Таким чином, під уродженістю страху варто розуміти нервову систему, схильну до страху, тобто готовність сприймати самі різноманітні зовнішні враження як страшні. Усе нове, невідоме, виробляюче більш-менш сильне враження нервова система сучасного складу почуває як страшне, грізне, небезпечне, зле. Відкіля взялася така схильність, як вона склалася в нашій нервовій системі? Почуття страху завжди було самим повсякденним у свідомості людини, таким же залишається воно ще тепер, і в майбутньому ми, імовірно, довго будемо жити під страхом. Увесь органічний світ знаходиться у вічній, безперервній і запеклій боротьбі і разом підлягає тискові неминучого супутника боротьби - страху. Людина не уникла цього фатального гніта, що тяжіє над тваринами, він народився в страху, повитий острахом, виріс у трепеті.
Первісна людина майже усього боїться: боїться диких звірів, що набагато сильніше його, боїться грізних явищ природи, боїться сусіднього племені, ворожого його рідному, боїться сильних і владних людей у своєму племені, боїться богів і різних парфумів, що могутні, вимогливі, мстиві і злі. Страх переслідував людини на кожнім кроці. Звичайно, були щасливі племена, у яких страху було не особливо багато, життя яких була наповнена веселощами, була щаслива; але таких було мале, більше було що бояться
З розвитком культури, страх зменшився, відлився в інші форми, але далекий ще від зникнення; його занадто ще багато, так що було б не зле, якби його було поменше. Наприклад, з появою законів з'явився страх покарання за законом, що розгалузився широко і прийняв самі різноманітні форми: страх покарань у родині, у школі, позбавлення різних вигод і переваг у житті, карного покарання, церковного, осуду суспільної думки і т.д. Словом, життя утвореної людини, з колиски до могили, ще значною мірою перейнята страхом, що складає видний елемент серед його серцевих хвилювань; з покоління в покоління, у довгий ряд століть, і люди, і тварини підганялися у своєму житті страхом. Тому людина зробилася нарешті органічно схильним до страху, у нього з'явилося нескориме прагнення всякі нові враження розуміти як страшні.
Дорослі будуть випробувати переляк, а діти страх при зустрічі з новими, у даний момент їм не відомими предметами і явищами, тому що така в них нервова система. Переробіть нервову систему, тоді пропадуть переляк і страх.
Інша, причина дитячого страху - досвід у стражданні. Кожному приходиться випробувати неприємні відчуття, кожному приходиться страждати; є неминучі, більш-менш сильні неприємності для кожної дитини: стомлення від звичайної діяльності, занадто сильні або занадто слабкі враження зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові, страждання від голоду, спраги, вогкості, холоду, жари, страждання від різних захворювань, що супроводжуються безліччю всякого роду незручностей і позбавлень. До цих природних страждань додається ще безліч чиста штучних, залежних від відносин дорослих до дітей. Величезна більшість дітей і дотепер виховується по системі більш-менш суворих покарань, що заподіюють дітям безліч засмучень і страждань. А покарання можуть бути не тільки тілесні, але і моральні, зухвалі не менш дійсні страждання, чим тілесні. Через таку безліч і розмаїтість дитячих неприємностей, засмучень і страждань деякі дослідники дитинства задавалися серйозно питанням: чого в дитячому житті більше - задоволень або невдоволень? Як би поставлене питання ні дозволяли, одне безсумнівно, що дитячих страждань дуже багато. А дитячі страждання знаходяться в прямого зв'язку з дитячим страхом. Страх є чекання більш-менш близького страждання. Отже, чим більше в дітей страждань, чим вони сильніше, ніж різноманітніше їхні види, тим більше буде страху. Страх, саме його напруженість і гострота, прямо пропорційна кількості і силі дитячих страждань.
Одне дитя часто били в сім`ї, коли воно пішло в школу для маленьких дітей, то лише тільки вчителька наближалася до нього, щоб подивитися на його роботу, як дитя зараз же піднімало руки, як би для захисту від удару. Інші діти, яких удома лякали жандармами, в'язницею, вовком і т.п., у школі тремтіли, чуючи ці слова при поясненнях на уроках.
