- матеріальний стан сім'ї
- рівень освіти батьків .
Діти із більш забезпечених і освічених сімей найчастіше ідуть шляхами батьків . Інші намагаються підвищити свій соціально професійний статус.
Чим вищий рівень освіченості батьків тим більша ймовірність , що їх діти збираються продовжувати навчання після школи, і що їх плани будуть реалізовані.
Багато залежить від соціальної престижності професії. Престиж тієї чи іншої професії в суспільній думці знаходиться в оберненому відношенні до її масовості. Чим престижніше професія, тим більше в неї буде кандидатів на одне місце і тим більшому числу із них доведеться відсіятись.
Професійна орієнтація – складна психологічна проблема. Існують три головні теоретичні напрямки. Перший напрямок виходить з ідеї стабільності і практичної незмінності індивідуальних якостей від яких залежать способи і успіх діяльності; акцент робиться з одного боку на відборі та підборі людей, які найбільш підходять до тієї чи іншої роботи, а з іншої – на підборі роботи, яка найбільш відповідає індивідуальним якостям тієї чи іншої людини.
Другий напрямок виходить із ідеї направленого формування здібностей, вважаючи, що у кожної людини можна так чи інакше виробити потрібні якості.
Недоліком цих напрямків є те, що індивідуальність і трудова діяльність розглядаються як незалежні і які протистоять одне одному величини одна із яких обов’язково підпорядковує собі іншу.
Третій напрямок – орієнтація на формування індивідуального стиля діяльності. Він заснований на певних положеннях:
1. Стверджується, що існують стійкі, які не виховуються особисті якості, вагомі для успіху діяльності.
2. Можливі різні за способами, але рівноцінні по кінцевому ефекту варіанти пристосування до умов професійної діяльності.
3. Існують широкі можливості подолання слабкої визначеності окремих здібностей за рахунок вправ чи їх компенсації засобами інших здібностей чи способів роботи (знижену швидкість реагування можна компенсувати підвищеною увагою до підготовлених заходів, передбачливістю; зниження активності в монотонній обстановці можливо компенсувати тим, що людина штучно урізноманітнює діяльність – змінює порядок дій чи уявляє, що об’єкти змінюють колір і т.д.)
4. Формування здібностей необхідно здійснювати з врахування індивідуальної своєрідності особистості , тобто внутрішніх умов розвитку, з урахуванням зовнішніх умов.
У виборі професії дуже важлива професійна консультація. Проте більша кількість старшокласників обирає професію більш менш стихійно.
Вагомі фактори професійного самовизначення – вік, в якому проходить вибір професії, рівень інформування молодої особи.
Вибір професії – складний і тривалий процес. Проблема полягає не стільки в його тривалості, скільки в послідовності етапів. Тут існує дві небезпеки. Перша – відкладання старшокласником професійного самовизначення у зв’язку з відсутністю виражених інтересів. Ця затримка поєднується з загальною незрілістю, інфантильністю поведінки і соціальних орієнтацій юнаків.
Намагання батьків прискорити цей процес шляхом психологічного натиску дає негативні результати , викликає у дітей ріст тривожності, інколи відмову від самовизначення, небажання взагалі ,щось вибирати. Допомога тут може бути тільки органічною – своєчасне протягом всього навчання розширення світогляду і інтересів підлітка ознайомлення його з різними видами діяльності і практичне залучення до праці.
1.2 Наукове дослідження життєвого і професійного самовизначення
З психологічної точки зору самовизначення являє собою важливе прояв психічного розвитку особистості, активний пошук можливостей розвитку, формування себе як повноцінного учасника спільноти «робітників» чогось корисного, спільноти профессіоналов1. Психолог В.Ф. Сафін [40] вважає, що самовизначення особистості є самостійним функціонально-процесуальним ядром, що володіє здатністю передбачати реальний розвиток особистості і організовувати її поведінка".
Самовизначена особистість, на думку Сафіна[40], - соціально зріла, стійка, здатна адекватно розуміти і здійснювати свої права і обов'язки. Поведінка такої особистості характеризується дотриманням норм, прийнятих у суспільстві, орієнтованістю на певні групові, колективні, суспільні цінності. Самовизначена особистість - це самооцінюча, саморегулююча особа, яка з урахуванням громадських і власних потреб і можливостей в змозі самостійно ставити життєві цілі, вирішувати їх, нести відповідності за свою діяльність, вчинки, поведінку. Самовизначення особи неможливе без усвідомлення свого місця в групі, колективі, без наявності у неї чіткої позиції у групових взаєминах, без свідомо організованого процесу самовиховання, що включає самооцінку, взаємооцінку.
