Запам'ятовування - мнемічний процес, за допомогою якого відбувається селективний відбір вступник інформації для наступного відтворення й включення її у вже існуючу систему асоціативних зв'язків.
Для людини характерно те, що розвиток його пам'яті йде, насамперед, за рахунок осмисленої переробки інформації. Якщо в раннім дитинстві реалізується, насамперед , безпосереднє запам'ятовування, то надалі за рахунок вживання елементів, що опосередковують, відбувається формування опосередкованої пам'яті, що є вирішальною в житті дорослої людини. Позитивну роль у запам'ятовуванні грає систематичне повторення, коли вихідні елементи включаються в нову систему асоціативних зв'язків.
Відтворення - мнемічний процес, у якому відбувається актуалізація раніше сформованого психологічного змісту (думки, образи, почуття, рухи).
Відтворення має виборчий характер, обумовлений потребами, напрямком діяльності, актуальними переживаннями. При відтворенні звичайно відбувається істотна перебудова сприйнятого, так що вихідний зміст губить ряд другорядних деталей і здобуває узагальнених характер, що відповідає розв'язуваним завданням.
У силу дії ефектів ремінісценції й інтерференції відтворення відразу після сприйняття матеріалу, що запам'ятовує, (безпосереднє відтворення) не завжди дає кращий результат у порівнянні з відстроченим.
Як основні методи дослідження відтворення використовують метод завчання (метод послідовних відтворень), метод антиципації, метод заощадження, запропоновані Г. Еббінгаузом, вільне відтворення, упорядковане, метод Броуна - Петерсона, коли відразу після запам'ятовування дається інтерференційне завдання.
Види відтворення: мимовільне відтворення, коли минулий зміст актуалізується без спеціального завдання, довільне відтворення, обумовлене реалізацією особливого завдання.
П.І. Зінченко (1903-1969), радянський психолог, що працював в 1930-х рр. у Харківській психологічній школі, прийшов до висновку, що мимовільне запам'ятовування має пряму залежність від характеру й структури діяльності людини. Так, краще запам'ятовується те, що має відношення до мети діяльності, а не що просто перебуває в поле зору, але не включене в діяльність.
Мимовільне запам'ятовування - запам'ятовування, що відбувається без навмисного використання спеціальних засобів для кращого збереження матеріалу в пам'яті. У силу того, що різні процеси пам'яті обслуговують актуально, що здійснюється діяльність, повнота, точність і міцність мимовільного запам'ятовування залежать від її цілей і мотивів. [11]
Довільне запам'ятовування - запам'ятовування, при якому для кращого збереження матеріалу в пам'яті відбувається навмисне використання спеціальних засобів.
Залежно від мнемічних цілей і використовуваних мнемічних прийомів ефективність довільного запам'ятовування різна. При формулюванні тих або інших мнемічних завдань, коли визначається, наскільки повно, точно й надовго треба запам'ятати, відбувається орієнтування на виділення різних ознак вихідного матеріалу й актуалізуються певні способи й стратегії запам'ятовування.
Як показує практика досить ефективними є прийоми: значеннєве угруповання й виділення ключових елементів структури запам'ятовує інформації; зв'язування нового матеріалу з раніше засвоєним.
Забування - мнемічний процес, що полягає у втраті можливості відтворити або довідатися те, що було засвоєно. Полягає в перериванні доступу до запам'ятованого раніше матеріалу. Забуванню піддається, насамперед, те, що не актуалізується в контексті розв'язуваних завдань.
Найбільш інтенсивно воно здійснюється відразу після закінчення заучування. При цьому найкраще зберігається осмислений і важливий матеріалу, що здобуває в процесі зберігання більш узагальнений і схематичний характер, другорядні деталі забуваються скоріше.
За певних умов спостерігається ефект оборотності процесу забування. Так, відтворення зовнішніх і внутрішніх умов, при яких відбувалося запам'ятовування, використання особливих стратегій відтворення може приводити до відновлення забутого матеріалу. [12]
Відповідно до теорії Б. Андервуда, забування обумовлене стиранням сліду пам'яті під впливом про активної і ретроактивної інтерференції. У рамках теорії Р. Аткінсона, забування визначається неадекватними стратегіями звертання до довгострокової пам'яті, у якій інформація може зберігатися необмежено довго.
ВИСНОВОК
Значення пам'яті в житті людини величезне: без неї була б неможлива яка-небудь діяльність.
І.М. Сєченов указував, що "...без пам'яті наші відчуття, зникаючи безвісти в міру виникнення, залишали б людину вічно в положенні немовляти".
При деяких психічних захворюваннях спостерігаються глибокі розлади пам'яті, коли хворі не пам'ятають, де вони перебувають, не знають, що вони робили в цей день, зовсім не запам'ятовують змісту кілька разів підряд прочитаної сторінки. Ці факти показують, що без минулого досвіду порушується звичайний хід життя, люди стають інвалідами. Франсуа Мітеран зрівняв втрату пам'яті із втратою волі.
У даній роботі були коротко розглянуті різні аспекти пам'яті: визначення пам'яті, її основні риси й характеристики, основні види пам'яті й механізми процесів, що відбуваються в пам'яті.
Проте, важливо усвідомлювати, що й після багаторічних досліджень механізми пам'яті усе ще недостатньо вивчені, що навіть ті закономірності, які вдалося вивести, не завжди застосовні до абсолютної більшості людей.
Процес розвитку пам'яті в його якісній своєрідності, без обмеження віку, дає можливість широкого використання відносно - генетичного методу стосовно до довільних і мимовільних форм пам'яті.
Питання про специфіку функцій пам'яті як властивості особистості людини дотепер становить інтерес для встановлення умов розвитку пам'яті на всіх рівнях її функціонування.
Когнітивні процеси не тотожні процесам розвитку пам'яті. Акти пам'яті є функцією мозку з урахуванням аналізу соціально - детермінованих психологічних механізмів функціонування пам'яті.
До вивчення людини, - особливо, коли мова йде про його психіку, - потрібно підходити з достатньою часткою смиренності й усвідомлення того, що кожна людина глибоко індивідуальна й дуже складна.
СПИСОК, ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Академия, 1996.
2. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М., 1961.
3. Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.
4. Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.
5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
6. Рубинштейн С.Л. Память // Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Шппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеР, 1998.
7. Соколов Е.Н. Механизмы памяти. – М.: Просвещение, 1969.
[1] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.
[2] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
[3] Рубинштейн С.Л. Память // Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Шппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеР, 1998.
[4] Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.
[5] Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Академия, 1996.
[6] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.
[7] Соколов Е.Н. Механизмы памяти. – М.: Просвещение, 1969.
[8] Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.
[9] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
[10] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
[11] Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М., 1961.
[12] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.