КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут післядипломної освіти
Диференціальна психологія та психофізіологія
КОНТРОЛЬНА РОБОТА НА ТЕМУ
Сутність поняття «темперамент» в диференціальній психології
Робота студента групи 210/32
Покотило
Спеціальність: психологія
м. Київ 2011р.
ВСТУП
З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплутаною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч різних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас.
Істотні труднощі полягають у тому, що між нами дуже багато розходжень.
Відомо, наскільки велике різноманіття людей, як багатоликі й іноді значні індивідуальні їхні якості. Серед всіх людей на планеті не існує двох зовсім однакових, двох однотипних індивідуальностей. Ці величезні розходження ускладнюють, якщо не роблять взагалі неможливим, вирішення задачі по встановленню того загального, що поєднує представників людської раси.
Особистісний розвиток людини відбувається протягом усього життя. Особистість є одним з тих феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усі визначення особистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З погляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль.
З іншої точки зору цілком відкидаються вроджені внутрішні риси і здібності особистості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований в ході соціального розвитку. Очевидно, що це лише різні точки зору на процес формування особистості. Незважаючи на численні понятійні й інші розходження, що існують між ними майже всі психологічні теорії особистості єдині в одному: особистістю стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і властивості людини здобуваються на основі генетичних здібностей шляхом розвитку.
Особистісне зростання обумовлено безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів: приналежність до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейного середовища. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.
Предметом цього дослідження є загально прийняті теорії темпераменту під впливом біологічних факторів, зокрема генів, та міра їх впливу на індивідуально-психологічні особливості людини.
Метою роботи є аналіз впливу цих факторів на розвиток особистості. З теми, мети і змісту роботи випливають нижче наведені задачі:
визначити вплив на розвиток темпераменту людини таких біологічних факторів як гени через спадковість уроджених особливостей із застосуванням генеалогічного методу аналізу родословних ;
у ході теоретичного аналізу психологічної літератури по темі роботи спробувати з'ясувати, які ж фактори роблять більш вагомий вплив на формування особистості: біологічні чи особливості її соціального досвіду.
1. Сутність поняття “темперамент” в диференціальній психології
Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розбіжностей між людьми - по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Однак при всім різноманітті підходів до питання визнається, що темперамент біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота[1]. Він відбиває динамічні аспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні його властивості не випадково сполучаться один з одним, а закономірно пов'язуючись між собою, утворюючи визначену організацію, структуру, що характеризує типи темпераменту.
Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.
До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що:
- регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;
- характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;
- мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого часу;
- знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;
- однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.
Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.
Аналіз внутрішньої структури темпераменту має певні труднощі, обумовлені відсутністю в темпераменті єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну побудову і різні форми психологічних проявів.
Особливе значення в структурі темпераменту має загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагненні особистості до самовираження, ефективному освоєнні і перетворенні зовнішньої дійсності. Звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологичними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому - на іншому.
До наведених якостей першого компоненту темпераменту, приєднується інша група якостей, що складає другий - руховий, або моторний компонент - функції рухового (і спеціального мовного апарата). Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія.
Третім основним компонентом темпераменту є “емоційність“, що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, які характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. Як основні характеристики емоційності виділяють вразливість, імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном “імпульсивність” позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.
Основні компоненти темпераменту утворюють в актах людської поведінки своєрідну єдність спонукання, дії і переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості - її спрямованості, характеру, здібностей і ін.
Творцем вчення про темпераменти вважається давньогрецький лікар Гіппократ (V в. до н.е.). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних “соків” життя, - крові, флегми, жовтій жовчі і чорній жовчі. Виходячи з цієї думки самий знаменитий після Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II в. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, яку виклав у трактаті “De temperamentum”. Там тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені темпераменти, які і в наш час користуються широкою популярністю: сангвініка (від лат. sanguis - “кров”), флегматика (від гречок. - phlegma - “флегма”), холерика (від греч. chole - ”жовч”), і меланхоліка (від греч. melas chole - “чорна жовч”). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч.
З найдавніших часів, спостерігаючи розмаїття поведінки, людство намагалося їх якось впорядковувати. Так виникли всілякі типології темпераментів. Найбільший інтерес представляють ті з них, де властивості темпераменту, що розуміються як спадкоємними або уродженими, пов'язувалися з індивідуальними розходженнями в особливостях статури. Ці типології одержали назву КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГІЙ.
Так найбільше поширення одержала типологія, запропонована Е. Кречмером, що у 1921 р. опублікував свою знамениту роботу “Будова тіла і характер”. Головна його ідея полягала в тім, що люди з визначеним типом конституції мають визначені психічні особливості. Кречмером було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституціональних типи:
ЛЕПТОСОМАТИК - характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки - довгі і худі.
ПІКНІК - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий, характеризується малим або середнім ростом, що розпливається тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї.