Міністерство освіти і науки України
Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка
Психолого-педагогічний| факультет
Кафедра загальної та вікової психології
Бакалаврська робота
Зв’язок особистісних характеристик та стратегії поведінки в конфліктах у старшокласників
Виконала
студентка 41 групи
Науковий керівник:
Кандидат псих. наук, доцент
Скок Алла Георгіївна
Чернігів
2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Психологічна характеристика конфлікту і конфліктної взаємодії в малій групі
1.1. Конфлікт як соціально-психологічний феномен
1.2. Типологія конфліктів
1.3. Конфлікт та його психологічні складові
Розділ 2. Особливості конфліктної поведінки в юнацькому віці
2.1. Характеристика юнацького віку
2.2 Конфлікт дорослішання в юнацькому віці
2.3 Конфлікти в школі
2.4 Конфлікти у стосунках між юнаками і батьками
Розділ 3. Емпіричне дослідження стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях та особистісних характеристик
3.1. Вибірка та процедура емпіричного дослідження
3.2. Методи та методики дослідження
3.3. Отримані результати та їх аналіз
3.4 Практичні рекомендації
Висновки
Література
Додатки
Вступ
На сьогоднішній день нікому не треба доводити, що наукове вивчення конфліктів має право на існування. Проблеми виникнення та ефективного розв’язання конфліктів, проведення переговорів і пошуку згоди конфліктуючих сторін викликає величезне зацікавлення не лише в психологів та соціологів, але й у політиків, керівників, педагогів, соціальних працівників – у всіх тих, хто в своїй практичній діяльності має справу з взаємодією людей.
Підвищення інтересу до проблеми конфліктів неабиякою мірою пов'язане зі зростанням напруженості в різних сферах соціальної дійсності, з гострою потребою практичної допомоги у вирішенні конфліктів з боку різних суспільних структур і фахівців. Наше суспільство виявилося непідготовленим до конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій. Орієнтація на “безконфліктний” розвиток суспільства призвела до того, що проблематика конфліктів довгий час була безперспективною для наукових досліджень. Внаслідок цього конфлікт фактично був виключеним із сфери наукових інтересів, а в суспільстві не були сформовані механізми роботи з конфліктами. Спроби копіювання досвіду зарубіжних конфликтологів, особливо в області соціальних і виробничих проблем, який не розраховано на універсальне застосування в будь-яких соціокультурних умовах, виявляються малоуспішними.
У певній мірі суперечність між усвідомленням необхідності наукового осмислення природи конфліктів і непідготовленості до її вирішення стосується й психологів, незважаючи на те, що проблема конфлікту є фундаментальною для психологічної науки. У багатьох теоретичних підходах внутрішньоособистісні конфлікти, їх характер і зміст стають основою пояснювальних моделей особистості. Суперечності, конфлікти, кризи, що переживаються людиною, є джерелом розвитку її як особистості, визначають її життєвий конструктивний або деструктивний сценарій. Не меншу роль вони відіграють і в соціальному житті, як в інтерперсональній, так і в міжгруповій взаємодії. Таким чином, проблема конфлікту є актуальною для різних областей психологічного знання, а тому немає необхідності говорити про практичний інтерес, який пов'язаний з психологічною роботою з конфліктами.
Серед конфліктів важливе місце займають міжособистісні конфлікти. Вони охоплюють практично всі сфери людських стосунків. Будь-який конфлікт зрештою, так або інакше, зводиться до міжособистісного. Навіть у міждержавних конфліктах відбувається зіткнення між лідерами або представниками держав. Тому знання особливостей міжособистісних конфліктів, причин їх виникнення, способів управління ними є важливою складовою професійної підготовки практичного психолога.
Об’єкт дослідження: конфліктність як характеристика міжособистісних стосунків у старшокласників.
Предмет дослідження: стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях у старшокласників.
Мета дослідження: вивчити стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях у старшокласників та виявити взаємозв'язок між стратегією поведінки в конфліктній ситуації та особистісними характеристиками.
Гіпотези дослідження:
1. В юнацькому віці найбільш характерними стратегіями поведінки в конфліктних ситуаціях є компроміс та суперництво;
2. Старшокласникам, які обирають стратегію поведінки суперництва, притаманні такі особистісні риси як авторитарність, егоїстичність, агресивність, підозріливість.
