Виконання службових обов'язків працівниками патрульної служби ставить високі вимоги, які стосуються їх професійних якостей, зовнішнього вигляду, жестикуляції, міміки, лексики, тону, манер поведінки, вчинків – все це приваблює до собі увагу оточуючих, викликає з їх боку схвалення чи осуд. Громадяни хочуть бачити в міліції гуманних, розумних та професійно грамотних представників влади.
По тому, що і яким чином робить працівник міліції, наскільки він доброзичливий і готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу, люди судять про роботі в міліції в цілому. Це вимагає від міліціонерів ППСМ особливої відповідальності, вимагає бездоганної поведінки в будь-якій, навіть у самій складній і гострій криміногенній ситуації, добрих знань правил та порядку несення служби, відповідного рівня володіння практичними навичками.
Не мало правопорушень у процесі несення служби міліціонерами патрульно-постової служби здійснюється під приводом «доцільності» або в «інтересах служби», а також із-за незнання або зневаги до вимог нормативних актів, невміння застосовувати їх у різноманітних конкретних оперативних ситуаціях, доброго знання правил несення служби, відповідного рівня володіння практичними навичками.
Об'єкт дослідження – професійна діяльність працівників ОВС.
Предмет дослідження – саморегуляція психічних станів у працівників ОВС.
Мета дослідження – дослідити саморегуляцію психічних станів у працівників ОВС.
Задачі дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз підходів до дослідження проблеми саморегуляції психічних станів.
2. Дослідити особливості рівня суб'єктивного контролю у працівників ОВС.
3. Дослідити особливості рівня емоційного вигорання у працівників ОВС в залежності від рівня суб'єктивного контролю
4 Дослідити особливості психічних станів, які характерні для працівників ОВС в залежності від рівня суб'єктивного контролю.
5. Визначити способи саморегуляції, якими користуються працівники ОВС для покращення свого психічного стану, в залежності від рівня суб'єктивного контролю.
Методи дослідження. У роботі застосовувалися наступні методи дослідження: теоретичний аналіз наукової проблеми; анкетування. У дослідженні застосовувалося наступні методики:
1. «Методика діагностики самооцінки психічних станів» (по Г. Айзенку): складається з описів різних психічних станів, які випробуваному необхідно оцінити від 0 до 2 балів. Представлені описи становлять 4 групи психічних станів: тривожність, фрустрація, агресивність, ригідність.
2. «Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю» (Дж. Роттер):
складається з 44 тверджень, що стосуються різних сторін життя й відносини до них. Випробуваному необхідно оцінити ступінь своєї згоди з певними твердженнями по 6-бальній шкалі:
повна незгода -3 -2 -1 1 2 3 повна згода.
Інтерпритація проводиться по 7 шкалам: шкала загальної інтернальності, шкала інтернальності в області досягнень, шкала інтернальності в області невдач, шкала інтернальності в сімейних відносинах, шкала інтернальності в області виробничих відносин, шкала інтернальності в області міжособистісних відносин, шкала інтернальності у відношенні здоров'я й хвороби.
3. «Методика діагностики рівня емоційного вигорання» (В.В. Бойко):
Методика складається з 84 суджень, на які необхідно відповідати «так» або «ні». Кожен варіант відповіді попередньо оцінений тим або іншому числу балів – указується в «ключі». Ознаки, включені в симптом, мають різне значення у визначенні його ваги. Максимальну оцінку – 10 балів одержав ознаку, найбільш показовий для симптому. Обробка результатів відбувається в такий спосіб:
1) визначається сума балів окремо для кожного з 12 симптомів «вигорання»:
– переживання психотравми
– тривога й депресія;
– неадекватне виборче емоційне реагування;
– емоційно – моральна дезорієнтація;
– розширення сфери економії емоцій;
– редукція професійних обов'язків;
– емоційний дефіцит;
– емоційна відстороненність;
– особистісна відстороненність (деперсоналізація).
2) підраховується сума показників симптомів для кожної з 3-х фаз формування «вигорання»:
– напруга;
– резистенція;
– виснаження;
3) перебуває підсумковий показник синдрому «емоційного вигорання» – сума показників всіх 12-ти симптомів.
Запропонована методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигорання». Насамперед треба звернути увагу на окремо взяті симптоми. Показник виразності кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів:
9 і менш балів – не сформований симптом,
10–15 балів – на стадії формування симптом,
16 і більше – сформований.
Симптоми з показниками 20 і більше балів ставляться до домінуючих у фазі або у всьому синдромі «емоційного вигорання».
Методика дозволяє побачити провідні симптоми «вигорання». Істотно важливо відзначити, до якої фази формування стресу ставляться домінуючі симптоми й у якій фазі їхнє найбільше число.
