Діагностика пізнавальних процесів (стр. 3 из 7)

Зосередженістю уваги називають здатність зосереджувати увагу на одних об'єктах при ігноруванні інших. Зосередженість уваги в меншому ступені, чим стійкість, зв'язана з психофізіологічними процесами. Причини більшого або меншого ступеня концентрації (зосередженості) криються часто в мотивації. Діяльність людини, що є значимою для нього, цікавить його, здатна привести до більшої зосередженості, чим байдужна і нецікава. Унаслідок цього можна говорити про те, що порушення концентрації уваги також може бути зв'язане з мотивацією[21].

Переключення уваги характеризує здатність переведення зосередженості з одного об'єкта на іншій без істотної утрати властивості концентрації. У рамках цієї властивості істотним виявляється швидкість, з яким людина здатна робити переключення уваги. У клінічній психології дана якість має підвищену значимість, наприклад, у хірургії, при наданні екстреної допомоги. Про властивість переключення можна судити як по оцінці довільної, так і мимовільної уваги. У структурі згадуваних раніше акцентуацій характеру (епілептоїдної і паранойної) стійкість уваги часто сполучиться з уповільненням процесу переключення. З патологічних проявів процесу уваги варто вказати на такі, як нестійкість, недостатня концентрація, порушення розподілу, сповільненість переключення, неуважність.

На рівні клінічних проявів у дитячій практиці виділяється синдром дефіциту уваги. У нього включаються наступні клінічні ознаки:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах (сидячи на стільці, корчаться, "звиваються").

2. Неможливість спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.

3. Легка відстороненість на сторонні стимули.

4. Нетерплячість (із працею чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі).

5. Схильність відповідати не задумуючись, не вислухавши до кінця питання.

6. Складності при виконанні запропонованих завдань (не зв'язані з недостатнім розумінням або негативним поводженням).

7. Складності збереження уваги при виконанні завдань або під час ігор.

8. Частий перехід від одної незавершеної дії до іншої.

9. Неможливість грати тихо і спокійно.

10. Балакучість.

11. Схильність заважати іншим, "чіплятися" до оточуючих (наприклад, втручатися в ігри інших дітей).

12. Зовнішні прояви незосередженості на звернену до людини мова.

13. Схильність утрачати речі, необхідні і школі і будинку (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.).

14. Часте здійснення небезпечних дій (недооблік наслідків). При цьому не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по сторонах.

1.4 Розлади пам'яті

Одним з найбільш значимих для клінічної психології пізнавальних процесів є мнестичний процес - пам'ять. Пам'ять - це форма психічного відображення дійсності, що полягає в запам'ятовуванні, утриманні, відтворенні і забуванні інформації. Вона тісно зв'язана з процесом уваги і лежить в основі здібностей людини, дозволяючи відтворювати життєвий досвід, витягати з нього важливі для подальшого життя параметри і на підставі їхній планувати свої дії і прогнозувати результативність. Крім того, патопсихологічні мнестичні порушення лежать в основі багатьох психічних захворювань - від органічних до психогенних [6].

У людини виділяють довільну і мимовільну; опосередковану і логічну; зорову, слухову, нюхову, рухову, смакову і дотикальну, довгострокову й оперативну пам'ять. Розходження їх базується на вольовій регуляції мнестичного процесу, використанні різних способів для запам'ятовування інформації, каналі одержання інформації для запам'ятовування і тривалості її збереження.

З огляду на клінічну спрямованість висвітлення функціонування мнестичного процесу, зупинимося докладніше лише на процесах, що, у першу чергу, схильні порушуватися при виникненні соматичної або психічної патології.

Виділяють наступні розлади пам'яті:

амнезії - розлад пам'яті у виді порушення здатності запам'ятовувати, зберігати і відтворювати інформацію.

Як видно з визначення амнезії, ніс три мнестичних процеси можуть порушуватися в рамках амнестичних розладів. При порушенні процесу запам'ятовування виникає фіксаційна амнезія, різновидом якої є перфораційна амнезія. Фіксаційна амнезія характеризується порушенням запам`ятовування одержуваної людиною інформації, різко прискореним процесом забування. При перфораційній - інформація фіксується частково, частина її не запам'ятовується. Іноді подібне порушення називають палімпсестами (утратою здатності відтворювати окремі деталі, епізоди, подробиці, що відносяться до періоду інтоксикації).

Порушення процесу збереження і ніс добутку приводить до появи "провалів пам'яті" - ретроградної, антероградної, ретроантероградної амнезії (мал. 1).

