Західноєвропейські та американські психологи розглядають самооцінку як механізм, що забезпечує людині орієнтацію в навколишньому середовищі, узгодженість його внутрішніх вимог до себе із зовнішніми умовами. При цьому соціальне середовище розуміється ними як завжди ворожа людині, ворожа його потребам і прагненням. Ця точка зору З. Фрейда і неофройдистів (К. Хорні, Е. Фромм). Оскільки самооцінка людини, вважають вони, складається під тиском постійного конфлікту між внутрішніми пробудженнями і зовнішніми заборонами, адекватна самооцінка неможлива в принципі. Уявлення людини про саме собі є неповним, спотвореним. На думку З. Фрейда, найбільш складні і гострі внутрішні конфлікти особистості пов'язані з переоцінкою і недооцінкою своєї особистості. Ідеалізоване уявлення людини про своє "Я" постійно стикається з актуальним і реальними "Я" (23, с.67).
Від самооцінки людини залежить характер його спілкування, відносини з іншими людьми, успішність його діяльності, подальший розвиток його особистості. Адекватна самооцінка дає людині моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей і можливостей особистості, виражає певний рівень домагань, визначається як рівень завдань, які особистість ставить перед собою в житті і до виконання яких вважає себе здатною. Рівень домагань людини і, отже, характер його самооцінки яскраво виявляються в різних ситуаціях вибору, як у важких життєвих ситуаціях, так і в повсякденній діяльності, в громадській роботі.
Невдача чи успіх найбільш гостро переживаються в тій діяльності, яку сама людина вважає для себе основною, де у нього є високі домагання.
Можна виділити наступні рівні розвитку самооцінки:
Перший рівень розвитку самооцінки можна назвати процесуально-ситуативним. НА даному рівні самооцінки людина не встановлює зв'язку між своїми вчинками і якостями особистості. Він оцінює своє "Я" лише за певними безпосереднім зовнішнім результатами діяльності. У зв'язку з тим, що ці результати не обов'язково адекватні особових можливостей людини і можуть бути повністю обумовлені збігом зовнішніх обставин, самооцінка має тенденцію до необ'єктивності. Стихійність, випадковість, суперечливість зовнішніх ситуацій сприяє тенденції до нестійкості самооцінки. Самозміна на цьому рівні самооцінки носить характер самовиправлення вчинків, коли людина, вирішуючи виправитися. Не має ще на увазі розвиток властивостей особистості, а має на увазі лише здійснення одних вчинків або відмова від інших.
Другий рівень розвитку самооцінки можна назвати якісно - ситуативним. Для нього характерно те, що людина встановлює прямолінійні зв'язку між своїми вчинками і якостями, тобто вчинення (несовершеніе0 окремого вчинку ототожнює з наявністю (відсутністю) відповідної якості. Людина не абстрагує якість від вчинку і не усвідомлює, що якість особистості виражається набагато багатше і складніше, ніж окремий акт поведінки. Так як окремий вчинок не обов'язково адекватний ототожнюється з ним якості і може мати випадковий і часом суперечить іншим вчинкам характер, самооцінка на цьому рівні має тенденцію до необ'єктивності і нестійкості. У зв'язку з тим, що людина ототожнює засвоєння якості з фактором конкретного вчинку, він схильний обмежувати програму самовиховання окремими розрізненими актами поведінки. Випадкові коливання самооцінки сприяють ситуативності самовиховання.
Третій рівень можна назвати якісно-консервативним. Для нього характерно дозвіл прямолінійних, формальних зв'язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується людиною від конкретного вчинку, виступає в його свідомості як самостійна об'єктивна реальність. Усвідомлення того, що конкретний вчинок не означає засвоєння відповідного йому якості, руйнування прямолінійних зв'язків між ними, недостатня усвідомленість нових складних зв'язків між властивостями особистості і поведінкою призводять до певного відриву у свідомості людини його внутрішнього світу від безпосереднього практичного поведінки. Головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого раніше рівня розвитку властивостей особистості поряд з недооцінкою коректив, внесених в характеристику внутрішнього світу новими змінами в поведінці. У результаті самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньою об'єктивності.
Четвертий рівень можна назвати якісно-динамічним. Він характеризується усвідомленням складних зв'язків між якостями особистості і вчинками. Відрив внутрішнього світу від безпосереднього поведінки долається. Самооцінка має тенденцію до об'єктивності, динамічна у відповідності зі змінами у внутрішньому світі людини і при цьому стабільно відображає реальний рівень розвитку якостей особистості. Самооцінка особистості дається з урахуванням її ставлення до самовиховання. Самовиховання стає цілком усвідомленим, планомірним і активним процесом.
