Визнається також зв'язок між станом гіпоталамо-гіпофізарно-кортикоїдної системи і схильністю до самогубства. Ця система опосередковує стресові стимули і створює певне тло для формування суїцидності. Більшість авторів вважає, що зміна рівня холестерола в цілісній крові впливає на поведінку і настрій людини, причому ризик суїциду підвищується при низьких показниках рівня холестерола.
Тобто, суїцид з біохімічних позицій справедливо розглядати як трьохкомпонентну систему:
1- моноамінергічна медіація і гіпоталамо-гіпофізарно-кортикоїдна систама як шлях термінової реалізації стресового напруження і пов'язаного з ним збудження і занепокоєня;
2- серотонінергічна система як механізм контролю агресивних імпульсів і формування депресії;
3- імунна система і ліпідний обмін як "системний контекст", здатний підсилювати патохімічний патерн мозку, на тлі якого й виникають нейробіологічні порушення.
Генетичні чинники суїцидальної поведінки
Однозначно можна говорити про наявність такого феномену, як соціальне наслідування саморуйнівної поведінки. Щодо генетичної спадковості можна сказати, що існують генетично успадковані задатки, які під дією сприятливих чинників можуть розвинутися у суїцидальні тенденції. Зокрема, генетично зумовлені зміни в системах, про які йшлося вище, можуть бути причиною гіперреакції їхніх ланок і формування несприятливих сполучень таких рис, як агресивність, імпульсивність, низька стресостійкість, депресія, акцентуйована циклоїдність, ангедонія (втрата відчуття насолоди, радості). Ці, закладені в генетичну програму риси поведінки з часом деформуються внаслідок тих чи інших порушень гормонального балансу, під впливом зовнішнього середовища, хімічних чинників залежності, при стресових ситуаціях і кризових станах. Наслідком чого може бути стійка суїцидальність.
Ряд фактів свідчать на користь думки про генетичне успадкування суїцидальних тенденцій. Так, установлено, що у першого покоління нащадків суїцидентів частота спроб і завершеного суїциду в 4 рази вища. У ряду „батьки-діти" ймовірність успадкування суїцидальної поведінки складає 12 - 18%; в ряду сиблінгів - 10 - 15%. Усиновлені діти, в сімейному анамнезі яких був суїцид, потрапивши у „несуїцидальну сім'ю", проявляють саморуйнуючу поведінку у 6 разів частіше, ніж усиновлені діти, чиї біологічні батьки не здійснювали самогубств.
Соціальні чинники суїцидальної поведінки
Дослідники зібрали багато статистичних даних, що враховують конкретний соціальний контекст, в якому має місце суїцидальна поведінка. Наприклад виявлено, що рівень самогубств змінюється від країни до країни: Угорщина, Данія, Німеччина, Австрія і Японія мають дуже високий рівень самогубств - щорічно більше 20 людей на 100 тис. населення; а Мексика, Єгипет, Греція й Іспанія мають відносно низький рівень - до 5 чоловік на 100 тис. Ці національні розбіжності, як вважає Е.Шнейдман, можуть бути пояснені, зокрема, належністю до певних релігійних конфесій і відповідними релігійними переконаннями. У країнах, переважна кількість населення яких сповідує католицизм, іудаїзм чи іслам, спостерігається тенденція до більш низького рівня самогубств, ніж в країнах, де офіційною релігією є протестантизм. Однак з цього правила існують винятки: Австрія, більшість населення якої належить до римо-католицької церкви, має один із найвищих рівнів самогубств у світі. Ймовірніше, що на попередження самогубства більше впливає не стільки формальна належність до певної релігійної конфесії, скільки істинна індивідуальна набожність.
За різними оцінками експертів, кількість самогубств в Україні коливається в межах 20 - 42 випадків на 100 тисяч населення. Найвища смертність внаслідок суїциду зафіксована у регіонах, які найбільше постраждали від Чорнобильської катастрофи, а також у східних промислових областях України — Запорізькій, Луганській і Донецькій. Західні регіони оцінюються як більш благополучні щодо поширення самогубств. Дослідники вважають, що одним із визначальних факторів, котрий стримує західних українців від фатального вчинку, є християнські традиції, які ще збереглися й активно підтримуються жителями цих країв.
За статистичними даними, смертність населення України внаслідок самогубства складала у 1990 р. - 10693 чол. (8270 чоловіків і 2423 жінки; 4276 сільських жителів і 6417 міських); у 1995 р. - 14587 чол. (11953 чоловіки і 2634 жінки; 5252 сільських жителів і 9335 міських); у 1999 р. - 14452 чол. (11806 чоловіків і 2646 жінок; 5570 сільських і 8882 міських жителі).
Всесвітня організація охорони здоров'я кваліфікує кількість понад 20 самогубств на 100 тис. населення як загрозливий стан психічного здоров'я країни. Рівень самогубств у нашій державі потрібно розцінювати як високий.
У цілому в Україні кількість самогубств зростає, а саме явище проявляє тенденцію до омолодження. При цьому все жорсткіші способи самогубства, молодь використовує залишаючи собі мінімум шансівна порятунок.
