8. Вплив стану постраждалих людей на психіку пожежного. Велика кількість постраждалих людей буває в результаті катастроф, аварій і пожеж на промислових підприємствах, у будинках з масовим перебуванням людей: театрах, кінотеатрах, готелях і т.д.
Під катастрофою звичайно розуміються всілякі руйнування будинків, споруджень, рухливої сполуки й т.д., з людськими жертвами. Катастрофи супроводжуються величезними руйнуваннями й загибеллю людей.
До прибуття пожежного підрозділу на місце катастроф відкривається обтяжуюча картина, викликана наслідками вибуху: руйнування конструкцій будинків, рухливого сполуки, лементи про допомогу потерпілих, стогони вмираючих людей, обгорілі й розчленовані тіла загиблих. Все це, безсумнівно, впливає на психічний стан особового складу пожежних підрозділів й інших осіб аварійно-рятувальних служб.
Психологічний стан при цьому залежить від багатьох факторів: боєздатності пожежного підрозділу, психологічної підготовки особового складу, почуття відповідальності за долі людей, службового боргу й т.п. Як немає однакових пожеж, так немає й однотипних ситуацій при порятунку людей, станів потерпілих.
9. Вплив зміненого стану самих пожежних. У малих групах людей, зокрема пожежний розрахунок виникає своєрідна спільність емоцій.
Важливим фактором у визначенні напрямку змін відносини до думки навколишніх при короткочасному стрессогенном впливі того або іншого роду є вихідна, виникла до стресу оцінка суб'єктом відносини до нього. Соціальна «полезависимость» при непідтвердженні при стресі маючих до його «полесигналов» свертивается (зменшується), знижується поведінкова активність.
При домінуванні соціально-психологічних проявів стресу (соціально-психологічного синдрому стресу) обіг суб'єкта до суспільної думки збільшується. В экстерналов це може проявлятися у вигляді посилення опори на навколишніх, в интерналов - у спробі збільшення психологічного тиску на них. При домінуванні в екстремальних умовах інтелектуальної активності (як прояву стресу) экстравертивная її форма збільшує суб'єктивну значимість суспільної думки, інтровертивна форма - знижує. Широко обговорюються мінливість і керованість стану тривожності. Райтменом в експерименті було показано, що в ряду суб'єктів тривожність знижується в присутності інших людей.[38]
Однак П. Спектор і Ф. Зайсфрунк не підтвердили «загальності» його висновків. У їхніх експериментах зниження в присутності інших людей тривожності чекаючи шокового впливу (ситуаційної тривожності) виникав тільки як результат відволікання уваги обстежуваних. Видимо, вплив навколишніх осіб на тривожність характеру є значно більш складно диференційованим явищем.
Підтримка, надавана суб'єктові під час його діяльності в стрессогенних умовах з боку робочої групи, перешкоджає виникненню в даного суб'єкта проявів стресу, тобто активність інтегрується із суспільного поводження окремих людей при стресі, варто припустити, що реальність стресових трансформацій нижче в групі. Але варто помітити, що зміни спілкування при стресі можуть виникати як при дії на людину фізичних, фізіологічних стресів, так й у результаті контактів з людьми, характер спілкування яких змінений наявним у них стресом.
Висновки до розділу 1
Розглянувши питання тривожності можна зробити декілька важливих висновків про особливості цих понять, а саме:
Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що складається в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різних життєвих ситуаціях, у тому числі й тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають. Тривожність характеризується двома видами проявів: психічними й фізіологічними. Виділяють особистісну та реакційну тривожність. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистісно значимі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна і ступені погрози або значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги. Надмірно високий рівень тривожності, як і надмірно низький, називаються дезадаптивной реакцією, яка проявляється в загальної дезорганизованности поводження й діяльності.
Психологічна наука дає різні тлумачення природи тривожності, питання про причини тривожності як індивідуальної психологічної особливості дотепер не вирішено. Більшість психологів уважають, що тривожність, маючи природну основу (властивості нервової й ендокринної систем), складається пожиттєво, у результаті дії соціальних й особистісних факторів.
Тривожність тісно пов’язана з депресією. Людина в депресії обмежена неусвідомленими бар'єрами з табличками «треба» або «не треба», які ізолюють його, сковують і в остаточному підсумку руйнують його душу. Живучи в такій своєрідній в'язниці, він проте будує фантазії про волю, придумує плани свого звільнення й мріє про світ, де життя буде зовсім інший. Ці мрії, як і всі ілюзії, служать для підтримки його духу, але одночасно вони не дають йому розпізнати внутрішні сили, які зв'язують його. Але рано або пізно ілюзія валиться, мрії відлітають, схеми не спрацьовують - і людина з жахом бачить дійсність такий, яка вона є насправді, без прикрас. Коли це відбувається, вона упадає в депресію й почуває себе безпомічною, одинокою, це приводить до підвищеної тривожності.
