ЗМІСТ:
Вступ
1. Самоконтроль поведінки людини.
1.1 Поняття, склад самоконтролю поведінки людини, функції й види самоконтролю поведінки людини в різних сферах діяльності
1.2 Значення самоконтролю емоційних станів у поведінці людини
1.3 Формування самоконтролю поведінки в онтогенезі
2. Саморегуляція поведінки людини.
2.1 Поняття саморегуляції у вітчизняній і закордонній психології
2.2 Методи саморегуляції поведінки
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Проблема психологічних механізмів самоконтролю активності індивіда по актуальності займає одне з основних місць у суб'єктному підході дослідження психіки людини (А.В. Петровский, К.А. Абульханова-Славська, С.Л. Рубінштейн, А.В. Брушлинський, О.А. Конопкин й ін.).
У дослідженнях типологічних особливостей усвідомленого самоконтролю діяльності в цей час не тільки розроблені наукові підходи й подання про контроль суб'єктної активності, але й виявлені закономірності й регуляторні механізми типів і видів активності (П.К. Анохін, Н.А. Бернштейн, Б.Ф. Ломів, Д.А. Ошанин, О.А. Конопкин, В.Д. Шадриков й ін.).
Важливість дослідження регуляторних психічних процесів не викликають сумніву, тому що описані існуючі риси контролю і їх інтегративна сутність й універсальна структура самих різних типів активності людини (К.А. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, П.К. Анохін, Л.М. Веккер, Н.А. Бернштейн, В.П. Зінченко, О.А. Конопкин, Д.А. Ошанин, В.Д. Шадриков, В.Э. Чудновський й ін.).
Довільна активність людини досліджена в індивідуальній взаємодії з навколишнім світом, позначається й вивчається через поняття індивідуального стилю самих різних форм психічної активності й діяльності (А.Адлер, Г. Олпорт, X. Уіткин, К.М. Гуревич, B.C. Мерлин, Е.А. Климов, Б.Ф. Теплов). [13]
У закордонній психології робиться акцент на особистих причинах, де розглядається стиль самоконтролю у зв'язку з особливостями поводження, реагування, пізнавальних процесів (Г. Олпорт, Р. Стагнер, X. Виткин, Дж. Каган й ін.).
Регуляторна роль індивідуального стилю у взаємодії людини з навколишнім світом розглядалася К.М. Гуревичем, Е.А. Климовим, B.C. Мерлиним, Е.П. Ільїним, В.А. Колга, Т.В. Корниловою, Н.С. Лейтес, М.А. Холодною, В.А. Толочек, В.З. Чудновським й ін..
У цей час у лабораторіях психології розроблена принципова функціональна модель структури, вивчені загальні закономірності самоконтролю (О.А. Конопкин, В.І. Степанський, В.І. Моросанова, А.К. Осницький, Г.С. Пригін, Н.Ф. Круглова, Н.О. Сипачев, Э.А. Фарапонова й ін.).
Розвивалися подання про структуру й механізми процесу самоконтролю (Ю.С. Жуйков, Ю.А. Миславський, В.І. Моросанова, Н.Ф. Круглова, А.К. Осницький, Н.О. Сипачев, В.І. Степанський, Е.Ф. Фарапонова й ін.).
На сьогодні накопичені дані про існування яскравих індивідуальних розходжень у реалізації окремих регуляторних функцій забезпеченості психічними засобами різного рівня й сформованості, а також у розвиненості загальної здатності до самоконтролю (В.І. Степанський, В.І. Моросанова, А.К. Осницький, Г.С. Пригін, Н.Ф.Круглова й ін.).
Зв'язок успішності з індивідуальною сформованістю окремих процесів і цілісної системи самоконтролю була показана також і при дослідженні причин неуспішності школярів (Н.Ф. Крулова).
Ціль даної роботи розкрити сутність самоконтролю діяльності й поводження.
Інтерес до проблеми психічного самоконтролю зріс за останні роки, про що свідчить той факт, що до феномена й поняття самоконтролю звертаються у своїх дослідженнях представники самих різних психологічних дисциплін. Особливу роль у становленні сучасних подань про самоконтроль зіграв системний підхід, у рамках якого підкреслюється необхідність її вивчення як процесу, що має багаторівневу детермінацію.
Методологічними підставами дослідження є суб'єктний підхід до дослідження психіки людини (С.Л. Рубінштейн, К.А. Абульханова-Славська, А.В. Брушлинський, А.В. Петровський й ін.) і подання про функціональну структуру системи усвідомленого самоконтролю довільної активності людини (О.А. Конопкин), а також авторська концепція індивідуального стилю самоконтролю (В.І. Моросанова).
1. Самоконтроль поведінки людини
1.1 Поняття, склад самоконтролю поведінки людини, функції й види самоконтролю поведінки людини в різних сферах діяльності
Самоконтроль є умовою адекватної, цілеспрямованої, інтегрованої психіки. Самовиховання й самовдосконалення особистості, навчання й професійна діяльність, поводження в суспільстві припускають неодмінну включеність у них самоконтролю. Самоконтроль ставиться до числа обов'язкових ознак свідомості й самосвідомості людини. Він виступає як умова адекватного психічного відбиття людиною свого внутрішнього світу й навколишньої її об’єктивної реальності. Самоконтроль є одним з невід'ємних компонентів процесів самоврядування (саморегулювання) систем різної якісної природи, серед яких людина являє собою приклад живої й найвищою мірою складної системи.
