Стан спокою як важлива умова процесу психічної саморегуляції досягається за рахунок розкріпачення м'язової системи та послаблення дихання, зосередження уваги на конкретному об'єкті чи явищі. У стані зосередження та релаксації працівник міліції, який починає оволодівати методами саморегуляції, починає відчувати неконкретність уваги, незацікавленість своїми думками, але в цьому стані окремі зовнішні звуки можуть викликати дуже гостру реакцію. Це є наслідком специфічного стану клітин головного мозку людини, які вчені називають проміжним між збудженням та гальмуванням. У цьому стані стає можливим посилення сигналів, які у звичайному стані не сприймаються свідомістю у зв'язку з тим, що наявні нижче порогу чутливості.
Саме тому всі системи психофізичного тренування базуються на відключенні окремих блоків у системі мозку людини, які в повсякденному стані людини реагують на зовнішні подразники та керують біохімічними процесами організму. Поряд з процесом відключення активізуються мозкові системи, що забезпечують спроможність нервових клітин, які протягом сну упорядковують роботові окремих мозкових структур [17].
Існує закономірність, згідно з якою значне зменшення кількості зовнішніх подразників впливає на зниження активності тонусу кори головного мозку, а це призводить до підвищення чутливості психіки, що має вираз у посиленні асоціативного мислення, інтуїції, уяви.
Саме це дозволяє використовувати підконтрольну депривацію (сенсорна недостатність) як шлях до розкриття можливостей потенційної та інтуїтивної фаз психіки співробітника міліції, розвитку в нього резонансно-польового типу взаємодії, творчих здібностей. Забезпечення підконтрольної сенсорної депривації, ефективне зниження, тонусу кори головного мозку може досягатись у процесі свідомої психічної регуляції за допомогою методу медитації («зосередження»). Процес медитації дозволяє людині на основі вольового контролю досягнути специфічного стану мозку, для якого характерним є «парадоксальний» стан нервових клітин окремих частин мозку.
Тобто існує закономірність між співвідношенням споживи в сенсорній інформації, яка необхідна для нормального функціонування мозку людини, та інформацією, яка є в конкретному випадку, а також фактичним дефіцитом необхідної інформації щодо нормального функціонування мозку людини. Цю взаємозалежність ми наочно ілюструємо за допомогою модифікації відомого порівняння П. Сімонова: Е=П (Н-С).
Вона може бути пояснена таким чином:
Ам=П (Н-С),
де Ам – репродуктивна діяльність мозку людини; Я – потреба в сенсорної інформації; Н – сенсорна інформація, яка необхідна для нормальної роботи мозку людини; З – сенсорна інформація, яка існує в наявності; (Н-С) – дефіцит сенсорної інформації.
Із цього можна побачити, що репродуктивна активність мозку досягає апогею (тобто Ам = П х Н у період підконтрольної сенсорної депривації, при свідомому «відключенні» мислення людей від усвідомлення повсякденних сигналів у період медитації, тобто коли З = 0). Ця інтенсифікація діяльності окремих структур мозку людини за рахунок примусової перебудови його діяльності й сприяє виникненню «парадоксального» стану клітин мозку людини, що допомагає посиленню сприйняття зовнішніх сигналів і фактичному переходу на резонансно-польовий тип взаємодії з явищами дійсності з розшуку необхідної й у даному випадку недостатньої (залишкової) інформації [14]. Це сприяє подоланню звичного порогу чутливості нервових клітин та поступовому розвитку понадчуттєвого сприйняття.
Багаторазова систематична самоізоляція від звичних зовнішніх вражень у процесі цілеспрямованих й організованих медитацій сприяє тренуванню мозку людини та її психіки: поступово формуються нові алгоритми діяльності мозку; розвиваються здібності до понадчуттєвого сприйняття сигналів із загальноінформаційного простору. Тобто за рахунок активізації потенціалу психіки – її інтуїтивної та потенційної фаз – утворюється резонансно-польовий тип взаємодії людини з явищами дійсності.