У людини є два різних мотиви, функціонально пов'язаних з діяльністю,направленою на досягнення успіху. Це — мотив досягнення успіху і мотив уникнення невдачі. Мотив досягнення як стійка характеристика особи розуміється як стійке прагнення зробити щось швидко і добре, досягти певного рівня в якій-небудь справі.
Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу. Високотривожні люди гірше, ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу, відведеного на рішення завдання. Острах невдачі - характерна риса високотривожних людей. Цей острах у них домінує над прагненням до досягнення успіху. Мотивація досягнення успіхів переважає в низько тривожних людей. Звичайно вона переважує побоювання можливої невдачі.
2 Вивчення тривожності у робітників мнс
2.1 Програма та методи дослідження
Метою нашого дослідження є виявлення рівня тривожності, розробка комплексу заходів спрямованих на подолання надмірної тривожності та дослідження ефективності цих заходів.
В нашому дослідженні ми поставили перед собою наступні завдання:
1.Проаналізувати психологічну літературу по проблемі тривожності особистості.
2.Виявити рівень тривожності працівників МНС.
3.Провести психокорекційні заходи з працівниками, які мають підвищений рівень тривожності.
4.Дослідити ефективність психокорекційних заходів, напрямлених на пониження тривожності.
5.Представити методичні вказівки що до психокорекційної роботи з надмірною тривожністю серед працівників МНС.
Згідно цим завданням наше дослідження проходило у такі етапи:
На першому етапі ми провели теоретичній облік літератури, на другому етапі отримали данні і проінтерпретували їх, на третьому етапі провели психокорекцію і дослідили її результати, а також розробили рекомендації.
Відповідно поставленим завданням для виявлення рівня тривожності ми використовували методики дослідження тривожності Спілбергера та Тейлора. Ці методики використовувались разом для отримання найбільш достовірних результатів. Методика Спілбергера дає уявлення про стан особистісної і ситуативної тривожності, а шкала тривожності Тейлор дає узагальнену картину рівня тривожності улюдини.
1. Методика дослідження тривожності Спілбергера (Додаток Б)
Запитальник особистісний, для виміру реакційної та особистісної тривожності, розроблений Ч. Д. Спилбергером в 1966-1973 р.
Шкала представляє собою комбінацію трьох відомих тестів: шкали тривожності Кэттелла і Шайера, та Тейлор і шкали тривожності Велша (1964). Шкала складається із двох частин по 20 завдань у кожній. Перша шкала, реакційної тривожності призначена для визначення того, як людина почуває себе зараз, у цей момент, тобто для діагностики актуального стану, а завдання другої шкали, особистісної тривожності спрямовані на з'ясування того, як суб'єкт почуває себе звичайно, тобто діагностується тривожність як властивість особистості.
Кожна із частин шкали постачена власною інструкцією, заповнення бланка відповідей нескладне, тривалість обстеження становить приблизно 5-8 хв. Кожне висловлення, включене в запитальник, оцінюється респондентами по 4-бальній шкалі. Вербальна інтерпретація позицій оцінної шкали в першій і другій частинах запитальника різна. Для реакційної тривожності: «цілком правильно» (4 бали), «вірно» (3 бали), «мабуть, вірно» (2 бали), «зовсім невірно» (1 бал). Для особистісної: «майже ніколи» (1 бал), «іноді» (2 бали), «часто» (3 бали), «майже завжди» (4 бали).
Особливості проведення процедури тестування: дослідження може проводитися як індивідуально, так й у групі. Експериментатор пропонує випробуваним відповісти на питання шкал відповідно до інструкцій, і нагадує, що випробувані повинні працювати самостійно. На кожне питання можливі чотири варіанти відповіді по ступені інтенсивності. Інструкція до першої групи суджень про самопочуття (реакційна тривожність): прочитайте уважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть відповідну цифру праворуч залежно від того, як Ви себе почуваєте на даний момент часу. Над питаннями довго не замислюйтеся, оскільки правильних або неправильних відповідей немає. Залежно від самопочуття в цей момент закресліть (запишіть) найбільш підходящу для вас цифру: «1» - ні, це зовсім не так; «2» - мабуть, так; «З» - вірно; «4» - цілком правильно. Інструкція до другої групи суджень про самопочуття (особистісна тривожність): прочитайте уважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть відповідну цифру праворуч залежно від того, як Ви себе почуваєте зазвичай. Над питаннями довго не замислюйтеся, оскільки правильних або неправильних відповідей немає. Закресліть (запишіть) підходящу для вас цифру праворуч залежно від того, як ви себе почуваєте звичайно. Цифри праворуч означають: «1» - майже ніколи; «2» - іноді; «З» - часто; «4» - майже завжди).