Частина учнів молодших класів вважає, що патріотами можуть бути лише люди зрілого віку. Наведемо приклад такого розуміння: "Патріоти - це люди, які будують нафтопроводи, залізниці, космічні кораблі. Вони завжди там, де важко, і виходять переможцями. Ми не можемо бути патріотами, тому, що ми ще діти" (Оксана, 3 клас).
Деякі учні під патріотизмом розуміють військові подвиги або трудові звершення в ім'я Батьківщини. Вони повністю ототожнюють патріотизм з героїзмом людей.
Неадекватність осмислення учнями такого поняття виявляється в тому, що вони усвідомлюють лише емоційну сторону його (любов до природи, певної місцевості тощо), не розуміючи його істотні ознаки. Тому слід уважно стежити, чи поєднують учні в понятті "патріотизм" такі його ознаки, як активний, дійовий характер, органічний зв'язок з наполегливою працею. Учні повинні осмислити ці важливі світоглядні поняття як складні ідейно-політичні, морально-етичні комплекси певних ідей, почуттів і вольових зусиль, спрямованих на здійснення вчинків, дій, корисних для суспільства.
Чинне місце в навчальному процесі займає вивчення закономірностей розвитку природи, суспільства. Певна сукупність уявлень і понять відображає ці закономірності. Відкриті в процесі абстрагування закономірності розвитку об'єктивної реальності відповідно формулюються. У структурі знань людини про навколишній світ, зокрема в навчальному матеріалі, вони набирають форми провідних положень, ідей, які об'єднують, цементують знання в єдине ціле. Оволодіваючи певною сукупністю понять, учні пізнають і відповідні світоглядні ідеї.
Таким чином, можна в загальних рисах простежити поетапність засвоєння учнями світоглядних ідей.
Доцільно розрізняти такі основні етапи засвоєння учнями ідей у процесі навчання:
1. Виникнення потреби розв5'язати певне пізнавальне завдання, науково пояснити те чи інше явище.
2. Сприймання і осмислення певного обсягу навчального матеріалу, змісту наукових понять, які відображають світоглядну ідею.
3. Становлення і прояв особистого ставлення до ідеї в ході набування знань.
4. Поглиблення, закріплення ідеї, застосування її в практичних діях.
5. Узагальнення ідеї, усвідомлення її як однієї із закономірностей розвитку дійсності (на основі встановлення внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків тощо).
Оволодіння світоглядними ідеями є результатом тривалої пізнавальної діяльності, узагальнення певної суми знань, життєвого досвіду.
Вироблення в учнів умінь помічати провідні ідеї, забезпечення глибокого осмислення ідей та емоційного ставлення до них, вихованні вмінь застосовувати ідеї в дальшій пізнавальній і практичній діяльності - обов'язкові умови формування в учнів світогляду.
Слід підкреслити, що переконання учнів в істинності світоглядних понять, ідей поглиблюються і закріплюються, стають органічним здобутком особистості в процесі безпосередньої практичної діяльності: у суспільно корисній праці, трудовій діяльності, повсякденній поведінці.
Формування наукового світогляду - процес комплексний. Науковий світогляд найбільш успішно формується в учнів тоді, коли вчитель одночасно поглиблює їх світоглядні уявлення, поняття і формує переконання, ідеали.
Урахування особливостей вироблення в учнів світоглядних уявлень, понять, ідей є важливою запорукою формування в них наукового світогляду в процесі вивчення основ наук і в позакласній роботі.
1.3 Мистецтво і світогляд
Світоглядні орієнтири людини та суспільства мають також і мистецьки окреслений характер.
Мистецтво - це відображення людиною світу в художніх образах. Мистецтво - це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості. При цьому під художньою творчістю розуміють особливу сферу людської діяльності, в межах якої відбувається відображення дійсності в конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.
Загальноприйнятим вважається положення про те, що мистецтво зародилося у первісному суспільстві доби пізнього палеоліту. Про це свідчать різноманітні пам'ятки, наприклад малюнки в печерах, різьблення на кістці та камені, ритуальні танці, знаряддя праці, зброя тощо.
З моменту свого зародження і до сьогодення мистецтво пройшло тривалий і складний шлях, з кожним етапом свого розвитку збагачуючись і вдосконалюючись.
Мистецтво країн стародавнього світу, а також мистецтво Київської Русі, гуманістичний живопис, архітектура і література епохи Ренесансу, класицизм ХУІІ - ХУІІІ ст. і романтизм кінця ХУІІІ - початку XIXст.; критичний реалізм XIXст. та прогресивні напрями сучасного демократичного мистецтва збагатили людство невмирущими художніми цінностями, які несуть в собі колосальний обсяг знань і життєвий досвід цілих епох, поколінь і суспільних культур.
