Дорослим при спілкуванні з підлітками слід обов'язково враховувати особливості цього періоду. Часто дорослих бентежить зухвалість, цинічність, лихослів'я, відверта еротичність у висловлюваннях і спілкуванні з протилежною статтю. Одначе психолог вбачає в цьому не настільки щось погане, наскільки розгубленість підлітка перед складними проблемами, які часто доводиться розв'язувати самому, не сподіваючись на підтримку і розуміння дорослих.
Дорослі повинні враховувати високу суб'єктивну значущість для підлітка образу фізичного «Я», розуміти, що підвищена увага до своєї зовнішності в цьому віці – природне і нормальне явище. Почуття своєї непривабливості, зафіксоване у підлітка нетактовністю, іронією дорослих, може призвести до стійкого почуття неповноцінності, породжує такі риси особистості, як потайність, відлюдкуватість, егоцентризм, ворожість до оточуючих, невпевненість.
Важливим в організації життєдіяльності підлітків є питання праці. У підлітків м'язова сила, нейрогуморальна регуляція, серцево-м’язові та інші системи, обмін речовин інші, ніж у дорослих, їх кісткова система не зовсім сформована, м'язовий апарат ще слабкий.
Враховуючи фізіологічні особливості цього віку, українське трудове законодавство передбачає для підлітків, зайнятих на виробництві, низку профілактичних заходів: заборона праці осіб, які не досягли 18 років, на деяких роботах з несприятливими умовами, обмеження важкості робіт, скорочений робочий день, заборона використання на нічних і понадурочних роботах.
Для підлітків необхідно встановити спеціальний режим праці, і відпочинку, тобто з більш частими і більш довготривалими перервами для відпочинку протягом робочого дня. Слід підібрати відповідний до можливостей підлітка інструмент – за масою і розмірами. Робоче місце повинно відповідати зросту підлітка. При організації праці підлітків не можна не враховувати і такі вікові психологічні особливості їх, як допитливість, рухливість, схильність до наслідування старших, прагнення до самостійності при недостатньому досвіді, елемент гри в діях тощо.
Криза середини життя. Перша стадія середнього віку починається приблизно в 30 років і переходить на початок наступного десятиріччя. Цю стадію називають «десятиріччя лінії долі», або «кризою середини життя», її основною характеристикою є осмислювання розходження між мрією, життєвою метою людини і дійсністю. Оскільки мрії майже завжди мають деякі нереалістичні риси, навіть часом фантастичні, оцінка 'їх розходження з дійсністю на цій стадії забарвлена, звичайно, у негативні й емоційно похмурі тони. Люди у віці 35–40 років констатують: «Надто пізно що-небудь змінити в моїй кар'єрі». Звільнення від ілюзій, яке не є надзвичайним у 35 і 40 років, водночас може виявитися загрозливим для особистості.
Одна з причин кризи середини життя полягає в тому, що «імпульсивний блиск» молодості вимагає більших життєвих сил. Частково ними є фізичні сили. Проблема підупадання фізичних сил виникає в житті людини будь-якої професії. Підупадання фізичних сил і привабливості – одна з багатьох проблем, з якими стикається людина в роки кризи середнього віку і пізніше. Для тих, хто покладався на свої фізичні якості, коли був молодший, середній вік може стати періодом тяжкої депресії.
У цьому віці особливо необхідна емоційна гнучкість (вмирають батьки, підростають і залишають дім діти). Духовна гнучкість допомагає уникнути ригідності в поглядах і діях (закриття для нових ідей).
Успішному вирішенню кризи середнього віку сприяє формулювання мети в межах більш реалістичної і стриманої точки зору і осмислювання обмеженості часу життя всякої людини. Спостерігається тенденція задовольнятися тим, що є, і менше думати про речі, яких, найімовірніше, ніколи не вдасться досягти. Всі ці зміни знаменують собою наступну стадію розвитку особистості період «нової стабільності» (тобто більш спокійного і навіть щасливого життя).
Життєдіяльність людей літнього віку. Старіння – це природний процес, який спочатку виявляється непомітно, а з роками прискорюється.
Основою фізіологічних змін у старості є виснаження органів, загальмований обмін речовин, погіршення діяльності «біологічних адаптаційних механізмів.
Зменшуються м'язова сила і витривалість, підвищується втомлюваність. Фізична витривалість зменшується на 7% у 50 років, у 60 років на 37%, порівняно з рівнем, досягнутим до 40 років. Між 40 і 50 роками у багатьох починає розвиватися короткозорість. Не коригований за допомогою окулярів зір може призвести до головного болю, загальної втомлюваності. У літньої людини повільніше й болючіше відбувається адаптація до зміни освітлення. Гострота слуху починає знижуватися з 45–50 років. Погіршується гнучкість і рухомість хребта і суглобів. При втомі зменшується глибина дихання, життєва місткість легенів починає понижатися уже з 20 років. Продуктивність серця (хвилинний об'єм) з віком знижується. У літніх людей поступово зменшується твердість кісток (остеопороз), що в похилому віці може призвести до появи болю в кістках. Шкіра поступово втрачає пружність і гладкість, еластичність і ніжність, утворюються зморшки і мішки під очима, стає зів'ялою шкіра підборіддя.
