ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ГЕНЕЗИС САМОСВІДОМОСТІ. ТРАКТУВАННЯ САМОСВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ І ПСИХОЛОГІЇ
1.1 Розвиток самосвідомості у філогенезі
1.2 Погляд філософів на проблему самосвідомості
1.3Проблема самосвідомість в психології
1.3.1Погляд зарубіжних психологів на проблему самосвідомості
1.3.2 Погляд вітчизняних психологів на проблему самосвідомості
1.4 Розвиток самосвідомості в онтогенезі
РОЗДІЛ II. УМОВИ І ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФОРМУВАННЯ САМОСВІДОМІСТЬ МОЛОДШОГО ПІДЛІТКА
2.1 Роль фізичних змін в самосвідомості молодшого підлітка
2.2 Роль мислення в становленні самосвідомості
2.4 Роль соціальних чинників в розвитку самосвідомості молодшого підлітка
2.4.1 Сім'я
2.4.2 Вчитель і що вчаться
2.4.3 Відчуття дорослої
2.4.4 Суспільство однолітків в школі і зовні неї
2.4.5 Роль ідеалу в розвитку самосвідомості
РОЗДІЛ III. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
На сучасному етапі розвитку психологічної науки в нашій країні однією з найбільш актуальних явилася проблема розвитку самосвідомості як самого найважливішого складового компоненту особи. В психологічній літературі показано, що будучи “ядром особи”, самосвідомість робить регулюючий вплив на всі сторони життєдіяльності людини.
В роботах Л.І. Божовіч, Л.С. Виготського, І.С. Кону, А.Н. Леонтьева і ряду інших авторів розкриваються різні аспекти становлення самосвідомості, його розвитку. В числі якнайменше вивчених питань - умови і механізми розвитку самосвідомості в перехідні періоди онтогенезу, зокрема на початку перехідного віку, коли відбуваються якісні зміни самосвідомості, визначальні розвиток соціальної і інтелектуальної активності. Було встановлено, що на формування особи і її самосвідомість вирішальний вплив роблять соціальні, психічні і фізіологічні умови і чинники.
Підлітковий вік складає особливий етап розвитку в житті дитини. В підлітковій віці на базі якісної зміни всього психічного життя ламається і перебудовується всі колишні відносини дитини до світу і самому собі, перш за все до самому себе. В підлітковому віці на базі якісного нового характеру структури і складу діяльності в дитини розвивається свідома поведінка, робиться вирішальний крок з дитинства до нового етапу психологічного і соціального розвитку.
Багато вітчизняних і зарубіжних авторів підкреслюють значення підліткового віку для розвитку самосвідомості, яка Л.С. Виготській вважав основним новоутворенням цього віку. Поява свідомого “Я”, виникнення рефлексії, усвідомлення своїх мотивів, моральні конфлікти і етичні самооцінки, інтимізація внутрішнього життя - ось деякі феноменальні вияви самосвідомості в цьому віці ( по І.С. Кону).
Цей період вважається критичним або навіть періодом виникнення самосвідомості у всій його цілісності. Згідно С.Л. Рубенштейну, процес формування самосвідомості протікає “ від наївного невідання відносно самого себе до все більш глибокого самопізнання, що з'єднується зі все більш визначеною, а самооцінкою, що іноді різко коливається. В процесі цього розвитку центр тягаря для підлітків все більш переноситься до її внутрішньої сторони, від віддзеркалення більш менш випадкових рис до характеру в цілому”.
Тому вивчення особливостей самосвідомості на віковому рубежі явилося важливим напрямом психолого-педагогічних досліджень.
Основним об'єктом дослідження з'явилася самосвідомість людини, що росте, в молодшому підлітковому віці.
Предметом даного дослідження сталі умови і чинники, що впливають на формування самосвідомості на початку підліткового віку.
Ціль справжньої роботи полягала в створенні психологічних умов, що забезпечують оптимальні можливості для виявлення особливостей самосвідомості на початку підліткового віку, для розвитку в молодших підлітків здібності до самопізнання і самоаналізу.
В ході дослідження розв'язувалися наступні задачі:
1. Вивчити генезис самосвідомості особи за даними наукових досліджень.
2. Дати аналіз основних теоретичних підходів до проблеми самосвідомості особи в зарубіжній і вітчизняній психології.
3. Досліджувати умови і чинники, що впливають на формування і розвиток самосвідомості.
4. Розробити систему психолого-педагогічних прийомів і методів, що дозволяють організувати цілеспрямоване самопізнання підлітків.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що формування і розвиток самосвідомості підлітків відбувається під впливом різних умов і чинників, а також може здійснюватися шляхом розвитку в них здібностей до самоспостереження, рефлексії, самоаналізу, самоконтролю в процесі спеціально організованих занять, що включають прийоми і методи активної психологічної дії.