За часів панування комуністичної ідеології і радянської влади на тему самогубства було накладено табу. Радянський громадянин не міг бути неза-доволеним і, тим паче, не міг так відкрито виявляти своє незадоволення. Про випадки суїциду мовчали. Людей, котрі залишилися живими після спроби самогубства, всіляко переслідували. Інформацією про поширення самогубств у країні володів лише КДБ.
Сьогодні це актуальна тема активно обговорюється як спеціалістами, урядовцями, правоохоронцями, так і громадськістю. Але, на жаль, пересіний українець, частіше засуджує самовбивцю або сприймає його як психічно хворого, якому не допормогти, а людям чиї близькі чи родичі здійснили суїцид, доводиться потерпати від невиправданих звинувачень і цікавих поглядів оточуючих.
Е.Дюркгейм показав, що виникнення суїцидів напряму пов'язане з такими соціальними чинниками, як економічні умови, сімейний стан, професія, расова належність.
Зайнятість: Категорією ризику є лікарі і психіатри. Кількість суїцидів серед лікарів у загальній популяції складає близько 12,3 на 100 тисяч. У США - 28 - 40 на 100 тисяч. За даними Американської психіатричної асоціації, кількість суїцидів серед психіатрів складає 70 чоловік на 100 тис. населення.
Стать: Частота самогубств серед чоловіків вища. Співвідношення чоловіків і жінок, які зводять рахунки з життям близько 4:1. З віком воно зростає до 6 - 9 чоловічих часмогубств на 1 жіноче. Жінки складають 3Л здійснюючих спроби самогубства у віці 15-40 років. З іншого боку 3Л завершених самогубств припадає на долю чоловіків. Відома американська дослідниця проблеми самогубства Мері Міллер вважає: жіночі самогубства є передусім феноменом молодості; частота чоловічих суїцидів зростає з кожним наступним десятиріччям життя.
Раса: Зокрема у США, рівень самогубств має різні значення для різних расових груп. Так, рівень самогубств серед білих американців складає близько 12 осіб на 100 тис. населення, що майже вдвічі більше, ніж у афро-американців та представників інших расових груп. Відхилення від цього правила спостерігається тільки серед представників корінного населення Штатів, серед яких рівень самогубств удвічі перевищує середньонаціональні показники. Білі чоловіки-американці похилого віку (понад 65 років) підпадають під самий найвищий рівень самогубств. За ними йдуть чорношкірі чоловіки 25 - 34 років. На третьому місці білі жінки 35 - 64 років. Останню позицію замають чорношкірі жінки 25 - 54 років.
Різні вікові групи
Діти: Самогубства серед дітей зустрічаються досить рідко. Однак за останні 40 років самогубства дітей 8-14 років зросли у 8 разів. У США щороку близько 300 дітей, молодших 14 років здійснюють самогубство - це біля 0,5 особи на 100 тис. населення. Такий рівень майже на 800 % вищий, ніж у 1950 році. Хлопчики переважають дівчаток у співвідношенні 3:1. Крім того, щороку в лікарні потрапляє близько 12 000 дітей через навмисні самодеструктивні акти: завдавання колотих поранень, порізи, опіки, передозування ліків чи стрибки з висоти. Дослідження пов'язують дитячий суїцид з нещодавньою втратою улюбленої людини, стресом в сім'ї і безробіттям батьків, жорстокою поведінкою батьків з дітьми і клінічним рівнем депресії. Як це не дивно, однак, велика кількість дитячих суїцидів ґрунтуються на чіткому розумінні смерті чи бажанні померти. Клінічні інтерв'ю зі школярами виявляють, що 6 - 33% з них думали про самогубство.
Молодь: Частота самогубств серед молоді має майже епідемічні масштаби - щодня більше 1000 молодих людей у світі намагаються здійснити суїцид. На одного підлітка, якому це вдається, припадає 100 незавершених спроб суїциду. Самогубства є другою за частотою причиною смерті в молодому віці. Найбільша частота суїцидів - у віці 15-24 років. Підлітковий вік і юність - це період бурхливого росту й особистісного зростання, і в нашому суспільстві він пов'язаний з конфліктами, відчуттям депресії, напруженням, проблемами в школі і вдома. Підлітки чуйніше, сердитіше, драматичніше й імпульсивніше реагують на події, ніж люди з інших вікових груп, що зумовлює вищу ймовірність суїциду під час стресу. Крім того, навіюваність підлітків та їхнє прагнення наслідувати інших може також створити підґрунтя для суїциду. В дослідженні Конрада (1992 рік) виявлено, що 93% підлітків, які намагалися покінчити з собою, виявилися знайомими з тими, хто вже здійснював спробу самогубства. Провідним чинником підліткових суїцидів є переважання відчуття безнадії і безпорадності. Для підлітків із суїцидальними тенденціями характерні також відчуття малоцінності і непотрібності, низька самооцінка; існує тісний зв'язок між самогубством і переживанням нещасливого кохання, сімейними втратами, чи жорстокістю і насильством у сім'ях. Найкращим способом профілактики суїцидів більше 70% підлітків вважають освітні програми для молоді та батьків.