Отже, специфіка властивостей самооцінки спортсменів стосується в першу чергу її рівня, який в середньому виявляться досить високим. З цієї точки зору спорт робить позитивний вплив на самооцінку особи, що може виявитися кориснішим для успішної діяльності, як спортивної, так i учбової i взагалі повсякденної.
Спортивна діяльності розуміється як багатобічний процес активності людини, в який, разом з фізичними, розвиваються і вдосконалюються психічні властивості особи. Дійсно, факт єдності діяльності i свiдомостi (отже, i особи) у вітчизняний психології є аксіоматичним, що став одним із засадничих методологічних принципів. Самооцінка, як властивість особи дуже тісно пов’язана з різними характеристиками діяльності спортсмена. Так, Н.Б. Стамбулова відзначає, що одним з симптомів кризи спортивної кар’єри є зневаження самооцінки. Якими ж характеристиками, по яких вона може бути вивчена, володіє діяльності спортсмена? У вивченій літератури досить розгорнуто представлений аналіз особистостей змаганням i тренувальною діяльністю, рис спорту, як виду діяльності, найбільш характерних особистих особливостей спортсменів у зв’язку з їх діяльністю. Проте чітко сформульованої відповіді на питання про ти властивості діяльності спортсмена, по яких вона може бути оцінена, немає. Є лише розрiзненi, несистематизовані думки із цього приводу. Об’єднавши наявні дані, можна зробити вивід про те, що діяльності спортсмена характеризується по міри адаптованості до занять спортом, надійності i ефективності спортсмена, рівню його спортивного майстерства. Слід також відзначити, що як критерії адаптованості людини до діяльності часто розглядається його успішність i міра задоволеності. Оскільки успiшнiсть спортсмена багато в чому пов’язана з його надійністю, ефективністю i рівнем його спортивної кваліфікації, то можна казати про те, що головною характеристикою діяльності спортсмена i одночасно критерієм, по якому вона може бути оцінена, є міра адаптованості спортсмена, через успiшнiсть, що виявляється, i задоволеність.
Розглянемо роль самооцінки в прояві даних характеристик діяльності спортсмена. Вивчаючи спiввiдношення понять самооцінка i адаптованість, є підстава стверджувати, що незалежною зміною є самооцінка. За наявності кореляційних взаємозв’язків між цими показниками можна казати про вплив показників самооцінки на рівень адаптованості, а не навпаки.
Функції самооцінки (орієнтована i регулятивна) служать для оптимізації процесу адаптації, яка, у свою чергу є базисною функцією всіх психічних явищ. С.В. Жiлiн, вслід за Н.Б. Стамбуловою видаляє наступні показники, що адаптовані до спортивної кар’єри: спортивні придбання; спортивні обмеження; відповідність цілей i результатів спортивної кар’єри; витрати, пов’язані з кар’єрою; успiшнiсть спортивної кар’єри; задоволеність спортивною кар’єрою. Частіше за інших у вивченій літератури зустрічаються дані про взаємозв’язок самооцінки з останніми двома.
За даними Г.В. Лозової, особова самооцінка тренерів пов’язана з різними аспектами їх професійної задоволеності опосередковано, через професійну самооцінку. Чим вище рівень останньої, тим вище задоволеність тренерів результатами, що досягаються, відношенням з колегами, керівництвом, вмістом своєї діяльності i діяльністю в цілому, своїм професійним статусом, підготовленістю i рівнем власного професiоналiзму. Ці дані доповнюються результатами, згідно яким самооцінка студентів АФК, магістрів i тренерів пов’язана із задоволеністю професійним вибором i інтегральним показником професійного самовизначення, а самооцінка комунікабельності i адаптації у юних спортсменів – iз задоволеністю спортивною кар’єрою. Це узгоджується з даними С.В. Жiлiна, що говорять про те, що для задоволених самореалiзацiєю в спорті спортсменів, характерні високі показники самооцiнок здоров’я, інтелекту, волі, комунікабельності i життєво важливих якостей, а також загальної самооцінки особи.
Багатьма дослідниками була вiдмiчена особлива роль самооцінки саме з точки зору успiшностi i надійності спортивної діяльності. Про ці показники діяльності спортсмена може свідчити рівень його спортивної майстерності. За даними різних досліджень самооцінка спортсменів пов’язана із спортивною кваліфікацією, а саме, чим більше кваліфікований спортсмен, тим вище рівень, інтегрованості i менше диференційована його самооцінка. В.І. Палій відзначає, що для представниць спортивної гімнастики, що мають звання майстер спорту або майстер спорту міжнародного класу, характерний високій рівень самооцінки, як реальних, так i майбутніх досягнень. Те, що спортсменки високо оцінюють свої майбутні досягнення може свідчити про високій рівень домагань - властивості, найтiснiшим чином пов’язаному з самооцінкою особи. Це узгоджується з думкою М.В. Прiставкиної, про те, що більш кваліфіковані спортсменки (у художній гімнастики) мають вищий рівень домагань, який побічно може свідчити про високій рівень самооцінки. Але при цьому показники рівня приватних само оцінок можуть знижуватись. Так, С.В. Жiлiн відзначає, що чим вище спортивний стаж, тим нижче оцінка спортсменами свого здоров’я. В цілому, багатьма авторами був виявлений той факт, що самооцінка спортсменів високої кваліфікації в різних видах спорту достовірно вище. Так, С.В. Жiлiн стверджує, що успiшнiсть діяльності залежить від враженості загальної самооцінки.
