Випадки, що спостерігалися нами, показують, наприклад, що така вікова риса підлітків, як діяльна енергія, наполегливість, знаходить особливу силу, якщо стає властивою дітям найбільш молодшого віку з їхньою підвищеною сприйнятливістю і наївною серйозністю. У молодшому шкільному і дошкільному віці, коли ще не вступили у свої права нові інтереси, пов'язані із статевим дозріванням, коли розумова вразливість, готовність засвоювати, наслідування старшим складають саме життя,— у такі роки швидкий підйом енергії і самостійності може до крайності напружити і зосередити зусилля розуму, що розвивається, виступити як надзвичайна схильність до розумової роботи.
Судячи з наявних даних, у рано розвинених дітей зближення, а потім і сполучення за часом особливостей даного і наступного вікового періодів, сполучення вікових факторів, що йдуть від різних періодів дитинства, обумовлюють ніби подвоєння, а може бути, і багаторазове посилення передумов розумового розвитку.
Відомості про дітей з раннім розквітом здібностей дають дуже значимий матеріал до проблеми «нахили і здібності». Схильність – це прихильність до діяльності, прагнення займатися нею. Ступінь виразності потреби в діяльності характеризує динамічну сторону нахилів. Неодноразово підтверджені спостереження показують, що найзагальнішою, корінною психологічною особливістю видатних дітей – при усій своєрідності розуму і характеру такої дитини – є висока активність розуму, схильність до розумових зусиль, тобто підвищена схильність до розумової діяльності.
Заглибленість таких дітей у всілякі розумові вправи особливо звертає на себе увагу в період найбільш швидкого розумового розвитку, підйому здібностей. Так само й ослаблення захопленості розумовими заняттями в міру відносного зниження, «вирівнювання» здібностей також може давати представлення про найтісніший взаємозв'язок схильностей і здібностей.
Як відомо, потреба в діяльності – дуже помітна особливість будь-якої дитини. Однак індивідуальні відмінності у схильності до розумової напруги дуже великі. Наявні матеріали переконують у тім, що рано піднімаються над загальним рівнем саме ті діти, яким властива надзвичайна по своїй силі і сталості тяга до розумових занять. І це зрозуміло: щоб на кілька років випередити однолітків у загальному розвитку, потрібно проробити величезну розумову роботу.
Можна задатися питанням, чи прискорений темп розвитку викликає безперестанну розумову активність, чи ж сама загальна схильність до діяльності підсилює розумові можливості й прискорює розвиток? Імовірно, тут не слід протиставляти причину і наслідок: вони можуть мінятися місцями і виступати спільно. У всякому разі, не може викликати сумнівів зв'язок тяги до розумових занять з темпом розумового розвитку.
Видатні діти тягнуться до розумових зусиль, очевидно, тому, що цього органічно потребує їхній мозок, що розвивається. Постійна готовність до зосередження уваги й емоційне захоплення процесами пізнання створюють справжній нестаток у розумовому навантаженні.
Очевидно, при підвищеній сприйнятливості і стихійному характері знань, що здобуваються, а це властиво дітям з раннім розквітом здібностей (ми судимо головним чином за матеріалами про дітей молодшого шкільного віку), розумові заняття стають для дитини і свого роду грою, де можна виявляти необмежену ініціативу, спиратися на уяву, насолоджуватися пробій своїх сил. Для таких дітей розумова робота – це насамперед захоплююча вправа.
У дітей з видатними здібностями винятково демонстративно виявляється, що схильність до діяльності обумовлює не тільки час, що приділяється роботі, але і сам рівень досягнень. В активності таких дітей помітно виступає потреба як у постійному поновленні, так і в ускладненні розумового навантаження. Тут схильність йде як би перед здібністю і є одним з важливих факторів розвитку – додає позитивне емоційне наповнення розумовим заняттям, підвищує працездатність, будить дрімаючі сили.
Тяга до розумових вправ захоплює всю особистість дитини, і такий підвищений нестаток у розумовому навантаженні можна розглядати як фактор самої обдарованості. Безустанне прагнення, пристрасть до розумових занять не є чимось зовнішнім стосовно потенцій зростаючого людини – від схильності до розумових зусиль багато в чому залежать можливість здійснення і ступінь успішності найрізноманітніших видів діяльності. У дітей з дуже ранніми досягненнями значення цієї внутрішньої умови формування здібностей проживається з особливою виразністю. Однак украй важко судити про те, наскільки тимчасовою чи постійної виявиться в дитини потреба в діяльності. Дуже багато чого може перемінитися в цій особливості, темп вікового розвитку сповільниться і наблизиться зрілість. Чи не тут одна з причин того, що далеко не у всіх дітей з ранніми ознаками обдарованості збережуться і розів'ються великі здібності?
Істотний інтерес являють дані, що показують, що схильність до «діяльності взагалі», тобто динамічна сторона розумової активності, ніби випереджає захоплення якими-небудь визначеними видами діяльності, їх змістом. Значення змістовної сторони тих чи інших занять для розвитку схильності до діяльності, мабуть, зростає з роками. Разом з тим безсумнівно, що і надалі в становленні спеціалізованих схильностей дуже велика роль загальної розумової активності, загального рівня потреби в діяльності.
