Чарівні ляпки
Мета: розвиток уяви; опанування різних форм предметів.
Матеріал: заготовлюються макети кольорових ляпок різної форми.
Хід гри
Ведучий показує ляпки й просить сказати, скільки предметів дитина бачить у ляпці та які. Діти по черзі відповідають. Перемагає той, хто назвав побачені предмети останнім.
Ведучому краще записувати відповіді, щоб діти не повторювалися.
Скринька з казкою
Мета: розвиток фантазії, зв'язного мовлення, творчого мислення.
Матеріал: 8–10 різних фігурок, коробочка.
Хід гри
Ведучий пропонує виймати довільно фігурки з коробки. Треба вигадувати, ким або чим цей предмет буде в казці. Після того як перший гравець сказав 2–3 речення, наступний виймає інший предмет і продовжує розповідь. Коли історія закінчилася, предмети збирають разом, і починається нова історія. Важливо, щоб кожного разу вийшла закінчена історія та щоб дитина в різних ситуаціях вигадувала різні варіанти дій із тим самим предметом.
Чарівна труба
Мета: засвоєння дитиною протилежних якостей предметів; розвиток пізнавальної функції, уяви.
Матеріал: журнал або аркуш паперу, згорнутий у трубочку.
Хід гри
Ведучий показує «чарівну трубу» і говорить, що якщо подивитися крізь неї на предмет, то він змінить свої властивості на протилежні. Ведучий просить малюків подивитися крізь трубу на предмети й розповісти, як вони змінилися.
Допоможи колобку
Мета: розвиток пізнавальної уяви, творчого мислення, пам'яті, мовлення; визначення послідовності подій.
Матеріал: картки із сюжетом із казки «Колобок» (виготовляють із двох книжок-маляток – по картці на кожний сюжет).
Хід гри
Ведучий нагадує дитині казку про Колобка, показує картки. Потім картинки змішують, дитина витягує кожну з них і продовжує розповідь із того місця, якому відповідає картинка.
Якщо дитина впоралася із завданням, запропонуйте їй розповісти казку в зворотному порядку, начебто плівка прокрутилася назад. Якщо є можливість, покажіть на відеомагнітофоні, що це означає.
Пограємо в ріпку
Мета: розвиток мовлення й уяви; навчання символічного обігравання сюжету; колірне позначення героїв казки; засвоєння понять «більший – менший», послідовності подій.
Матеріал: кружечки: жовтий (ріпка), зелений (бабка), коричневий (дід), червоний (онучка), чорний (Жучка), білий (кішка), сірий (мишка).
Хід гри
Ведучий розповідає казку-плутанину. Починає з «Ріпки», включає персонажі з інших казок. Дитина зауважує помилки та в результаті переказує «Ріпку».
Спочатку можна дозволяти користуватися картинками-підказками. Коли дитина відповіла, попросіть її вигадати яку-небудь казку з цими новими персонажами. Діти, які успішно впоралися із завданням, вигадують історії з двох-трьох речень, помічають майже всі помилки.
Пограємо в театр
Мета: навчання дитини драматизації текстів, уміння виразно відтворювати образ героя.
Матеріал: текст казки «Колобок», кружечки різних кольорів, що позначають героїв казки: жовтий (Колобок), зелений (бабуся), оранжевий (лисиця), білий (заєць), коричневий (ведмідь), вирізаний із паперу будиночок, атрибути костюмів (капелюхи, маски) для персонажів, завіса або ширма.
Хід гри
Бажано, щоб у цю гру грали всі члени родини: чим більше учасників, тим краще. Ведучий пропонує пограти в казку «Колобок». Дитина, спираючись на атрибути казки, або самостійно згадує, хто діяв у казці, і знаходить кожному героєві відповідний кружечок.
Потім дитина розподіляє ролі серед членів родини та вручає кожному відповідний кружечок (хтось із членів родини буде виконувати кілька ролей, дитині доручають роль Колобка).
Потім разом із дитиною розмічають простір ігрового майданчика: домовляються, де буде будиночок бабусі й дідуся, де Колобок зустрічатиметься з іншими героями казки.
Перед грою ведучий просить дитину підказати, як мають грати ролі всі учасники, щоб бути схожими на персонажів казки. Підкажіть дитині, що це можуть бути особливі рухи (незграбний великий ведмідь), високий або низький голос, метушлива, або розмірена, або незграбна хода.
Герої займають свої місця й починають грати казку.
Ваша дитина добре впорається з грою, якщо в 4–5 років вона легко розмічає ігровий майданчик, може описати двох-трьох героїв. Якщо в дитини не все виходить, розіграйте інші казки з нашої книги («Ріпка», «Маша й три ведмеді», «Вовк і семеро козенят»), повторіть «Колобок» за один-два тижні.
Стара казка на новий лад
Мета: розвиток мовлення, уяви, творчого мислення, освоєння понять «більший – менший – ще менший».
Матеріал: казка «Три ведмеді», кружечки, що позначають ведмедів (коричневі, різних розмірів), червоний кружечок (дівчинка).
Хід гри
Ведучий згадує з дитиною казку, використовуючи картинки.
Попросіть дитину вигадати «казку навпаки»: ведмеді заблукали й потрапили до дівчинки. Що вони стали б робити, як повелися? Ведучий пропонує за допомогою кружечків розіграти нову казку.