Людина може виступати в ролі об'єкта й суб'єкта контролю. Як істота суспільна, людина протягом всього свого життя є об'єктом контролю з боку навколишніх її людей. Під контролем суспільства перебувають процеси навчання й виховання людини, її зайнятість у професійній діяльності, поводження в побуті. З іншого боку, уже як суб'єкт контролю людина сама є носієм контрольних механізмів. При цьому спрямованість контролю може бути різною: зовні й на себе. У першому випадку об'єктом контролю для людини виступають поводження й діяльність інших людей, характер протікання процесів у суспільних, природних, технічних системах. Але об'єктом контролю для людини стають також її власні вчинки й дії, властиві їй психічні явища. Саме в останньому випадку, коли людина контролює свою психічну сферу, ми маємо справу із самоконтролем. [6]
З одного боку, самоконтроль не може здійснюватися без наявності того, що, властиво, контролюється, перевіряється. З іншого боку, у складі самоконтролю обов'язкова присутність еталона, тобто того, що повинне бути. Питання про ступінь збігу контрольованої й еталонної складових вирішується за допомогою операції звірення. Якщо в результаті її здійснення контрольована й еталонна складові не збігаються, то на "виході" самоконтролю буде мати місце сигнал неузгодженості, що відбиває ступінь їхньої розбіжності. Якщо ж факт неузгодженості не буде виявлений, то це означає, що контрольована складова відповідає еталону.
Саме загальне визначення самоконтролю може бути дане з позиції функціонального підходу до нього, відповідно до якого що б не було об'єктом самоконтролю, у яку би сферу психічних явищ не виявився він залученим, його функція носить перевірочний характер і полягає у встановленні ступеня збігу того, що мабуть, з тим, що ще тільки може бути або фактично вже має місце.
Зміст компонентів, що входять до складу самоконтролю, природно, буде мінятися залежно від того, у якому контексті він проявляється.
Так, наприклад, у процесі впізнання в якості контрольованої змінної буде виступати сформований перцептивний образ стимулу, а роль еталона виконає витягнутий з пам'яті образ уже раніше сприйнятого стимулу, міру схожості з яким і буде допомагати встановлювати самоконтроль. З іншого боку, якщо звернутися до сфери поводження, то там у складі самоконтролю роль контрольованої змінної може виконувати намір зробити якийсь певний учинок, а еталон - складова з'являється як засвоєна в процесі виховання норма (зразок) прийнятого в суспільстві поводження у відповідній ситуації.
Незважаючи на очевидну різноплановість наведених прикладів, у тім й іншому випадку функція самоконтролю залишається незмінною, а саме - вона буде полягати у встановленні ступеня збігу звірюваних компонентів. Тому, підкреслимо ще раз, у загальному визначенні самоконтролю акцент повинен бути зроблений на його функціональній сутності, і воно не повинне відбивати специфіку складових його компонентів, що, однак, буде цілком доречним, коли визначення розкривається стосовно до конкретного об'єкта самоконтролю.
Самоконтроль невід'ємним образом включений в усі види діяльності людини: ігрову, навчальну, трудову, наукову, спортивну й ін. До числа загальних, тобто не залежних від специфіки виконуваної діяльності, принципів класифікації видів самоконтролю можна віднести часовий, просторовий, структурний, а також принцип довільності самоконтролю.
Відповідно до тимчасового принципу варто розрізняти попередній, проміжний і підсумковий види самоконтролю.
Об'єктом попереднього самоконтролю, включеного в процес антиципації, є все те, що ще не вступило у фазу безпосереднього здійснення, реалізації. Наприклад, попередній перевірці з погляду правильності їхнього вибору можуть піддатися мета й програма ще тільки майбутньої діяльності.
Важко переоцінити роль попереднього самоконтролю для запобігання можливих помилкових рішень, дій, неправильних учинків.
Поточний самоконтроль поміняє попередній й, будучи включеним у процес виконання діяльності, спрямований на перевірку правильності проміжних результатів. Нарешті, він результує самоконтроль, як би підводить підсумки проробленому й допомагає відповістити на основне запитання: чи досягнута поставлена мета?
Відповідно до просторового принципу контрольована складова, як, втім, і сам еталон, може надходити в операцію звірення по каналах різної модальності. У зв'язку із цим розрізняють зоровий, слуховий, тактильний й інший види самоконтролю.
У процесі життєдіяльності людини домінує самоконтроль, здійснюваний через зовнішні канали зв'язку. Такий самоконтроль переважає в різноманітних видах діяльності в поведінковій практиці. Наприклад, чи йде людина пішки або користується транспортом, вона перевіряє правильність свого місця розташування стосовно попередньо наміченому маршруту й кінцевому пункту проходження за допомогою контрольної інформації, що надходить до нього ззовні. Характерним же прикладом надходження контрольованої змінної по внутрішніх каналах зв'язку є відчуття, на основі яких здійснюється психічна саморегуляція стану.