Людський емпіричний досвід дозволивши використовувати цю закономірність у життєвій практиці ще в давні часи. Удосконаленню цієї здібності сприяла система спеціальних вправ, які використовуються індійськими йогами та які спрямовано на концентрацію й стимуляцію діяльності окремих структур мозку. Механізм такого психічного самовпливу вже значно вивчено вченими, він має чітку природну суто психофізіологічну основу. Доведено, що періодична зорова концентрація на нерухомому об'єкті сприяє тренуванню мозкових центрів, які відповідають за зорові можливості людини. Це стимулює кровообігу ділянці лобних відділів мозку, що значно поліпшує функції мозку, оскільки ці відділи відповідають за поведінку людини, впливають на роботу її внутрішніх органів. Будучи тренованими, вони починають функціонувати більш активно, забезпечуючи значно більший рівень загальнофізичного та психічного стану людини.
Третій тип саморегуляції психічної активності людини базується на взаємозв'язку її психічного стану та реагуванні психіки на сигнали та умови зовнішнього середовища [7]. Практичне використання цієї закономірності дозволяє людині свідомо, шляхом змін зовнішніх розумів стимулювати (чи знижувати) активність своєї психіки. І це дуже розповсюджений шлях. До засобів, які дозволяють змінити психічну активність людини, відносять такі, як музика, поезія, різного роду ритуальні дії, кольори тощо.
Співробітнику системи ОВС корисно ознайомитись із об'єктивно існуючими закономірностями функціонування мозку та використовувати їх у процесі самостійної свідомої психічної саморегуляції. Якщо свідомо не враховувати ці природні взаємозв'язки, можна нашкодити своєму організму та психіки.
Спонтанність користування співробітником міліції цими механізмами може призвести (і досить часто призводить) до захворювань. Наприклад, працівник відчуває співчуття до товариша, який важко захворів. Він дуже часто думає про це захворювання, починає відчувати жах (тобто починає часто створювати у своїй уяві образи цього захворювання). Цей образ сприйняття, який створено особою за рахунок механізму уяви, має хвильову структуру. Працівник спонтанно проектує його на свій організм. На польовому рівні образ (хвильова форма цього захворювання) накладається на польову форму здорового органа й призводить до змін у стані його здоров'я. Саме тому співробітнику варто оволодіти методами свідомої психічної саморегуляції як важливим компонентом психічної культури.
1.2 Методи психічної саморегуляції
Під методами психічної саморегуляції необхідно розуміти засоби, за допомогою яких людина може впливати на глибинні регулятивні механізми мозку з метою оптимізації свого психофізіологічного стану.
Кожному фахівцю системи внутрішніх справ, який з увагою й зацікавленістю звертається до методів психічної саморегуляції, корисно узагальнити свої зусилля щодо своїх намірів, тобто конкретизувати свою особисту мотивацію, організувати необхідні мінімальні умови, оптимізувати особистий настрій, почуття, бажання досягнути обов'язкового успіху на корисному шляху самовдосконалення.
Знайомство з основними методами психічного самовпливу дозволить працівнику міліції користуватись ними згідно з характером своїх особистих потреб й індивідуальності.
Аутотренінг – це метод самостійного психічного самовпливу з метою зміни психічної активності, корегування емоційно-вольового стану, підвищення загальної працездатності, подолання окремих захворювань, тобто вирішення багатьох проблем психічного та соматичного характеру [27].
У перекладі слово аутотренінг означає «самонароджений». Це – досить точно підкреслює значимість людини самої для себе на шляху самовдосконалення. Тому сутність значення методу аутотренінгу – у реалізації психічного самовпливу шляхом систематичного тренування.
Ефективність методу аутотренінгу з 30-х років минулого століття сприяла дуже швидкому й значному його розповсюдженню. Спочатку їм користувались як лікувальним методом та методом попередження різних захворювань неврогенного характеру. Але подальша практика користування цим методом довела його значимість як ефективного засобу попередження захворювань, як засобу психогігієни та керування психічним станом фахівця в ситуаціях психогенного характеру – боротьби зі стресами, психічним перевантаженням, психічною перенапругою тощо.
На побутовому рівні існує думка, що система аутотренінгу дуже складна, не дуже зручна, що вона вимагає від людини особливих роздумів, спеціального обладнання тощо. У дійсності ця система не вимагає особливих роздумів, як, наприклад, робота професійного психотерапевта. Сутність головної вимоги, яка сприяє ефективності аутотренінгу, – це забезпечення стану зосередженості свідомості співробітника міліції. Іншими вимогами аутотренінгу є такі:
• знання технології користування методом аутотренінгу;