— помічник (не втручається у полеміку щодо змісту проблеми та прийняття рішення, забезпечує організацію переговорів та зустрічей);
— спостерігач (своєю присутністю утримує сторони від порушень домовленостей, агресії).
Третя сторона може забезпечити вольове припинення конфлікту (третейський суддя, арбітр), розведення конфліктуючих сторін (третейський суддя, арбітр), блокування боротьби (третейський суддя, арбітр, спостерігач), застосування санкцій (третейський суддя, арбітр), визначення правомірності претензій (третейський суддя, арбітр), надання допомоги (помічник, посередник), сприяння нормалізації відносин (помічник, посередник), надання допомоги в організації спілкування (помічник, посередник), контроль за виконанням домовленостей (арбітр, спостерігач, посередник).
Як тактичні прийоми медіатор може застосовувати почергового вислуховування сторін у межах спільної зустрічі, човникову дипломатію (курсуючи між конфліктантами), тиск, акцентування на слабких моментах у позиціях опонентів. Він повинен володіти знаннями та професійними якостями для переговорів, мати досвід регулювання конфліктів, знання ситуації та особливостей конфлікту, необхідні особистісні якості тощо. Медіацію вважають досить ефективною формою розв'язання конфліктів.
2.5 Методологічні прийоми дослідження конфліктів
Дослідження конфлікту є неодмінною передумовою його розв'язання, оскільки дає змогу пізнати його глибину, складність, позиції сторін. Ефективність його забезпечує дотримання певних принципів:
— принцип розвитку — він акцентує на тому, що конфлікт знаходиться у безперервному розвитку, має власну динаміку;
— принцип загального зв'язку — передбачає дослідження не окремих структурних елементів конфлікту, а максимально можливих його зв'язків з іншими соціальними явищами;
— принцип єдності теорії, практики та експерименту — передбачає чітку продуманість дій та належну організацію їх виконання;
— принцип системного підходу — вимагає аналізу конфліктів як складних об'єктів, що складаються з ієрархічно пов'язаних підсистем та є підсистемами системи більш високого рівня;
— принцип об'єктивності — потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб'єктивних чинників;
— принцип особистісного підходу — передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб'єктів конфліктів;
— принцип конкретно-історичного підходу — підкреслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх конкретних умов, у яких вони діють (місце, час, обставини тощо);
— принцип еволюції — зосереджує увагу на врахуванні головних закономірностей еволюції конкретних видів конфліктів;
— діалектичний принцип — стосується внутрішнього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби протилежностей), засобів еволюції та динаміки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей (закон переходу кількості в якість), дає змогу прогнозувати напрям розвитку конфліктів (закон заперечення заперечення).
При дослідженні конфліктів здебільшого використовують такі види аналізу:
1. Системно-структурний. Охоплює визначення про сторово-часових та змістових меж конфлікту, з'ясування максимальної кількості підструктур, елементів та зв'язків між ними, встановлення їх ієрархії.
2. Системно-функціональний. Полягає у вивченні особливостей зовнішніх проявів конфліктів у соціумі.
3. Системно-генетичний. Суть його у розкритті обумовленості конфлікту факторами макро- та мікросередовища, визначенні ієрархії причин, що його породжують.
4. Системно-інформаційний. Охоплює вивчення ролі інформації та її функцій у зародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження закономірностей інформаційного обміну між його підструктурами.
5. Системно-ситуаційний. Як одиниця аналізу використовується конфліктна ситуація, яка має систему змістових, часових та просторових характеристик. Вона є найменшим цілісним елементом конфлікту, що зберігає всі його риси.
Універсальна понятійна схема опису конфлікту охоплює такі понятійно-категоріальні групи: сутність, типологія, структура, функції, еволюція, генеза, динаміка, інформація в конфлікті, попередження, завершення, дослідження та діагностика. Основними етапами практичного вивчення конфліктів є складання програми, визначення конкретного об'єкта вивчення, розробка методики аналізу, пілотажне дослідження, коригування програми і методик, збір первинної інформації, якісна та кількісна обробка даних, аналіз та інтерпретація отриманих результатів, формулювання висновків, прогнозів та рекомендацій.
Висновки
Отже, конфлікт є складним соціальним феноменом, який постійно супроводжує життєдіяльність суспільства та потребує теоретичного і практичного вивчення з метою управління ним на всіх стадіях його функціонування, особливо у періоди кризи суспільства, трансформації його систем.
Наше суспільство робить лише перші кроки на шляху створення механізмів врегулювання і локалізації соціальних конфліктів, вчиться управляти ними, прагне до того, щоб вони вели до якомога менших втрат для суспільства і конфліктуючих сторін.
Аналіз практичного і теоретичного знання проблем конфліктної взаємодії показує реальну суспільну значущість проблематики конфліктних взаємовідносин і виявляє нагальну потребу різносторонньої методологічної, теоретичної та практичної роботи з концептуалізації конфліктологічного знання, оснащення його адекватними емпіричними процедурами й засобами як для вивчення розвитку конфліктних ситуацій, що виникають, так і для їх ефективного розв’язання і регулювання.
Список літератури
1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник.- М.,2000.
2. Бекешкіна І.Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні.- К.,1994.
3. Якуба О.О. Соціологія: Навч. посібник для студентів.- Харків, 1996.
4. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. Кн. 1-6.- Львів, 1996.
5. Осипов Г.В. Социология и социализм. – М., 1990.
6. Тощенко Ж.Т. Социология. М., 1994.
7. Фролов С.С. Социология: сотрудничество и конфликты: Учебное пособие. – М., 1997.