Висновки
Отже, уява – процес створення індивідом наочних образів, внутрішня активність, за допомогою якої він здійснює випереджувальне відображення дійсності, розширює виднокруг свого життя.
Якщо мнемічний образ несе в собі минуле індивіда, перцептивний – теперішнє, мислитель ний – невідоме, то образ уяви – невідоме майбутнє.
У філогенезі є лише віддалений аналог уяви – екстраполяційний рефлекс. Однак навіть вищі тварини не здатні вийти за межі чуттєвого образу ситуації, в якій перебувають. Уява притаманна лише людині. Як і свідомість, вона з'являється на початкових етапах історіогенезу, вдосконалюється у магічних діях, ритуалах, міфах, творах первісного мистецтва й стає вагомим чинником розвитку людства. Впродовж онтогенезу уява змінює свої функції, дедалі більше опосередковуючи процеси життя індивіда. Ускладнення цих зв'язків розширює призначення уяви: вона стає засобом виходу особистості на новий простір життя, знаряддям творчості.
Отже, процес уяви є усвідомлюваним лише тоді, коли він функціонує на рівні дії або становить окрему діяльність. Проте як механізм, що обслуговує діяльність, він здійснюється поза контролем свідомості. На цьому наголошує теорія бісоціації А. Кестлера. Ідеться про спільне для різних видів творчості неусвідомлюване поєднання незвичних, несподіваних і непов'язаних між собою подій, явищ тощо. Тому якщо асоціація – одноплановий і шаблонний спосіб утворення нового, то бісоціація – багатоплановий і творчий.
Створюючи можливість майбутнього, уява виконує не лише пізнавальну та інструментальну, а й регулятивну функцію, адже вона забезпечує втілення образу в дійсність. Тому її часто використовують в психотерапії.
В дослідженні уяви ми спиралися на розуміння цього питання Л.С. Виготським, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьовим, В.А. Роменцем, С.Л. Рубінштейном, Б.П. Тепловим та ін. Узагальнюючи їх, ми розглядаємо уяву як вищу психічну функцію при взаємодії двох сигнальних систем. Процес уяви фізіологічно є процесом утворення нових сполучень і комбінацій з уже складених нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку. Уява – це вищий пізнавальний психічний процес, притаманний лише людині, при якому людина продукує на підставі попереднього досвіду образи, уявлення, ідеї. Вона є своєрідною формою відображення людиною дійсності. Все, що зроблено людиною і оточує її, є продуктом її уяви. Уява є психологічною основою творчості та її необхідною складовою, тобто творчість базується на уяві.
В ході даного дослідження зроблено теоретичний аналіз проблеми формування та розвитку уяви та охарактеризовано її основні види; визначено методи та методики дослідження рівня сформованості уяви; проведене експериментальне дослідження з визначення показників рівня розвитку уяви на прикладі дітей молодшого шкільного віку, які пройшли курс психотерапії.
1. Аванесов В.С. Тесты в социологическом исследовании. М.: Наука, 2002. – 200 с.
2. Альтшуллер Г.С. Найти идею. Новосибирск, 1999. – 455 с.
3. Анастази А. Психологическое тестирование. Кн. 1. М.: Наука, 2002. – 215 с.
4. Берн Э. Трансактный анализ в группе. – М.: Лабиринт, 1994. – 74 с.
5. Берн Э. Игры, в которые играют люди. – М.: Прогресс, 2003. – 400 с.
6. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. – К.: Наук. думка, 2009. – 365 с.
7. Выготский Л.С. Воображение и его развитие в детском возрасте // Собр. соч.: В 6 т. Москва, 2000. Т 3. – 256 с.
8. Гарбузов В. практическая психотерапия, или как вернуть ребёнку и подростку уверенность в себе, истинное достоинство и здоровье. – М., 1994. – 144 с.
9. Геркинблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. Москва: Наука, 1998. – 236 с.
10. Гильбух Ю.З. Психодиагностика в школе. М.: Высшая школа, 1999. – 79 с.
11. Гордієнко В., Копець Л. Теоретичні та емпіричні результати вивчення проблеми надання допомоги іншим людям // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – №3. – С. 87 – 95
12. Гройсман А.Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические механизмы регуляции социального поведения. – М.: Наука, 2000. – С. 175 -203.
13. Захаров В.П., Хрящева Н.Ю. Социально-психологический тренинг. Учебное пособие. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1999. – 56 с.
14. Киппер Д. Клинические ролевые игры. – М.: Независимая фирма «Класс», 2003. – 219 с.
15. Короленко Ц.П., Фролова Г.В. Чудо воображения (воображение в норме и патологии) Новосибирск, 1995. – 204 с.
16. Крайг Г. Психология развития. – СПб, 1997. – 988 с.
17. М’ясоїд П. Загальна психологія. – К.: Вища шк., 2004. – 487 с.
18. Немов Р. Психология. – В 3-х кн. – М.: Знание, 1999. – Т. 3. – 547 с.
19. Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко. – К. Либідь, 2006. – 236 с.
20. Основы психологического консультирования / Под ред. Г.И. Колесниковой – Р-н/Д, 2004. – 456 с.
21. Пашукова Т., Допіра А., Дьяконов Г. Практикум із загальної психології. – К.: Тов-во «Знання», 2006. – 203 с.