Значення страждань у розвитку страху в дітей таке велико, що деякі психологи визнавали можливим весь людський страх робити з досвіду перенесених страждань. Такий був Локк, який стверджував, що в душі немає ні уроджених ідей, ні уроджених здібностей, і все щиросердечне життя виводив із зовнішнього і внутрішнього досвіду. Уродженого страху, навіть у виявленні нахилу до нього, у дітей нема, діти по своїй природі далекі лякливості й острахові, вони безстрашні, вони готові до найстрашнішого предмета підійти безтрепетно, "їм море по коліно". Страх виникає внаслідок досвіду життя подвійним шляхом: перенесення страждання і позбавлення задоволення. Якщо дитя постраждало кілька разів, воно починає асоціювати з деякими предметами страждання і боятися їх. З іншими предметами в нього асоціюється задоволення і разом острах позбавитися цього задоволення. Так, на думку Локка, страх дитини перед новою особою пояснюється не новизною і силою враження, а острахом із прибуттям нової особи і вступом його як діяльного члена в той світ, у якому живе дитя, позбавитися зручностей і задоволень, тісно пов'язаних з особами, що колись оточували дитину. Страх так мало властивий дитині за природі, що в деяких випадках, на думку Локка, його навіть корисно прищеплювати дітям, через розвиток обережності й обачності [11, 263].
Немає ніякого сумніву в тім, що визнання дитячого страху суто досвідом почуттів неправильно, тому факти остраху дітей і тварин багатьох предметів і явищ раніш відповідного досвіду в стражданні і позбавленні задоволення численні. Проте ця гіпотеза походження страху підкреслює для нас той тісний нерозривний зв'язок, яка існує між стражданням і страхом, з'ясовує достаток усякого роду страху там, де ми знаходимо достаток різноманітного страждання. Вона ж звертає нашу увагу і на те, що страх породжується не тільки заподіянням прямого позитивного страждання, але і представленням про відібрання і позбавлення звичних задоволень. Третя й остання причина широкого розвитку страху в дітей полягає в мимовільного копіювання дорослих, у заразливості страху. Страх - одне з таких почуттів, що швидко поширюються, заражаючи в короткий час маси. Кожний знає, що таке панічний страх, як він сильний, нестримний і швидкий. Він охоплює цілі армії, віднімаючи в них усю силу і мужність. Ця зараза страху з дорослих поширюється і на дітей. А дорослі самі живуть під страхом, вони самі багато чого бояться; між дорослими є достатнє число боязких людей, готових злякатися при кожнім скільки-небудь підходящому приводі. Таким чином, діти, живучи серед дорослих, заражаються їхнім страхом. Зараза страхом у дитини може мати два види: поступового зараження і миттєвого. Перший вид, коли помаленьку піддається впливові далеких йому порядків і починає поступово випробувати такий страх, якого колись у нього не було. Дитя не боялося темряви, не соромилося засипати одне, виходити в темряві на вулицю, шукати річ у віддаленої, слабко освітленій кімнаті н т.п., погостювавши місяця півтора-два в родичів, дитя повертається до батьків із придбаними страхами темряви, віддалених кімнат, вулиць при вечірнім висвітленні і т.п. Раптове зараження страхом відбувається в тих випадках, коли дитя зустрічається з яким-небудь сильним і новим враженням, не знаючи, як віднестися до нього, страшно воно або не страшно. У таких випадках поводження дорослого прямо визначає поведінку дітей.
На жаль, батьки і вчителі часто не помічають і не здогадуються, що дитину замучили страхи. Багато дітей не схильні ділитися подібними переживаннями. Одні через те, що бояться видатися боягузами, бути не обраними у гру, страх конфлікту, неуспіху, інші бояться так сильно, що сама розмова на цю тему викликає жах. Негативні реакції дитини на неуспіх можуть бути виражені неоднозначне. Це і внутрішня замкненість, відчуженість, і підвищена образливість, упертість й озлобленість, небажання підкорятися вимогам оточуючих, навіть з елементами агресії у поведінці і, зрештою, така специфічна реакція на неуспіх, як блазенство і наступна прихована недоброзичливість. Усе це може свідчити, що у дитини страх неуспіху в діяльності та страх неприйняття однолітками. Поглиблення і загострення переживань призводить до більшої фіксації на них свідомості і як з наслідок — ніякого поступу у розвитку самосвідомості не відбувається ні в суб'єктивному плані, оскільки вона "застряє" на неуспіхові, ні в об'єктивному, бо негативне ставлення однолітків сприяє формуванню в дитини неправильного уявлення про себе, різкому зниженню самооцінки та рівня домагань. Страх перед неуспіхом проникає з дитинства у зрілі роки і тероризує нас, змушує налаштовувати себе на провал. Страх блокує наші можливості, і ми навіть не намагаємося спробувати їх реалізувати. Іншим проявом страху неуспіху є страх перед школою, вчителем, особливо страх не впоратися із завданнями. Якщо дитина не може себе вільно виразити, висловитись, то вона в будь-якому випадку обмежується в своїй діяльності Невиконані завдання обтяжують учня тим більше, чим старанніше він працював й доклав зусиль. Випадкове непродумане зауваження вчителя в школі, неприємності вдома призводять до того, що дитина втрачає сміливість, порушується її природна, властива дитині впевненість [9, 4].