КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут післядипломної освіти
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ
НА ТЕМУ:
КРИЗИ ДОРОСЛОСТІ: ХАРАКТЕРИСТИКА, УМОВИ ЗАПОБІГАННЯ ТА РОЗВ‘ЯЗАННЯ
Робота студента групи 210/32
Покотило
м. Київ 2011
Зміст
Вступ
Кризи дорослості. Загальні риси вікових змін та перші ознаки кризи
Характеристики криз дорослості
Умови запобігання та шляхи подолання криз. Дисгармонійність розвитку життєвих ролей
Життєва криза як рольовий конфлікт
Шляхи подолання
"Терапія роллю" (психодрама)
"Терапія ролі" (трансакційний аналіз)
Практична частина
Список використаної літератури
Вступ
“Життєва криза[1]” — феномен внутрішнього світу людини, який виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху і є його поворотним пунктом, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався.
Існують різні погляди щодо самої природи виникнення і перебігу життєвої кризи: або вона виникає як емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію перешкод у процесі досягнення життєво важливої мети і ці перешкоди неможливо подолати звичним способом[2]; або криза може виникнути і в умовах, які зовні виглядають ніби цілком мирно. Проте, існують ситуації, які є кризовими для всіх або більшості людей: вступ дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок трудової діяльності, народження дитини в сім’ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя людини, визначаються як кризи розвитку. Саме в такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.
З огляду на думку певних авторитетів психології[3] класифікувати життєві кризи можна об'єднавши їх в одну більш менш повну систему:
вікові (нормативні кризи) — криза одного, трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза “середини” життя тощо;
за критерієм тривалості: мікрокризи — кілька хвилин; короткочасні — близько чотирьох — шести тижнів; довготривалі — до одного року;
за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;
діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”; криза мотиваційно-цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”; криза смислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;
критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;
за критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини.
Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту. Це складний феномен індивідуального життя людини, який має ряд особливостей, бо у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє ситуацію, де панують емоції); влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та інші особливості. Криза є болючим, гострим періодом розвитку людини, хоча може і не бути обов’язковим симптомом переходу від одного стабільного періоду до іншого. Бо неминучими є не кризи, а переломи, якісні зрушення у розвитку[4].
Загалом існують дві принципові позиції у розумінні критичного періоду:
1. визнання критичних періодів необхідним моментом розвитку (позиція Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна). За Л.С. Виготським криза – це природній і закономірний етап розвитку, в ході якого відбувається кардинальна і бурхлива перебудова соціальної ситуації розвитку, що склалася, і формування центрального новоутворення віку (акцент на психологічних механізмах розвитку).
2. Визнання необхідності якісних змін у розвитку, переходу до нової системи взаємин. (акцент на зовнішніх, соціальних умовах, а не психологічних механізмах розвитку (позиція О.М. Леонтьєва, Л.І. Божович та ін.).
Але життєвий шлях людини — це історія формування і розвитку особистості в певному суспільстві, сучасника певної епохи і ровесника певного покоління. Разом з тим, фази життєвого шляху датуються історичними подіями, зміною способів виховання, змінами способу життя і системи відносин, сумою цінностей і життєвою програмою — цілями і смислом життя, якими така особистість володіє... Практично, ступені суспільного виховання, освіти і навчання, що складають сукупність підготовчих фаз життєвого шляху, формування особистості стали визначальними характеристиками періодів росту і дозрівання[5].
Кризи дорослості. Загальні риси вікових змін та перші ознаки кризи
Потреба в розумінні закономірностей розвитку людини в процесі життя існувала з давніх часів. Так, наведемо деякі погляди щодо періодизації життєвого циклу людини, відомі зі стародавності до наших днів.
Давньокитайска класифікація
Молодість до 20 років
Вік вступу в шлюб до 30 років
Вік виконання суспільних обов'язків до 40 років
Пізнання власних помилок до 50 років
Останній період творчого життя до 60 років
Бажаний вік до 70 років
Старість від 70 років
Класифікація віків життя по Піфагору (VІ в. до н.е.)
Період становлення 0-20 років (весна)
Молода людина 20-40 років (літо)
Людина в розквіті сил 40-60 років (осінь)
Стара і згасаюча людина 60-80 років (зима)
Класифікація віків життя по Гіппократу (IV в. до н.е.)
