Ніяка окрема здібність не може бути достатньою для успішного виконання діяльності. Треба, щоб у людини було багато здібностей, що знаходилися б у сприятливому сполученні. Якісно своєрідне сполучення здібностей, необхідних для успішного виконання якої-небудь діяльності, називається обдарованістю.[5]
Як і окремі здібності, обдарованість може бути спеціальною (до конкретної діяльності) чи загальною (до різних видів діяльності).
Дуже важливо досліджувати питання про те, які здібності є "ключовими", що ведуть для кожного виду діяльності. Це допомагає знайти найбільш діючі методи формування в людей таких здібностей і підвищення загальної культури і результативності праці.
Якісна своєрідність обдарованості людини обов'язково позначається на особливостях виконання їм діяльності. У житті не важко знайти людей, що однаково успішно займаються однієї і тією же творчою діяльністю. Але дуже важко виділити з них хоча б двох, котрі виконували б її однаковим способом.
Таким чином, завдяки якісній своєрідності сполучення здібностей у різних людей для усякої творчості характерні його індивідуальність і самобутність. Без цього минулого б немислимі творчий прогрес, усе різноманіття продуктів творчості людей. Тому в процесі виховання і навчання дітей треба не ігнорувати якісну своєрідність здібностей, що з'являється в них, і обдарованості, а розвивати їх, застосовуючи до учнів різні методи індивідуального впливу.
Багаторічні дослідження творчої діяльності, зокрема, структури обдарованості, так само як і роботи цілого ряду відомих авторів, дають визначені підстави для спроби побудови деяких нових теоретичних положень щодо динаміки й організації творчого процесу, сутності творчості.[15]
Обдарованість – це свого роду міра генетично і досвідчено визначених можливостей людини адаптуватися до життя. Основні функції обдарованості – максимальне пристосування до світу, оточення, перебування рішення у всіх випадках, коли створюються нові, непередбачені проблеми, що вимагають саме творчого підходу.
Спеціальна обдарованість характеризується наявністю в суб'єкта чітко проецируємих зовні (що виявляються в діяльності) можливостей – думок, навичок, швидко і конкретно реалізованих знань, що виявляються через функціонування стратегій планування і рішення проблем.
У цілому ж можна представити обдарованість як систему, що включають наступні компоненти:
1. біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки;
2. сенсорно-перцептивні блоки, які характеризуються підвищеною чутливістю;
3. інтелектуальні і розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми;
4. емоційно-вольові структури, що визначають тривалі домінантні орієнтації і їхнє штучне підтримування;
5. високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява і цілий ряд інших.[20]
А. М. Матюшкін, спираючись на роботи багатьох дослідників висунув наступну синтетичну структуру творчої обдарованості, включаючи в неї :
1. домінуючу роль пізнавальної мотивації;
2. дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці і рішенні проблеми;
3. можливості досягнення оригінальних рішень;
4. можливості прогнозування і передбачення;
5. здатності до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні, інтелектуальні оцінки.[17]
При цьому А.М. Матюшкін вважає принципово важливим відзначити, що обдарованість, талановитість необхідно зв'язувати з особливостями власне творчої діяльності, проявом творчості, функціонування "творчої людини". З цим цілком погоджується В.А. Моляко. Його дослідження також дозволили йому виділити в системі творчого потенціалу наступні складові:
· задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, визначеної вибірковості, перевагах, а також у динамічності психічних процесів;
· інтереси, їхня спрямованість, частота і систематичність їхнього прояву, домінування пізнавальних інтересів;
· допитливість, прагнення до створення нового, схильність до рішення і пошуку проблем;
· швидкість у засвоєнні нової інформації, утворення асоціативних масивів;
· схильність до постійних порівнянь, співставлень, виробленню еталонів для наступного добору;
· прояв загального інтелекту – схоплювання, розуміння, швидкість оцінок і вибору шляху рішення, адекватність дій;
· емоційна забарвленість окремих процесів, емоційне відношення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, вибір, перевагу і т.д.
· наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;
· творчість – уміння комбінувати, знаходити аналоги, реконструювати; схильність до зміни варіантів, економічність у рішеннях, раціональне використання засобів, часу і т.п.;
· інтуїтивізм – схильність до зверхшвидких оцінок, рішень, прогнозів;
· порівняно більш швидке оволодіння уміннями, навичками, прийомами, оволодіння технікою праці, ремісничою майстерністю;
· здатності до вироблення особистісних стратегій і тактик при рішенні загальних і спеціальних нових проблем, задач, пошук виходу зі складних, нестандартних, екстремальних ситуацій і т.п. [16]
Трохи по-іншому, більш інтегрально можна представити прояв обдарованості через:
1. домінування інтересів і мотивів;
2. емоційну заглибленість у діяльність;
3. волю до рішення до успіху;
4. загальну і естетичну задоволеність від процесу і продуктів діяльності;
5. розуміння сутності проблеми, задачі, ситуації;
6. несвідоме, інтуїтивне рішення проблеми;
7. стратегіальність в інтелектуальному поводженні (особистісні можливості продуцировати проекти);
8. багатоваріантність рішень;
9. швидкість рішень, оцінок, прогнозів;
10. мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість, спритність).
Тут, існує визначена ієрархія зв'язків, залежностей, і цю сукупність можна представити, маючи в основі ту чи іншу фундаментальну позицію, трохи по іншому; виходячи з припущень про шість основних параметрів, а саме:
1. сфера реалізації обдарованості і переважний її тип;
2. прояв творчості;
3. прояв інтелекту;
4. динаміка діяльності;
5. рівні досягнень;
6. емоційне забарвлення.
По кожному з зазначених параметрів можна виділити основні визначальні ознаки.
Виділимо основні типи творчої діяльності:
· науково-логічний;
· техніко-конструктивний;
· образно-художній;
· вербально-поетичний;
· музично-руховий;
· практико-технологічний;
· ситуативний (спонтанний, розважливий).
Прояв творчого пошуку можна представити по наступним ознакам:
· реконструктивна творчість;
· комбінаторна творчість;
· творчість через аналогії.
Прояв інтелекту представляється можливим фіксувати по:
· розумінню і структуруванню вихідної інформації;
· постановки задачі;
· пошуку і конструюванню рішень;
· прогнозуванню рішень (розробки задумів рішення), гіпотез.
Динаміку (швидкісні показники) рішень і творчої діяльності в цілому найбільше вичерпно будуть визначати наступні основні типи:
· повільний;
· швидкий;
· зверхшвидкий.
Рівні досягнень можна визначати по задачах, що ставить перед собою суб'єкт, чи ж по самих досягнутих успіхах, і тут доречно виділити три умови:
1. бажання перевершити існуючі досягнення (зробити краще, ніж є);
2. досягти результату вищого класу;
3. реалізувати надзадачу (програма-максимум) – на грані фантастики.
У плані емоційного реагування на виконання діяльності, захопленості можна виділити три типи:
· натхненний;
· упевнений;
· що сумнівається.
Таким чином, пропонована структура досить багатообразно описує різні типи обдарованості, їхні домінуючі характеристики, своєрідність сполучень найбільш важливих якостей. Усе те, що відноситься до загальної творчої обдарованості, має безпосереднє відношення і до різних видів спеціальної обдарованості – наукової, технічної, педагогічної, художньої і т.д.; але при цьому ми маємо справу з проявом визначених домінантних якостей, особливостей, що характеризують специфіку творчості в конкретній сфері людської діяльності. [16]
Лихо в тім, що сучасна психологічна наука аналітична. За задатками – анатомо-фізіологічними можливостями людини і здібностями, що відповідають вузькому колу вимог конкретної діяльності не видно реального – діючої людини. У зв'язку з цим я хочу звернутися до робіт В.В. Клименко. За його словами задатки (чутливість людини) забезпечують близько 10 млрд. сенсорних каналів однобічного зв'язку з навколишнім середовищем. Така чутливість досягається незвичайним оснащенням людського тіла: рецептором, що сприймає енергію й інформацію як ззовні, так і із самого тіла; кондуктором – провідником сприйнятого; ділянкою мозку, де здійснюється (чи не здійснюється – просто зберігається) перетворення їх у факт свідомості. [9] Таким чином, потенційно з задатків людини може бути створене стільки працюючих здібностей, скільки існує каналів зв'язку між навколишнім середовищем і людиною з його внутрішнім світом. Однак реальна кількість здібностей залежить від організації навчання і діяльності людини. Ілюстрацією може послужити такий простий приклад: у людини існують м'яза, що можуть ворушити вухами, але реально робити це вміє один з тисячі, у всіх інших цей задаток – потенційна нереалізована здатність. Багато людей страждають відсутністю звуковисотного слуху і т.д.