Зміст
Вступ
1 Первинна група як суб'єкт і об'єкт соціальної психології
1.1 Формальні відносини в первинній групі
1.2 Неформальні відносини в первинній групі
1.3 Феноменологія малих груп
2 Вторинна група – колектив
2.1 Колективні відносини
2.2 Міжособистісні відносини в групі
2.3 Міжособистісна атракція
3 Аналіз методів діагностики міжособистісних відносин
3.1 Методика діагностики міжособистих відносин Т. Лірі
3.2 Методика «Q-сортування» В. Стефансона. Діагностика основних тенденцій поведінки в реальній групі та представлень про себе
3.3 Методика діагностики міжособистісних і між групових відносин („Соціометрія”) Дж. Морено
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Проблема міжособистих відносин одна з найважливіших у питанні формування людської психіки, її розвитку і становлення розумного, культурної поведінки.
Її дослідження має важливе значення, як для теорії психологічного розвитку людини, так і для суспільної практики, будь то дослідження психології людських взаємин у чи суспільстві вивчення міжособистісних відносин у малій групі і колективі.
Ці відносини формують людини як особистість, дають можливість людині придбати визначені риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми морального поводження в колективі, сприяють розвитку й удосконалюванню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого він стає більш здатним до міжособистісних контактів і відкриває для себе більш широкі можливості для розвитку.
Метою курсової роботи на тему „Роль міжособистісних відносин у становленні колективу” є дослідження ролі міжособистісних відносин у становленні колективу.
Об’єктом моєї курсової роботи є вивчення міжособистісних відносин у колективу.
Предмет: виявлення ступеню впливу міжособистісних відносин на формування колективу.
Щоб вивчити дану проблему я виділила задачі, рішення яких надасть можливість комплексно упорядкувати і оцінити проведену роботу.
Задача перша – вивчити психологію первинної групи та форми відносин у ній.
Задача друга – визначити природу колективу та міжособистісні відносини у ньому.
Задача третя – ознайомитися з методами вивчення міжособистісних відносин, що надають можливість визначити ступінь розвитку групи як колективу.
Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що на нинішньому життєвому етапі спостерігається зміна норм поведінки в суспільстві і зокрема в малих групах, колективах, відбувається ломка старих стереотипів. Змінюються життєві умови й у зв'язку з цим міняються шляхи досягнення життєво важливих цілей, сенсу життя. Спостерігається усе більше роз'єднання між членами групи. У них складаються такі взаємини, у яких людина не може виявити цілком свої кращі якості.
Будь-яке суспільство – це складний механізм, конгломерат, що складається з безлічі взаємодіючих між собою груп людей. Кожний з нас бере участь у житті суспільства через ті первинні групи, до яких належить і з якими зв'язана все наше життя. Шпалинський В.В. зазначає, що термін "первинна група", так само, як і термін "особистість", є ключовим у соціальній психології і психології особистості [15].
Первинна група – це група людей, члени якої об'єднані спільною діяльністю на базі визначених цінностей і норм, група, члени якої знаходяться між собою в прямому особистому контакті, що і є основою для виникнення між ними системи міжособистісних відносин усілякого характеру – від інтимних, типу симпатій і антипатій, до офіційних, позбавлених емоційної фарбування. Кількісні границі таких груп – від 2 чоловік до декількох десятків. Родина, виробнича бригада, колектив кафедри або лабораторія, відділ установи, шкільний клас, студентська група, футбольна команда – усе це приклади первинних груп. Родина і первинний трудовий колектив є головними осередками суспільства, тому що в них у першу чергу відбувається процес становлення і формування особистості. Загальне здоров'я суспільства багато в чому залежить і від того, наскільки добре почуває себе особистість у тих первинних групах, з якими зв'язана її життя, наскільки в них створені оптимальні умови для реалізації її можливостей і здібностей.