З віком поступово зменшуються запаси психічної адаптаційної енергії. Це виявляється в тім, що старі люди тяжко переносять вимушену відмову від звичок, без особливого задоволення сприймають нові думки чи використовують нові методи у своїй професійній діяльності. Старіюча людина не любить змін у своєму безпосередньому оточенні і важче до них звикає.
З віком знижується сенсомоторна реакція, швидкість словесної реакції. Емоційне життя людей похилого віку, з одного боку, більш статичне, тобто не відрізняється такими проявами емоцій, як у молодості, з іншого – – старі люди потребують більше турботливості, уваги, розуміння.
Згідно з соціологічними дослідженнями вихід на пенсію дуже боляче сприймають працівники низької професійної кваліфікації, вузькі спеціалісти і самотні. Подібні зміни у житті можуть стати психосоціальними факторами ризику: коли надто збільшується їх негативний вплив, то порушується нормальне старіння і виникає небезпека патологічної старості. З'являються страх, депресія (особливо у ранкові і передобідні години), почуття неповноцінності, руйнуються надії, частіше згадується минуле, щезає бажання робити будь-що. Кінець кінцем людина скоряється долі.
Старіюча і стара людина повинна підготуватися до того, що стане іншою. Щось буде поболювати, турбувати, псувати настрій, можуть виникнути легкі та більш серйозні недуги, з якими треба звикати жити.
Процес старіння зумовлений генетичними факторами, даними людині від народження, зовнішніми – – від оточуючого середовища.
Взаємодія цих факторів зумовлює неповторність кожної людини, а тому й різні темпи старіння.
Старість і старіння характеризується календарним, демографічним, пенсійним і функціональним віком.
Календарний вік людини дорівнює кількості прожитих років і поділяється на такі вікові групи: середній вік – 45–59 років; рання старість – 60–72 роки; старість – 73–89 років; довголіття – 90 років і більше.
Демографічний вік зумовлений впливом соціальних факторів і відображає відсоток людей даного календарного віку щодо решти населення регіону.
Пенсійний вік встановлюється державою. При визначенні пенсійного віку виходять із кількості прожитих років. Чоловіки виходять на пенсію після 60 років, а жінки – після 55 років у Болгарії, Угорщині, Україні, Італії, чоловіки після 65, а жінки після 60 років – у Бельгії, Німеччині, Польщі, Австрії, а в Швеції і чоловіки і жінки стають пенсіонерами після 65 років.
Людина, яка досягла пенсійного віку, не мусить іти на пенсію. Це дуже важливо для самоствердження – як за причинами економічного характеру, так і за психологічними та іншими причинами. Спеціалісти не рекомендують кидати роботу раптово. Досвід, вміння, знання старших стають у пригоді наступним поколінням. У зв'язку з цим соціологи рекомендують, щоб людина пенсійного віку працювала за спеціальністю якомога довше, бажано не на керівній роботі, яка вимагає швидкості прийняття рішень і величезного психічного напруження.
Функціональний вік – спосіб життя, перенесення хвороби, стресові ситуації, спричинені порушеннями нормальних взаємовідносин між людьми, кваліфікація, освіта, фізична, психічна й інтелектуальна активність чи пасивність.
Визначити календарний, демографічний чи пенсійний вік легко, а для визначення функціонального віку немає ні спеціальних тестів, ні певних критеріїв. Один з кращих способів загальмувати процес старіння – продовжувати професійну діяльність відповідно до індивідуальних, інтелектуальних і фізичних можливостей. Чим більше часу людина присвятила своїй освіті, чим вищим буде рівень її професійної кваліфікації у зрілому віці, тим повільнішими будуть темпи старіння і коротшим функціональний вік.
Люди похилого віку при правильній організації праці, при вмілому забезпеченні життєвих умов здатні досить довго бути корисними для суспільства. Доведено, що у психічно здорових людей похилого віку до 80 років не спостерігається значного зниження інтелекту. Інтелект, психомоторні здібності й здібності до навчання в старості практично не змінюються.
«Психічний стан і інтелектуальні здібності в старості залежать головним чином від двох факторів: освіти і рівня професійної кваліфікації. Чим вищий рівень освіти людини, тим краще зберігається інтелект у старості. У людей з високим рівнем освіти і широкими знаннями інтелект не тільки не зменшується, але в деякому розумінні навіть зростає. Наприклад, здатність до абстрактних і філософських суджень найкраще виявляється у людей похилого віку, особливо між 50–80 роками. Якщо в зрілому віці творча діяльність була нормою життя, то ця людина звичайно продовжує займатися нею до глибокої старості.