Мистецькі знання і життєво - художній досвід відіграють значну роль у діяльності людини. І ця роль проявляється передусім у мистецько-орієнтованому світогляді. Як органічно-цілісне явище мистецтво в цілому виступає у вигляді складної системи видів і жанрів, що історично еволюціонують і за змістом та формальними ознаками утворюють певні напрями, стилі, школи та манери художньої творчості, зумовлені особливістю образного відтворення дійсності в специфічному матеріалі: дереві, камені, фарбах, металі, звуках, слові тощо. Зародження стилів, манери, напрямів мистецтва здійснюється як під впливом відповідного рівня духовності, так і завдяки історично-визначеним соціальним і природним потребам та інтересам людини і суспільства. Суттєвий вплив на зародження і розвиток того чи іншого виду і жанру мистецтва справляє культура, звичаї, традиції і обряди, концепції і теорії художньо-образного бачення світу.
Одним із найперших видів мистецтва є живопис - зорове втілення задуму (теми, сюжету) митця за допомогою композиції й малюнка. Живопис - це також зорове втілення обсягу і розташування у просторово - часовому вимірі постатей і предметів, що передається за допомогою світлотіні, лінійної та просторово-кольорової перспективи. Найважливішим зображувальним та емоційним засобом живопису є колір. За допомогою кольору, зведеного в творі в гармонійну систему, підкреслюється різноманітність барв реального світу, їхнє природне забарвлення та зміни цього забарвлення залежно від освітлення навколишнього світло - повітряного середовища. Залежно від призначення живопис визначають як монументальний, декоративний, станковий, декораційний і мініатюру. Відповідно до тематики і предмета зображення розрізняють жанри живопису: анімалістичний, побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний та алегоричний.
Визначення рівня світоглядного впливу живопису залежить від глибини і правдивості зображення дійсності, майстерності застосування художніх і технічних засобів та ідейно-емоційного духу живописного твору.
Глибин зародження первісного суспільства сягає такий вид мистецтва, як графіка.
Графіка - це специфічне зображення людиною реальних предметів чи задуму за допомогою таких засобів, як лінія, штрих і пляма у взаємодії з незайманим тлом. За технікою виконання графіку поділяють на рисунок твердими матеріалами (олівець, вугіль, крейда), малюнок - рідкими (чорнило, туш, акварель) та друковану графіку (гравюра, літографія). Графіка має багато жанрових різновидів. Найголовнішими з них є: станкова графіка, книжкова графіка - ілюстрації, журнальна і газетна графіка, ужиткова - поштові марки, етикетки та малюнки на упаковці товарів, фірмові та фабричні знаки тощо. Масовість, яка досягається тиражуванням інформації, здатність оперативно відгукуватися на події та явища сучасності зумовлюють важливість світоглядного значення графіки.
У первісному суспільстві зароджується й такий вид мистецтва, як архітектура. Архітектура - мистецтво створення будинків і споруд, а також їхніх комплексів і самі будинки і споруди, які формують просторове середовище для життя та діяльності людей.
Головні засоби створення художнього образу в архітектурі - формування простору й архітектоніка, а також симетрія і асиметрія, контрасти, ритм, пропорції, масштаб. Архітектура виконує світоглядну функцію, яка проявляється в тому, що вона, з одного боку, розкриває загальнолюдське у стилі і характері, організації умов людського життя, з другого - показує своєрідність національних рис, побут і духовну культуру різних народів.
Скульптура - вид мистецтва, основним засобом художньої виразності якого є співвідношення обсягових форм у реальному просторі. Скульптурне мистецтво вміло використовує закономірності пропорційності та ритму й враховує освітлення. Скульптурні твори виконують з твердих або пластичних матеріалів - глини, пластиліну, граніту, мармуру, дерева, бронзи, чавуну, неіржавіючої сталі, міді, алюмінію. Об'єктом скульптурного зображення є людина, іноді тварина. Основними двома видами скульптур є: кругла скульптура, розрахована на круговий огляд (статуя, бюст) і рельєф, де опукле зображення виступає з площини, що становить основу твору. Завдяки цьому скульптор у рельєфі має більше, ніж у круглій скульптурі, можливостей вільно групувати постаті та відтворювати елементи пейзажного і архітектурного середовища. Залежно від того, наскільки високо виступає зображення над фоном, розрізняють барельєф, горельєф і контр рельєф. Своєрідним різновидом рельєфу є медаль. За призначенням скульптуру поділяють на монументальну (пам'ятник надгробок), монументально-декоративну (фонтан, каріатида) та станкову (скульптура у музеях, на виставках, в інтер'єрі громадських, державних та особистих будівель). Окремим різновидом станкової скульптури є скульптура малих форм (статуетки людей, тварин).
Скульптура відіграє важливу світоглядну роль, оскільки сприяє формуванню ідеалів, дає змогу людині побачити себе збоку.