В.Ф. Сафін [40] виділяє наступні форми самовизначення:
1) конвенціонально-рольове самовизначення, при якому суб'єкт має на меті заняти певне становище в очах референтної групи. При цьому він керується зразками поведінки в цій групі. Провідна мета визначається насамперед бажанням підвищити свій статус або зберегти його на високому рівні з орієнтацією на референтну групу. Даний вид самовизначення починає формуватися ще з дошкільного віку і, зберігаючи свою відносну самостійність включається в інші види самовизначення і становить їхній фундамент.
2) Професійне самовизначення відображає процес пошуку та придбання професії. Фіналом його служить початок трудової діяльності, в процесі якої особистість утверджує себе як творець, глибоко усвідомлює, що вона не тільки творець матеріальних благ, але й людських відносин.
3) Самовизначення в сімейно-побутовій сфері - структурний елемент суспільного самовизначення.
4) Соціальне самовизначення – це заняття певного місця в соціальній структурі суспільства, входження в той чи інший клас чи соціальну групу з вибором певного варіанту способу життя.
Дослідники проблем молоді - М.Є. Ашманов, А.А. Матуленіс, М.Х. Тітма - вважають, що життєве самовизначення виступає формою включення молоді до громадського життя. Основні компоненти процесу життєвого самовизначення представляються ними в такий спосіб: соціальне середовище - самовизначення - життєва позиція. Вступаючи в процес життєвого самовизначення, молодь відчуває вплив соціального середовища (соціально-територіальної приналежності, соціального походження і освіти), її сформувала і реалізує свій потенціал. Визначальною ж у процесі життєвого самовизначення стає життєва позіція.
Процес життєвого самовизначення, на думку дослідників пов'язаний із заняттям стабільної життєвої позиції у всіх сферах життєдіяльності. Життєве самовизначення характеризує людину як творця власного життя і власного щастя. Воно стає можливим у міру становлення цілісного індивідуального «Я» особистості, освоєння нею здатності робити усвідомлений і відповідальний вибір і оволодіння його технологією. Бо лише в міру досягнення певного ступеня зрілості, віднайдення власної суб'єктності, особистість стає здатною здійснити власний відповідальний вибір. Життєвий вибір в будь-якій зі сфер життєдіяльності, в тому числі професійної включає:
- Зіставлення ймовірних позитивних і негативних наслідків вибору, передбачення його результатів у соціальному та індивідуальному планах;
- Вироблення внутрішньої позиції, особистісного ставлення до створює ситуацію вибору об'єктивним умовам;
- Визначення життєвої перспективи особистості та формування життєвих планів; визначення лінії поведінки, у тому числі зміна поведінкових установок та стереотипів у відповідності з прийнятим рішенням.
У літературних джерелах термін "самовизначення" вживається в різних значеннях. Так, говорять про самовизначення культурному, національному, політичному, релігійному, економічному та ін. При цьому не можна не погодитися, що особистісне самовизначення визначає розвиток соціального та професійного самовизначення.
Особистісне самовизначення відбувається на рівні цінностей. Цінність же принципово позачасова; задаючи людині уявлення про майбутнє, вона не співвідносить його з тимчасової віссю, з хронологією, бо та інша розмірність-розмірність "смислового майбутнього". У сьогоднішніх нестабільних, швидко мінливих умовах, людині доводиться нерідко перебудовувати всю смислову сферу особистості, що драматично проявляє себе в розпаді професійного "Я", у втраті сенсу буття, в почутті втрати себе.
У психологічному плані самовизначена особистість - це "суб'єкт, який усвідомив, що він хоче (цілі життєві плани, ідеали), що він може (свої можливості, схильності, дарування), що він є (свої особистісні й фізичні властивості), що від нього хоче або чекає колектив, суспільство; суб'єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин. Самовизначення, таким чином, це "відносно самостійний етап соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, готівкових якостей, можливостей і вимог, що пред'являються до нього з боку навколишніх і суспільства "[Сафін В.Ф., Ніков Г.П. Психологічний аспект самовизначення / / Психологический журнал, 1984, № 4. С. 65].
С.Л. Рубінштейн проблему самовизначення розглядав у контексті проблеми детермінації: "всяка детермінація необхідна як детермінація іншим, зовнішнім, і як самовизначення (визначення внутрішніх властивостей об'єкта)" [див. Рубінштейн "Проблеми загальної психології", М., 1973]. Самовизначення виступає як самодетермінаця, на відміну від зовнішньої детермінації; в понятті самовизначення, таким чином, виражається активна природа "внутрішніх умов". Підкреслюється роль "внутрішнього моменту самовизначення, вірності собі, неодностороннього підпорядкування зовнішньому". Більш того, сама "специфіка людського існування полягає в мірі співвіднесення самовизначення і визначення іншими (умовами, обставинами), у характері самовизначення в зв'язку з наявністю у людини свідомості і дії". Самовизначення, що розуміється як самодетермінаця, являє собою, власне кажучи, механізм соціальної детермінації, яка не може діяти інакше, як будучи активно переломленому самим суб'єктом у цієї детермінації.