Дитяча схильність до діяльності вже на ранніх ступінях розвитку може бути не тільки широкої, але і більш вузької (тяжіння до визначеного виду діяльності). Серед видатних дітей, навіть у дошкільні роки, вже можна зустріти виражених «математиків», «біологів», «лінгвістів», і в деяких з них таке вибіркове захоплення виявиться стійкою індивідуальною особливістю. Але частіше в дитячі роки виявляються особлива широта і мінливість захоплень, готовність прилучатися до все нових видів занять.
Зростаюча визначеність схильностей звичайно сприяє і спеціалізації здібностей, а, у свою чергу, здібності, що формуються, можуть направляти й обмежувати схильності.
На прикладі обдарованих дітей видно, що схильності і здібності як би підтримують і підсилюють один одного. Схильності – це прагнення до діяльності, здібності – це можливості її виконання, але вони мають загальні корені і між ними існує справжня взаємозалежність. І ті й інші (кожні по-своєму) характеризують інтелект дитини.
До власне розумових особливостей обдарованих дітей можуть бути віднесені їхня здатність до зосередження уваги, швидкість розумових процесів, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока продуктивність розумової Діяльності. Чудові властивості їхнього інтелекту особливо виражені та іноді здаються ледве не чимось надприроднім, оскільки виявляються вони в незвичайно ранньому віці. Разом з тим саме на обдарованих дітях буває дуже помітна деяка відносність достоїнств дитячого інтелекту.
Серед розумових якостей, якими виділяються такі діти, не слід упускати з виду надзвичайну здатність до розумового наслідування: діти з видатними здібностями схоплюють, усмоктують, роблять своїми знання і форми міркувань навколишніх дорослих. Це яскраво виявляється у своєрідному формалізмі їхньої розумової діяльності, і на цьому варто зупинитися.
Як відомо, кожній дитині доводиться починати з засвоєння саме форми того, що їй ще не може бути доступно власне кажучи: діти включаються в загальне життя, спираючись на копіювання зовнішньої сторони дій, що спостерігаються, і поведінку оточуючих. Вживання слів, мовних зворотів, усіляких понять і суджень, природно, передує в дитини з'ясуванню повноти їхнього значення. Так само обстоїть справа і з безліччю шкільних знань. Взагалі в роки вікового розвитку відбувається насамперед уподібнення розумових проявів підростаючої людини існуючим зразкам, уподібнення, яке не слід, однак, приймати за справжню психологічну зрілість. Якщо зовнішнє копіювання з неминучістю випереджає оволодіння змістом у всіх дітей, то у випадках швидкого темпу розвитку це спостерігається в більшому ступені. Відповідно і зв'язаний з цим формалізм мислення особливо виражений у дітей саме з підвищеними здібностями.
Таких дітей звичайно відрізняє схильність до чітких оцінок, до класифікації, побудові різних схем і таблиць. Ми знали, наприклад, юних біологів, що володіли величезними фактичними даними по систематиці комах, птахів,— знаннями, що не знаходили в них застосування. Але оволодіння деяким «науковим апаратом» класифікації цілком їх задовольняло. Діти з раннім розквітом здібностей іноді ще в молодшому шкільному віці виявляються запеклими читачами енциклопедії. При цьому вони можуть особливо тягтися до статей, здавалося б, непосильних для них, але які ними, однак, по-своєму освоюються. Наприклад, ми були знайомі з третьокласником, що став орієнтуватися в багатьох спеціальних питаннях фізики винятково завдяки запам'ятовуванню і зіставленню енциклопедичних статей, що розкривають фізичні терміни (заняття, що доставляло йому насолоду). Інший відомий нам третьокласник вичитував з енциклопедії стільки історичної інформації (не тільки про конкретні події, але і щодо соціологічних їхніх оцінок), що ці пізнання його щонайменше були порівнянні із знаннями старшокласників. Для таких диво-дітей, що виконують граючись величезну роботу, характерна наївна віра в самодостатність такого роду розумової праці; вони, як правило, не відчувають умовності щодо своєї ерудиції, для них роздуми, понятійний образ – це лише маніпулювання кимсь даними визначеннями.
Ознаки формалізму мислення рано дозрілих дітей іноді різко виявляються й в особливостях моральної свідомості. Серед молодших підлітків, що випереджають однолітків у розумовому відношенні, зустрічаються і такі, від яких можна почути, наприклад, обґрунтування того, що батькам ніхто нічим не зобов'язаний; що скромність потрібна тим, хто нічого не вміє; що ті, хто мало сміється,— погані люди. Судження їх «теоретично» аргументуються чи спираються на висловлення яких-небудь авторитетів, тобто підкріплюються логічно вірними посиланнями. Такого роду моралізування, тяга до етичних узагальнень можуть виявляти високий загальний розвиток і формальну силу інтелекту, але одночасно вказують на однобічність, обмеженість розвитку свідомості, що обумовлено, можливо, саме швидким розумовим ростом.