Перший період 0-7 років
Другий період 7-14 років
Третій період 14-21 рік
Четвертий період 21-28 років
П'ятий період 28-35 років
Шостий період 35-42 роки
Сьомий період 42-49 років
Восьмий період 49-56 років
Дев'ятий період 56-63 років
Десятий період 63-70 років
В силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів дослідити кризи розвитку дорослого життя людини досить складно. Разом з тим, дослідження під керівництвом Б.Г. Ананьєва, Б.С. Братуся, В.І. Слободчикова та інших, дозволили стверджувати, що за межами дитинства розвиток не відбувається лінійно, а складно, суперечливо, кризово. Проте критичні періоди не такі різкі, як це було у підлітковому віці, не є такими прив'язаними до вікових рамок. Як правило, вони проходять більш гладко, інтеріоризовано, і менш драматично, ніж кризи дитинства.
Разом з тим, особистісні зрушення найчастіше зв’язані з наступними періодами життя: 28-34 роки, 40-45 років, 50-55 років. Можна думати, що саме на цей час припадають кризи дорослості, оскільки в інтервалах між ними розвиток як правило проходить більш рівномірно, відбувається нагромадження суперечностей, які яскраво виявляються під час кризи[6].
Зрозуміло, що такі вікові рамки є достатньо умовними. Як характер, так і терміни тих чи інших криз можуть помітно змінюватися в залежності від конкретних особливостей двох основних умов протікання психічних процесів: фізіологічних та зовнішніх соціальних умов (зміна соціальних очікувань тощо).
Кожному із зазначених періодів властива своя феноменологія[7].
Коли душевному спокою загрожує небезпека, є вік за 40 років. Організм слабшає і починає помітно здавати ... Наступає підведення підсумків: старість, про яку раніше не думалося, хоч і не наступило, проте заставляє людину відчувати своє дихання, - мимоволі з’являються думки про те, що кращий, найбільш працездатний період життя вже позаду, а зроблено так мало. Спливають у пам’яті мрії і очікування юності, починається їх порівняння з досягненнями і, звичайно, не на користь останніх ... Іноді з’являється смуток, похмурі думки : життя пройшло даремно, нічого не здобуто”.
З віком 50–55 пов’язана чергова психологічна нормативна криза, коли нагромаджений досвід дозволяє реалістично оцінити співвідношення очікуваного і досягнутого: людина починає підводити підсумки своєї попередньої діяльності і того, що вона зробила, задумуватись про смисл і цінність зробленого. Відтепер, заглядаючи у майбутнє, людина змушена переглядати свої цілі з урахуванням свого професійного статусу, фізичного стану і стану справ у сім’ї[8].
Першими ознаками кризи є зміна ставлення до того, що раніше здавалося важливим, значимим, цікавим, відштовхуючим. Це сигнал протікання глибокої внутрішньої роботи. Наступний етап – усвідомлення в тій чи іншій мірі того, що відбулося, визначення його людиною для себе. І, нарешті, останній етап – вкорінення нового у світогляді, тобто появи нових вимог до себе і до інших, нових повсякденних дій і звичок.
Особливо слід підкреслити, що переломи і зрушення в розвитку дорослої людини виникають тоді, коли яскраво виражена невідповідність між наявними можливостями, областю знань і умінь та системою смислових зв’язків зі світом. У періоди значного розходження цих сторін діяльності і відбувається, нажаль, ще недостатньо вивченні на сьогоднішній день нормативні кризи зрілості. Загалом вони виникають рідше, ніж у дитинстві, з великим часовим інтервалом (7-10 років) і більш тісно залежать від “соціальної ситуації розвитку” (Л.С. Виготський). Як вже наголошувалося, кризи зрілості проходять достатньо усвідомлено і більш приховано, у внутрішньому плані, не демонстративно. Хоча близькі люди можуть помітити підвищену тривожність, критичність стосовно власних зовнішніх і внутрішніх досягнень, не стійкість поведінки, симптоми розчарування тощо.
І нормальна особистість, це не та, яка позбавлена внутрішніх суперечностей і труднощів, - це особистість, яка здатна внутрішньо приймати, усвідомлювати і оцінювати ці суперечності, здатна самостійно і продуктивно розв’язувати їх у відповідності зі своїми найбільш загальними цілями і моральними ідеалами, що веде до все нових і нових стадій, ступенів розвитку.