Рівні самооцінки - це послідовно висхідні, послідовно пов'язані між собою щаблі її генезису. Вони якісно специфічні. Кожен генетично більш пізній рівень самооцінки виникає не за допомогою знищення раніше існуючого, а на основі перетворення попереднього. Генетично більш ранні рівні самооцінки в процесі її становлення в перетвореному виді входять у структуру більш пізніх рівнів, і ця многоступенчатость високих рівнів самооцінки зумовлює складний характер їх функціонування.
Самооцінка - результат складного і тривалого процесу, в якому взаємодіють різні чинники її формування: оцінки оточуючих, аналіз самою людиною своїх успіхів і невдач, результатів діяльності, в яких проявляються якості його особистості. Основними засобами і прийомами самооцінки є: самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль, порівняння:
Самоспостереження - це спостереження людини над своїми вчинками, поведінкою, діяльністю, а також над своїми переживаннями. Існує два види самоспостереження: безпосереднє і ретроспективне (тобто самоспостереження за тим, як вів себе людина колись у минулому, що він переживав). Важливо звернути увагу на те, що самоспостереження не повинно перетворюватися на безплідне самоспоглядання і самолюбування, а має служити розвитку процесів самосвідомості та самовдосконалення особистості. Слід аналізувати не тільки внутрішні переживання, попередні дії або вчинку, але і результати діяльності, власну поведінку. Практична діяльність одночасно і перевіряє, і формує якості особистості.
Самоаналіз передбачає самоспостереження, використовує матеріал, що отримується в результаті його. Самоаналіз в тій чи іншій мірі здійснюється в різних видах повсякденної діяльності людей, а так само в їх роздумах про себе. Якщо ж самоаналіз супроводжується свідомою установкою людини аналізувати свої певні вчинки, що характеризують ті чи інші властивості власної особистості, психічні процеси, що має місце при самовихованні, це підвищує систематичність і цілеспрямованість самоаналізу.
Різні люди в залежності від умінь і навичок можуть здійснювати самоаналіз із різною ефективністю. Важливо підкреслити небезпеку однобічності висновків самоаналізу, можливість суб'єктивізму в інтерпретації людиною тих чи інших своїх вчинків, поведінки, досягнень та невдач.
У процесі і на основі логічного самоаналізу зароджується і формується самозвіт.
Самозвіт - це звіт людини перед самим собою про процес і результати власної діяльності, власних вчинках і проявилися в них якостях особистості. Самозвіт може здійснюватися у формі усного мовлення, спеціальних щоденників.
Можна виділити два види самозвіту: підсумковий та поточний.
Підсумковий самозвіт - самозвіт за досить тривалий період часу, коли на певному життєвому етапі виявляється ступінь відповідності між зобов'язаннями, які людина вважав для себе посильними і добровільно прийняв, і об'єктивними результатами діяльності. Самозвіт, котрому передує детальний систематичне фіксування своїх вчинків, досягнутих результатів діяльності, глибокий і всебічний аналіз, який характеризується встановленням причинного залежно між вчинками та властивостями власної особистості, сприяє підвищенню об'єктивності результатів самопізнання. Основний підсумкового самозвіту, як правило, служить самоаналіз значного фактичного матеріалу, що характеризує поведінку людини в різних ситуаціях і обставинах протягом досить тривалого періоду часу. Зіставлення отриманих даних дозволяє краще обґрунтувати свої думки і зробити більш об'єктивні висновки про себе, якостях власної особистості.
Поточний самозвіт - самозвіт людини за короткий проміжок часу - день, кілька днів, тиждень. Такий вид самозвіту характерний для процесу самовиховання: людина, ставлячи завдання викоренити свої недоліки і розвинути позитивні якості особистості, систематично фіксує дані самоаналізу, що свідчать про ступінь реалізації розробленої програми самовиховання.
Здатність людини відзначати навіть незначні зрушення в роботі над собою має виключне значення для розвитку процесу самовиховання.
Правильне використання самоаналізу і самозвіту сприяє тому, що самооцінка стає більш самостійною і об'єктивної, досить незалежною і стійкою від впливів випадкових оцінок інших. Один із способів самооцінки - це соціальне порівняння, співставлення думок про себе оточуючих.
Самоконтроль - це здатність людини встановлювати відхилення реалізованої програми діяльності від заданої і вносити корективи до плану діяльності. Отже, наявність програми практичного поведінки, програми власної діяльності - неодмінна умова здійснення самоконтролю. Особливе значення має довільний самоконтроль для стабілізації, підвищення стійкості діяльності по самовихованню.
Порівняння постійно використовується людьми в їх роздумах про себе, про оцінці вчинків і які з них якостей особистості. А.Я. Арета виділяє наступні види порівняння: "тотальне, глобальне, або повне (коли порівнюємо себе з кимось у цілому, у всьому), та парціальний, або часткове (коли порівнюємо себе в окремій області), презентне (порівняння себе з ким-то в сучасності, в даний момент) і ретроспективне (порівняння себе з ким-то в минулому, або порівняння "сьогоднішнього Я" з тим, яким ми були в минулому, рік, п'ять, і т.д. років тому)".