- спеціальні музично-терапевтичні програми. Серед них окреме місце займає програма, спрямована на подолання фобій. Для того, щоб робота по подоланню страхів була більш ефективною, необхідно своєчасно їх ідентифікувати, виявити функції страху, його фізіологічні прояви у вигляді порушення дихання, напруження у певних групах м'язів. З метою подолання цього стану пропонуються вправи на фіксацію моменту виникнення страху, Саме ця навичка дає змогу перебороти страх на початковому етапі виникнення. Необхідно навчитися розпізнавати "паранояльні" ідеї, які здебільшого і породжують це деструктивне почуття. Розглядається, як краще відрізнити ситуацію реальної загрози від уявної і тим самим запобігти виникненню непродуктивних почуттів;
- досягнення внутрішньої рівноваги.
До заходів подолання посттравматичного стресу відноситься формування особистісної стійкості до стресів. Для формування особистісної стійкості необхідно:
1)розвивати особистісний контроль;
2)формувати завдання на саморозвиток;
3)створювати активну соціальну підтримку;
4) мати адаптаційний період, у ході якого важливе значення має правильна дієта, використання стимулюючих засобів, фізичні вправи;
5) змінити настрій на оптимістичний.
Яким же чином можна використовувати когнітивні процеси для корекції наслідків посттравматичного стресу?
Однією із найбільш вражаючих якостей людської психіки є її здатність успішно переборювати великі особисті трагедії. Більшість людей при виникненні таких серйозних проблем, як власні хвороби або смерть когось із членів родини, досягають рівня психологічного комфорту, що є не меншим або навіть перевищує рівень комфорту до трагічної події. Допомагають їм у таких ситуаціях саме когнітивні процеси. При цьому сам процес когнітивної адаптації розгортається навколо трьох тем:
-пошуку сенсу події;
-прагнення досягти почуття контролю над кризовою ситуацією та життям загалом;
- спроби знов досягти високої самооцінки. Розглянемо більш детально зазначені теми.
Пошук сенсу події. Цей аспект адаптації пов'язаний з відповіддю на два запитання:
1.Чому відбулася певна подія?
2.Як вона вплине на моє майбутнє? Пошук сенсу події виконує дві функції:
1.Пошук відповіді на запитання про причини події - це насправді пошук нових установок стосовно життя.
Це суттєво для тих, хто зіткнувся із ситуацією, що безпосередньо загрожувала їх життю й життю їх близьких.
Напр., для людей з онкологічними захворюваннями ці запитання звучать так: "Що важить моє життя тепер?", "Як вплинув рак на моє життя?" Тут, власне, й неважлива причина захворювання, засадовим є прагнення перевизначити сенс свого життя. Багато хто в такій ситуації починає жити сьогоденням, радіючи теперішньому, а не переживаючи минуле знову. Вони прагнуть себе якомога більше реалізувати і більше думають про інших. Сімейні стосунки стають більш вагомими, ніж зовнішні зобов'язання. Майже всі хворі відмічають, що їх життя стало більш осмисленим.
У травмуючих ситуаціях пошук сенсу завжди пов'язаний зі смертю. Зіткнувшись із загрозою своєму життю або життю близьких, людина завжди відчуває гостру тривогу та біль, підрив віри у власну невразливість, переживає хворобливе усвідомлення особистої смертності. Це і призводить до переосмислення сенсу свого існування.
2.Інший аспект пошуку має операційний характер і залежить від конкретного змісту атрибуції. Сенс пошуку відповіді на запитання про причини події перебуває у іншій площині й безпосередньо пов'язаний з почуттям контролю над ситуацією, яке надає можливість уникнути повторення кризової події.
Досягнення почуття контролю.
Для багатьох спроби добитися контролю виявляються у мислительній формі. Найчастіше це переконання, що правильна поведінка, добре ставлення до себе й інших, самоконтроль, виконання релігійних та інших ритуалів не дозволятьподії повторитися.
Для тих, хто пережив загрозливу подію, величезне значення має можливість сказати, що ситуація перед подією і ситуація зараз відрізняється одна від одної. Люди потребують того, щоб у їхній свідомості мала місце "часова розірваність". У добре адаптованих досліджуваних помітний сильний розрив між "Я в минулому" та "Я зараз".
Напр., студентка - жертва насильства, вважає, що головна причина зґвалтування - її довірливість, незрілість, надмірна залежність від інших. "Зараз усе інакше: я інша, не така як раніше, зі мною такого не трапиться".
Іншою формою досягнення почуття контролю над подією, яка не повинна більше повторитися, є пряма зміна життя (зміна способу харчування, фізична активність, ритуали).
Напр., хворі, щоб перемогти хворобу, збирають інформацію про неї ("Я повинен все про неї знати - це мені допоможе").
