями відзначається неадекватним рівнем самооцінки, егоцентризмом, аутоагресивністю, гіперболізованим почуттям провини, невпевненістю в собі, усвідомленням власної малоцінності, труднощами при прийнятті вольових рішень.
Багатьом спробам суїциду передує зміна настрою чи способу мислення. Ці зміни не обов'язково носять характер психічного розладу, однак настрій і думки при цьому значно відрізняються від звичайних для даної людини. Вона частіше, ніж зазвичай, відчуває смуток і тугу, почуття тривоги, напруження чи переживає фрустрацію, гнів чи сором. Е.Шнейдман вважає, що ключовим для самогубства є „біль душі" - відчуття психологічного болю, який здається людині нестерпним. На когнітивному рівні люди стають буквально одержимими своїми труднощами, втрачають відчуття перспективи або страждають дихотомічним мисленням, яке продукує лише застиглі й жорсткі рішення.
Завершуючи тему про суїцидальні чинники, наведемо їхній узагальнений перелік за Р.Комером:
1. Депресивні розлади і деякі типи психічних розладів.
2. Алкоголізм та інші види зловживань наркотичними речовинами.
3. Суїцидне мислення, емоції, відповідні релігійні переконання.
4. Попередні спроби самогубства.
5. Летальні методи.
6. Ізоляція, життя в самотності, втрата підтримки.
7. Безвихідь, когнітивна ригідність.
8. Похилий вік, біла раса, чоловіча стать.