На відміну від первинних груп, вторинні групи, або як частіше говорять, вторинний колектив – це більш широка спільність людей (школа, цех, підприємство), що складається з первинних груп. Якщо первинна група виступає сполучною ланкою між особистістю і вторинним колективом, то останній зв'язує особистість, первинну групу з усім суспільством. По цілям і характерові взаємодії групи поділяються на формальні (оформлені) і – неформальні (неоформлені). Формальна група – це група, у якій місце, положення і поводження членів регламентовано правилами організації, що є частиною держави або його суспільним інститутом. Це завжди чітко організована група, члени якої мають визначений набір прав і обов'язків, закріплених у різного роду інструкціях і документах. У таких групах у залежності від особистого внеску і посади всі члени займають визначені позиції. Сукупність позицій і складає ієрархічну структуру групи. Неформальна група (або, як тепер частіше говорять, неформальне об'єднання) – це сукупність осіб, де взаємини між членами засновані на особистих перевагах, що виникають звичайно на основі загальних захоплень або інтересів. Такі групи не зв'язані з державним інститутом. Спрямованість таких груп може бути всілякої – від суспільно корисної (наприклад, об'єднання милосердя або реставрації історичних пам'ятників) і особисто значимої (філателія, рокери) до антигромадської (об'єднання екстремістського плану, панки, рекетири і т.д.).
Якщо неформальна група існує усередині формальної, то її звичайно називають угрупованням або неформальною групою в колективі. Члени таких груп добре знають один одного, охоче й інтенсивно спілкуються. Наявність таких угруповань, якщо вони не протиставляють себе колективові, є звичайним явищем, результатом тих складних процесів внутрігрупової інтеграції і диференціації, що завжди властиві будь-якої людської спільності. Керівник первинного колективу повинний розбиратися в структурі сформованих відносин. Він повинний враховувати феномен неформального спілкування, ні в якому разі не ігноруючи його. Як своїх помічників він може залучати лідерів неформальних угруповань, активно співробітничати з ними. При вивченні ефективності виробничих бригад відзначається, що низька продуктивність і велика плинність спостерігається серед тих робітників та службовців, що не є членами неформальних угруповань.
Будучи одночасно членом багатьох первинних груп (так званих груп приналежності), індивід далеко не з кожної прагне ідентифікувати себе. Усередині будь-якого колективу є, наприклад, члени, для яких головним еталоном є родина, для інших джерелом орієнтації є самі авторитетні члени групи, для третіх – спортивна секція або неформальне об'єднання, для четвертих – ровесники в дворі і т.д.
Групи, чиї норми, установки й орієнтації не тільки приймаються індивідом в увагу, але і стають мотивом поводження особистості, називаються референтними. Такі групи є як би внутрішнім форумом особистості, з їх нормами і цінностями особистість звіряє своє поводження, коректує його.
Для кожної людини можна скласти своєрідний ранжированний ряд із груп його приналежності. У кожного він може виявитися різним, але в будь-якому випадку принцип ранжирування буде тим самим: на першому місці будуть ті групи, з якими найбільше повно прагне ідентифікувати себе особистість, а на останньому – ті, з якими вона менш всього вважається, і чиї чекання для неї байдужні.
Таким чином, група приналежності, що володіє високим рангом, на визнання якої претендує особистість і чиї стандарти вона приймає як еталони свого поводження, і називається референтної. Референтні групи в кожного з нас можуть бути не тільки реальними, але й уявлюваними. У підлітковому і юнацькому віці референтною групою для особистості може стати не реальна первинна група, до якої особистість належить, а герої книг або кінокартини, що видаються діячі історії або сучасності. У зрілому віці поряд з реальними референтними групами можуть прекрасно сполучитися й уявлювані, що свідчить про повноту контактів і зв'язків особистості із середовищем і суспільством. Роль референтної групи, своєрідного еталона, може виконувати для індивіда і найбільш авторитетний для нього член колективу або родини, або група осіб з найближчого оточення [15].
Вище відзначалося, що головними осередками суспільства є родина і трудовий колектив. От чому дуже важливо, щоб ці первинні групи обов'язково мали для особистості статус референтних. У цьому випадку створюються сприятливі умови для гармонійного і повнокровного розвитку і становлення особистості. Якщо ж родина, трудовий колектив не є для індивіда авторитетними, якщо він не дорожить ними і не вважається з їх чеканнями і вимогами, то така ситуація приводить не тільки до ослаблення його первинних зв'язків з цими общностями, але і створюються передумови для розриву з ними і пошуку інших груп приналежності, з якими особистість у більш високому ступені могла б ідентифікувати себе.
Шелест Є.Г. відзначає, що процес утрати групою статусу референтної в очах особистості може бути викликаний не тільки якимись деформаціями в самій особистості, її переродженням, але і серйозними подібними процесами, що відбуваються в самій групі (поряд з "Ми в ньому розчарувалися", "Він нам не підходить" можна почути і "Я в них розчарувався", "Вони мені не підходять") [15].
Може бути і так, що індивід належить до декількох первинних груп, що мають для нього статус референтних, але спрямованість цих груп різна.