Усвідомлення своєї особливості - складний і тривалий процес як в онто-, так і у філогенезі.
Процес формування самосвідомості починається не з усвідомлення людиною самого себе як розумній особі, природі, що протиставила, і родовому колективу. Цьому передував процес формування усвідомлення родом самого себе як єдиного цілого, що служивий однією з умов і передумовою виникнення згодом особистої самосвідомості, подібно тому, як формування суспільства служивий умовою і передумовою формування людини як його похідної частини. Єство родової самосвідомості полягало в тому, що людина в думках не виділяла себе з родової групи, до якої він належав, не розглядав себе в ній як особливий центр інтересів і дій, а зливався з нею. Це було обумовлено самим характером громадського способу виробництва, при якій окрема людина не стає самостійною по відношенню до общини.
Основою самосвідомості середньовічної людини було відчуття безперервного зв'язку з його общиною, станом і соціальною функцією. Все життя людини від народження до смерті було регламентовано. Він майже ніколи не покидав місце свого народження. Його життєвий мир був обмежений рамками його общини і станової приналежності. Для середньовічної людини “знати самого себе” значило перш за все ”знать своє місце”.
В епоху Відродження положення міняється. Самосвідомість стає передумовою і компонентом самовизначення. “Пізнання себе” є перш за все пізнання своїх внутрішніх, психологічних можливостей. Це розширення сфери індивідуального, особливого, тільки свого.
Таким чином вже за рамками середньовіччя виникає психологічна інтероспекція, потреба і здатність аналізувати власні переживання і відчуття.
Якісь форми самосвідомості і їх динаміку можна знайти в ході розвитку будь-якої культури.
Наприклад, в гомерівського грека поняття “самозвеличання” як чогось внутрішнього ще відсутній. Але вже Геракліт говорить про “пошуки себе” і “пізнання себе”. В софіста Георгія з'являються вирази “зрадити самого себе”, “заподіяти зло собі”. Антифон говорить про необхідність “володарювати собою” і “подолати себе”, вважаючи самовладання необхідною передумовою справедливого відношення до ближнього. Сократічеськая філософія вже прямо спирається на внутрішній діалог. Серед формул рефлексій, уживаних Платоном, зустрічаються і “самопізнання”, і “внутрішня задоволеність” і “самовизначення”. Декарта цікавить не конкретне, індивідуальне “Я”, а суб'єкт пізнання взагалі. Декарт прямо прирівнює пізнає “Я” до душі. Він вважає, що душа через свою нематеріальність більш легко пізнавана, чим тіло. А Локк затверджує, що ідеї рефлексій похідні від життєвого досвіду: тільки досягнувши зрілого віку і накопичивши знання про зовнішній світ, люди починають роздумувати серйозно про те, що відбувається усередині них. У Фіхте “Я” виступає як універсальний суб'єкт діяльності, який не тільки пізнає, але і творить з себе весь навколишній світ, негативно визначуваний як “не-а”. Гегель відкидає фіхтеанське визначення “Я” як первинної безпосередньо даної реальності. Концепція “всемогутнього “Я”, рахує Гегель, перетворює весь світ в голу видимість. Крім того, вона не ураховує, що саме “Я” представляє собою живий, діяльний індивід, і його життя полягає в творенні своєї індивідуальності як для себе, так і для інших, в тому, щоб виражати і виявляти себе. Фейєрбах підкреслює похідність самосвідомість від матеріальних умов. Він надає увагу “тілесному початку”.
1.3 Проблема самосвідомість в психології
1.3.1. Погляд зарубіжних психологів на проблему самосвідомості
Якщо кинути самий загальний погляд на дослідження в області психології самосвідомості, то тут можна виділити декілька найбільш важливих ліній. Серед головних питань, навкруги яких ведуться спори і обговорення, можна виділити наступні:
- природа самосвідомості
- місце самосвідомості серед інших психологічних феноменів
- чинники, визначальні розвиток самосвідомість
- структура самосвідомості
- генезис самосвідомості
Рішення питання про природу самосвідомість цілком залежить від філософських позицій тих концепцій, в рамках яких він потрактує. Так, інтроспекціонізм ігнорує роль об'єктивних чинників у виникненні і розвитку самосвідомості. Представники цієї концепції ототожнювали психічне з свідомістю, а свідомість з самосвідомістю.
Прихильники біхевіоризма і необіхевіоризма, навпроти прагнули виявити і підкреслити вплив оточуючої дійсності на психічну діяльність людини, проте згодом вони прийшли до виключення свідомості і самосвідомості з сфери психічного життя, до заперечення ролі свідомості в поведінці людей. Вся психічна діяльність була зведена ними до механічних реакціями організму на зовнішні стимули.
Різні дослідники відводять різне місце самосвідомості в системі психологічних феноменів. Розширювальний підхід до рішення цього питання полягає в тому, що самосвідомість вважається майже синонімом психічного.