Проте як справедливо відзначає Г.В. Лозова, складно говорити, що тут є визначальний, а що залежним --висока самооцінка особи або висока кваліфікація спортсмена. Іншими словами, з одного боку задовільний високій рівень оцінювання себе допомагає спортсменові досягти високої майстерності, з іншої -- високе спортивне звання сприяє підвищенню рівня самооцінки. Тому, правильно буде визначити відношення між цими двома показниками, як взаємозв’язок або взаємовплив.
Адекватна, злегка завищена, більш менш стійка самооцінка найбільш сприятлива для успішної спортивної діяльності, найкращою адаптованістю до неї, i надiйностi спортсмена. Г.В. Лозова позитивною або оптимальною називає високу, адекватну, середньо диференційовану самооцінку, яка дозволяє досягти найбільших результатів. На пiдставi викладеного багатьма авторами висловлюються припущення, що при таких характеристиках самооцінки найповноцiнiше реалізується її функція регуляції діяльності. Проте дане твердження потребує додаткових доказів, яки можна отримати лише через результати експериментального дослідження.
Особа здатна тверезо оцінити власні можливості, зважити свої сильні i слабкі сторони, відповідно до цього розробити план дій, направлених на конкретний результат, сформувати реалiстичнi домагання. Такий спортсмен емоційно стiйкiший i ефективнішій. Все це додає спортсменові здорової упевненості в собі, прагнення до успiхiв, i, безумовно, позитивно позначається на результативність спортивної діяльності i адаптованості особистості в спорті, так i у всіх останніх сферах життя. Спортсмен, володіє такою самооцінкою, краще оцінює не лише власний потенціал. Уміючи давати правильну оцінку собі, він здатний реально оцінити можливості суперника, що також позитивно позначається на результатах його спортивної діяльності.
Якщо спортсмен володіє неадекватною самооцінкою (заниженою або завищеною), знижуються його здібності до саморегуляції. У такій ситуації можливо зниження спортивних результатів, поразки, що повторюються, розлади саморегуляції, внутрішні i між особові конфлікти. Все це супроводжується негативними проявами особистих характеристик спортсмена. Збільшується особиста тривожність, рівень домагань перестає бути адекватним, розвивається розлад перспективного цiлеполягання, переважає мотивація уникнення невдач, емоційне переживання заважають реалізації мети.
У зв’язку з цим дуже поважно направляти формування самооцінки спортсмена, проводити заходи щодо профілактики або корекцi неадекватної самооцінки.
4. МЕТОДИ МЕНТАЛЬНОГО ТРЕНІНГУ В СПОРТІ
У сучасній теорії й практиці спорту ментальний тренінг (від англ. mеntal - розумовий, психічний) розглядається як цілісна система методів психологічної підготовки спортсменів до змагань, використовувана в процесі систематичного виховання й самовиховання спортсмена. зміст понять «психологічна підготовка» (ПП) і «ментальний тренінг» (МТ) у вітчизняній спортивній психології у відомому сенсі тотожно. Традиційно для радянської психології спорту система методів морально - вольової підготовки спортсменів у системі ментального тренінгу доповнюється аутогенною, ідеомоторною, сюжетно - рольової розумової підготовкою спортсменів, методами розумової репетиції змагань, а також різними методами ауто - і гетеронавіювань, методиками медитації й ін.
Ментальні методи психотренінгу (ММП) нині підкріплені використанням тренерами і спортсменами аудіовізуальної апаратури, комп'ютерних методів введення інформації у свідомість, підсвідомість і безпосередньо в мозок спортсменів, застосуванням електронних технічних засобів для організації біологічного зворотного зв'язку в процесі МТ.
Однак які не були високі успіхи електронної комп'ютерної техніки і створення відео і аудіо сеансів МТ, найголовнішим і основним інструментом психотренінгу залишається психіка і мозок спортсменів і їхніх тренерів. Психіка й мозок діючого спортсмена для вченого, що вивчає особистість спортсмена, - тотожні поняття.
Мозок людини є універсальним психобіокомпьютером, здатним миттєво обробляти величезні і масив інформації обсягом рівному числу Зірок у видимій частині Всесвіту. Відзначимо також й те, що за сучасними науковими даними мозок нормальної людини завантажений лише на 7-9% своїй природної енерго-інформаційної потужності, а в спортивної діяльності ще менш. Отже, методи ментального психотренінгу корисні для мобілізації схованих у мозку, в психіці, в організмі людини ще не реалізованих функціональних можливостей розвитку людини як вигляду, на що й спрямовано спорт. Нижче приводиться короткий огляд деяких методів ментального тренування (МТ), застосовуваних у сучасної загальної і спеціальної психологічної підготовці спортсменів до змагань.