Подальший крок в інтерпретації результатів опитування – осмислення показників фаз розвитку стресу – «напруга», «резистенція» й «виснаження». У кожній з них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Однак зіставлення балів, отриманих для фаз, не правомірно, тому що не свідчить про їхню відносну роль або внесок у синдром. Справа в тому, що вимірювані в них явища істотно різні – реакція на зовнішні й внутрішні фактори, прийоми психологічного захисту, стан нервової системи. За кількісними показниками правомірно судити тільки про те, наскільки кожна фаза сформувалася, яка фаза сформувалася в більшому або меншому ступені:
36 і менш балів – фаза не сформувалася;
37–60 балів – фаза в стадії формування;
61 і більше балів – фаза, що сформувалася.
Оперуючи змістом і кількісними показниками, підрахованими для різних фаз формування синдрому «вигорання», можна дати досить об'ємну характеристику особистості й, що не менш важливо, намітити індивідуальні міри профілактики й психокорекції. Висвітлюються наступні питання:
які симптоми домінують;
якими сформованими й домінуючими симптомами супроводжується «виснаження»;
чи з'ясовне «виснаження» (якщо воно виявлено) факторами професійної діяльності, що ввійшли в симптоматику «вигорання», або суб'єктивними факторами;
який симптом (які симптоми) найбільше обтяжують емоційний стан особистості;
у яких напрямках треба впливати на виробничу обстановку, щоб знизити нервову напругу;
які ознаки й аспекти поводження самої особистості підлягають корекції, щоб емоційне «вигорання» не наносило збитку їй, професійній діяльності й партнерам [19]
2) Методи математичної статистики Критерій ц* – кутове перетворення Фішера.
Критерій Фішера призначений для зіставлення двох вибірок по частоті зуcтрічаємості ефекту, що цікавить дослідника. Критерій оцінює достовірність розходжень між відсотковими частками двох вибірок, у яких зареєстрований ефект, який нас зацікавив.
Для підрахування критерію необхідно:
1. Визначити величини ц, відповідні відсотковим часткам в кожній з груп за таблицями
2. Підрахувати емпіричне значення ц за формулою:
ц емп = (ц1 – ц2) Ч √ n1 Ч n2 ∕ n1 + n2
де ц1 -кут, відповідний більшої% частки; ц2 – кут відповідно меншої% частки; n1 – кількість спостережень у вибірці 1; n2 – кількість спостережень у вибірці 2.
3. Встановити критичне значення цкр відповідно до прийнятих в психології рівнів статистичної значущості: p< 0,05 і p< 0,01.
При збільшенні розбіжності між кутами ц1 і ц2 і збільшення чисельності вибірок значення критерію зростає. Чим більше розмір ц*, тим більше мабуть, що розходження достовірні
3. Саморегуляція психічних станів у працівників ОВС
3.1 Особливості рівня суб’єктивного контролю у працівників ОВС
Люди розрізняються між собою по тому, як і де вони локалізують контроль над значними для себе подіями. Можливі два полярних типи такої локалізації: екстернальний й інтернальний. У першому випадку людина думає, що події, що відбуваються з ним, є результатом зовнішніх дій, інших людей. У другому випадку людина інтерпретує значимі події як результат власної діяльності. Будь-якій людині властива певна позиція на континуумі, що простирається від екстернального до інтернальному типу.
Локус контролю, характерний для індивіда, універсальний стосовно будь-яких типів подій і ситуацій, з якими йому доводиться зіштовхуватися. Той самий тип контролю характеризує поводження даної особистості у випадку невдач й у сфері досягнень, причому це рівною мірою стосується різних областей соціального життя [25].
Після проведення методики «Діагностика рівня суб'єктивного контролю» (Дж. Роттера) були отримані наступні дані (див. табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Домінуючи шкали суб’єктивного контролю у працівників ОВС за рівнем суб’єктивного контролю (в %)
| № | Шкали суб’єктивного контролю | Групи | ц | Р | |
| Інтроверти | Екстраверти | ||||
| 1 | Шкала загальної інтернальності | 68,1 | З2,2 | 2,25 | 0,05 |
| 2 | Шкала інтернальності в області досягнень | 21,5 | 3,5 | 1,76 | 0,05 |
| 3 | Шкала інтернальності в області уникання невдач | 46,2 | 12,3 | 2,39 | 0,01 |
| 4 | Шкала інтернальності в області виробничих відносин | 78,2 | 34,6 | 2,81 | 0,01 |
| 5 | Шкала інтернальності в області сімейних відносин | 52,4 | 13,2 | 2,70 | 0,01 |
| 6 | Шкала інтернальності в області здоров’я | 64,3 | 27,4 | 1,76 | 0,05 |
| 7 | Шкала інтернальності в області міжособистісних відносин | 41,6 | 12,4 | 2,08 | 0,05 |
Так 62,5% випробуваних характерний інтернальний тип рівня суб'єктивного контролю й для 37,5% – екстернальний тип рівня суб'єктивного контролю.