Задачі дослідження:
1) провести теоретичний аналіз поняття конфлікту;
2) обрати методи та розробити процедуру емпіричного дослідження;
3) організувати й провести емпіричне дослідження;
4) провести статистичний і якісний аналіз отриманих результатів.
Структура роботи:
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. У першій та другій частині викладені результати теоретичного аналізу проблеми: проаналізовано поняття конфлікту, його види та структура, специфіку конфліктів у юнацькому віці. У третьому розділі представлено опис процедури емпіричного дослідження та отримані результати. Загальний об'єм роботи – 61 сторінка.
Розділ 1. Психологічна характеристика конфлікту і конфліктної взаємодії в малій групі
1.1 Конфлікт як соціально-психологічний феномен
Конфлікт — це таке відношення між суб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується їх протиборством на основі протилежно направлених мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) або думок (думок, поглядів, оцінок і т. п.) [16].
Оскільки конфлікти завжди пов'язані з зіткненням інтересів, поглядів людей, остільки в їх зародженні, розвитку і вирішенні величезну роль грає психологічний чинник. Починаючи з 60-70-х pp. ХХ ст. публікується достатньо велика кількість робіт з психологічної проблематики конфліктів і особливостей їх розв’язання.
З'являється новий науковий напрям — психологія конфлікту, який концентрується на аналізі міжособистісних та внутрішньоособистісних суперечностей і на питаннях практичного та прикладного характеру, пов'язаних як з дослідженням психологічних передумов виникнення та ескалації конфліктів, так і з пошуком психологічних засобів регуляції та вирішення конфліктів [11].
Становлення психології конфлікту відбувається на базі і з урахуванням досягнень психології особистості, соціальної психології, психології управління, психології спілкування, психотерапії, психологічного консультування тощо.
Сучасна психологічна наука розрізняє чотири ключові поняття, які описують психологічний контекст виникнення конфліктів перш за все як критичних ситуацій [14].
До критичних ситуацій належать: стрес, фрустрація, криза і конфлікт. Життя, звичайно ж, завжди багатше будь-яких класифікацій, і тому виділити чітку межу між цими поняттями вдається далеко не завжди.
Стрес (від англ. stress — напруга) — неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, відповідного пристосовування [2]. Природне походження стресових реакцій виявляється в тому, що життя без стресу неможливе, а «повна свобода від стресу», — як пише Р. Селье, — означає смерть» [14]. Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але далеко не кожна з них буває критичною. Критичні стани викликають дистресс, який переживається як горе, нещастя, виснаження сил і супроводжується порушенням пристосовування, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості.
Фрустрація (від лат. frustratio — омана, марне очікування, розлад) визначається як стан, викликаний двома моментами: наявністю сильної вмотивованості досягти мети (задовольнити потребу) і перешкоди, яка заважає цьому досягненню [2]. Перешкодами на шляху до досягнення мети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі), біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальна недостатність), соціокультурного (норми, правила, заборони). Якщо розглядати глибину даного стану, то говорять про різні ступені переходу ситуації скрути в ситуацію, коли важкість у здійсненні діяльності стає непереборною. З погляду порушень у сфері поведінки, фрустрація може виявлятися на двох рівнях: як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки) або ж як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією (втрата терпіння та надії).
Проте далеко не всякий стан фрустрації і емоційної напруги призводить до конфлікту. Емоційна напруга та незадоволеність, пов'язані з незадоволеністю потреб, повинні перейти певну межу, за якою агресія виступає в формі соціально направленої дії. Ця межа визначається станом суспільного страху, культурними нормами й дією соціальних інститутів, стримуючих вияв агресивних дій. Якщо в суспільстві або соціальній групі спостерігаються явища дезорганізації, знижується ефективність дії соціальних інститутів, то людина легше переходить межу, що відділяє її від конфлікту.
Фрустрація постійно присутня всередині людини, заганяється углиб і може в будь-який момент вийти назовні в формі агресії за певних сприятливих для цього умов. Агресивна поведінка, що викликана фрустрацією, може бути спрямована на іншу людину або групу людей, якщо вони є причиною розвитку фрустрації або представляються як такі. Агресія при цьому носить направлений соціальний характер і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають у відповідь агресивну реакцію з боку іншого індивіда або групи –і з цієї миті починається конфлікт.