Під ретроградною амнезією розуміють порушення пам'яті, при якому неможливе відтворення інформації, набутої до виникнення з пацієнтом епізоду порушення свідомості. При антероградній амнезії труднощі відтворення належать до часу після епізоду порушеної свідомості. При антероретроградній - обидва періоди часу [6].

Порушення пам'яті, поряд з тотальними, можуть носити частковий характер. При зниженні пам'яті говорять про гіпомнезії, а при підвищенні пам'яті - гіпермнезії. Дані розлади часто формуються на базі емоційних порушень. Гіпомнезія супроводжує депресивний спектр симптомів, а гіпермнезія - маніакальний (наприклад, ейфорію).

Найбільш типовими психопатологічними мнестичними розладами є парамнезії, до яких відносять:

конфабуляції - обмани пам'яті, при яких нездатність запам'ятовувати події і відтворювати їх приводить до відтворення вигаданих, що не мали місця подій;

псевдоремінісценції - порушення хронології в пам'яті, при якому окремі події, які мали місце в минулому переносяться в сьогодення;

криптомнезії - розлади пам'яті, при яких хворий привласнює чужі думки.

Серед законів формування мнестичних розладів найбільш відомим вважається закон Рибо, відповідно до якого порушення (втрата) пам'яті (так само, як і її відновлення) відбуваються в хронологічному порядку - спочатку втрачається пам'ять на найбільш складні і недавні враження, потім - на старі. Відновлення відбувається в зворотному порядку.

1.5 Психічні порушення процесу мислення

Мисленням називається процес опосередкованого й узагальненого пізнання об'єктивної реальності. Цей процес повною мірою можна назвати вищим пізнавальним, оскільки саме мислення сприяє породженню нових знань, творчості. З іншого боку, різноманітні порушення мислення лежать в основі численних психічних розладів.

Для того, щоб бути правильним і сприяти одержанню вірних знань про об'єктивну реальність, мислення повинне відповідати таким параметрам, як: послідовність, продуктивність, цілеспрямованість, темп (швидкість). Параметр послідовності мислення (асоціативного процесу) виражається в необхідності мислити відповідно до логічних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. Під продуктивністю розуміють вимогу мислити логічно, тобто так, щоб асоціативний процес приводив до нових знань. Цілеспрямованість мислення диктує необхідність мислити заради якої-небудь реальної мети. Темпом мислення позначається швидкість протікання асоціативного процесу, що умовно виражається в кількості асоціацій в одиницю часу [5].

Б.В.Зейгарник розділяє всі порушення мислення на чотири групи: 1) порушення операційної сторони мислення; 2) особистісного компонента мислення; 3) динаміки розумових процесів; 4) процесу саморегуляції пізнавальної діяльності. До порушень операційної сторони мислення відносяться зниження рівня узагальнень і перекручування процесу узагальнення. При зниженні рівня узагальнень оперування загальними ознаками заміняється встановленням сугубо конкретних зв'язків між предметами. Клінічно це виявляється схильністю до конкретизації мислення.

Конкретність - розлад мислення, при якому втрачається здатність до абстрагування.

На противагу зниженню рівня узагальнень при перекручуванні процесу узагальнення відбувається відрив суджень людини від конкретних, часток, одиничних зв'язків. У судженнях відбивають лише випадкові і несуттєві (латентні) ознаки предметів або явищ. Процес мислення являє собою необґрунтоване теоретизування по конкретних проблемах. Мова при цьому стає вигадливою, витіюватою. Клінічно перекручування процесу узагальнення виявляється резонерством.

Порушення особистісного компонента мислення виявляються різноплановістю мислення, зниженням критичності і саморегуляції. Відбувається втрата цілеспрямованості розумового процесу.

До порушень динаміки розумової діяльності відносять лабільність і інертність мислення. При першому відзначається нестійкість способу виконання розумових операцій, легкий перехід від одного до іншого; при другому - протилежні тенденції: ригідність, труднощі переключення [5].

Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності виражається в неможливості цілеспрямованої організації розумових дій.

З огляду на той факт, що мислення може порушуватися різноманітно, традиційно угруповання розладів мислення використовує перераховані вище параметри.

До розладів мислення за темпом відносять: прискорення й уповільнення мислення, ментизм, шперунг.

Прискорення мислення - збільшення кількості асоціацій в одиницю часу.

"Стрибки ідей" - максимальне збільшення кількості асоціацій в одиницю часу.

Уповільнення мислення - зменшення кількості асоціацій в одиницю часу.

Ментизм - "наплив думок", "вихор ідей", збільшення кількості асоціацій в одиницю часу, що не супроводжується зміною мови хворого, що виникає приступоподібно і мимоволі (різновид асоціативного автоматизму).