Ефективність психологічної адаптації після кризової події пов'язана із змістовною характеристикою самої атрибуції.
Напр.:
- якщо жертви дорожніх пригод приписують причини події самим собі, їх наступне психічне функціонування перебігає значно краще, ніж у випадку приписування причин зовнішнім чинникам;
- якщо учасники групи з подолання куріння отримують інформацію про те, що їх перші успіхи - це результат їх власної активності, а не когось іншого, то спостерігається значне прискорення процесу відвикання від тютюну;
- хворі, які вважають, що вони достатньо успішно переживають больовий шок не завдяки наркозу, а завдяки власним зусиллям, в подальшому ще успішніше справляються з такими переживаннями болю.
Чому у більшості випадків приписування причини події якомусь внутрішньому чиннику є більш ефективним для подолання її у майбутньому? Якщо ми вважаємо, що можемо контролювати подію, то виникає почуття контролю над своїм подальшим життям. Нам здається, що тепер ми вже ніколи не потрапимо в таку ситуацію. А як показують дослідження, таке переживання має важливе значення для подолання кризи. Якщо причина перебувала поза нашим контролем, то кризова подія ніяк від нас не залежала, вона може знов виникнути, хоч як би ми себе не поводили.
У ситуаціях повсякденного життя люди, які пережили кризу й вважають її причиною якісь внутрішні контрольовані чинники, краще справляються з наслідками. Напр., якщо в ситуації зґвалтування є можливість звинувачення когось (довірливість стосовно балакучих та чарівних незнайомців), подолання кризи відбувається значно ефективніше, ніж у випадку відсутності такої можливості (насильник у ліфті, під'їзді).
Славнозвісний ефект Келлі (приписування причин успіху собі, а причин невдачі - зовнішнім обставинам) корисний лише у перші часи післякризи, коли необхідно перебороти почуття провини. Далі він не тільки менш ефективний, він просто уповільнює процес виходу з кризи.
Саме тому повторення кризової події викликає настільки важкі психологічні наслідки у тих, хто використав внутрішню атрибуцію, тоді як повторення події повністю руйнує ілюзію контролю. Звичайним підсумком руйнування віри в контроль над ситуацією є перехід до зовнішньої атрибуції в її граничному вираженні у вигляді долі, покарання за гріхи, карми, у кращому випадку - порчу. Тут видається доречним навести аналогію з зазначеною безпорадністю, дослідженою Селігманом: щури, що довго перебували в ситуації неможливості уникання ударів електрострумом, опинившись у воді, потопали за кілька хвилин; щури без попереднього досвіду безпорадності трималися на плаву майже добу.
Існує ще один важливий чинник, який визначає глибину почуття контролю над ситуацією: атрибуція відповідальності за розв'язання проблеми. Ця атрибуція також може бути внутрішньою та зовнішньою: "Я чи не Я відповідаю за розв'язання проблеми?"
Ефективність подолання психологічних наслідків кризових ситуацій залежить, передусім, від об'єктивних характеристик кризової події, індивідуальних особливостей жертви та характерних для певної культури механізмів переборювання. Корисним може бути застосування чотирьох когнітивних моделей, які використовуються не тільки тими, хто зазнав кризи, але й тими, хто надає їм допомогу (за даними досліджень Брикмана, Рабиновича, Карузо):
1)моральна модель,
2)компенсаторна модель,
3)просвітницька модель,
4)медична модель.
Підвищення самооцінки. Аналіз показує, що всі жертви кризової події відзначають зниження самооцінки. Це відбувається навіть тоді, коли причина події належить до зовнішніх чинників поза межами особистого контролю. Спільним для всіх, хто пережив загрозливу подію, є прагнення підвищити самооцінку.
До одного із потужних когнітивних процесів, що формує самооцінку, відноситься соціальне порівняння. Всі, хто пережив загрозливу для життя подію, оцінили себе "такими як інші" або "кращими ніж інші". Засадовим стосовно формування самооцінки є так зване "порівняння спрямоване вниз" - з тим, хто є гіршим. Респонденти як приклади наводили людей, які значно гірше перенесли подію. Якщо не було реальних людей як підстави для такого порівняння, то створювалась певна норма - напр., "ті, хто постраждав в аваріях".
Таким чином, як об'єкт порівняння поставала людина (реальна чи вигадана), як правило, з гіршими показниками подолання або гіршими об'єктивними наслідками події.
Але не тільки об'єкт порівняння формує самооцінку. Певний вплив чинить і параметр, за яким постраждалі порівнюють себе з іншими. В усіх випадках жертви обирали той параметр порівняння, за яким вони перевищували інших.
Напр.:
-жінка, яка дістала сильні опіки обличчя порівнює себе з тими, хто втратив зір під час пожежі ("принаймні я можу хоча б бачити, читати");