Слово «дисципліна» походить від латинського discipulos і discere. З моменту народження ми стаємо «учнями» навколишньої нас соціального середовища, вивчаючи всі нові види «порядку», які інтегрують наші способи поводження. Це відбувається, починаючи з дисципліни прийняття їжі, функції виділення, рухів локомоторних і хватальних через дисципліну вищої форми руху: мови, завдяки якій ми засвоюємо готову систему бачення навколишнього світу, мислення й відчування, і до всякого роду порядку, соціального, пізнавального, морального й т.д., з яким ми зіштовхуємося протягом нашого життя і яким підкоряємося.
Ми не знаємо визначення життя, але якщо слідом за фізиком Шредингером приймемо, що життя є безперервне протистояння ентропії або тенденції матерії до хаотичного руху часток, то порядок виявляється найбільш істотною рисою життя.
У безперервному обміні енергією й інформацією із середовищем (метаболізм енергетичний і інформаційний) кожний живий організм, від найпростішого до самого складного, прагне зберегти свій власний порядок. Втрата цього порядку рівнозначна смерті, виявляючи собою перемогу другого закону термодинаміки (ентропії). Всупереч видимості сталості живої системи жоден атом у ній не залишається тим же самим; через відносно короткий час він заміняється атомом із зовнішнього середовища. Постійної залишається тільки структура, своєрідний порядок, специфічний для даного організму. Це своєрідність, або індивідуальність, ставиться до порядку на рівні біохімічному (своєрідність білків), фізіологічному, морфологічному, так само як і на рівні інформаційному.
Цей останній рід порядку ставиться до сигналів, одержуваним з навколишнього світу й специфічних реакцій на них. Завдяки інформаційному метаболізму «моїм» стає не тільки власний організм, але також і навколишній світ, що своєрідним способом сприймається, переживається й на який індивід своєрідно реагує. У міру філогенетичного розвитку нервової системи інформаційний метаболізм грає все більшу роль у порівнянні з метаболізмом енергетичним.
Збереження специфічного для даного організму порядку жадає від його постійного зусилля, що є умовою життя. Зусилля жити, що протистоїть ентропії, частково заощаджується завдяки біологічній спадковості. Завдяки їй своєрідний порядок переноситься від покоління до покоління. Полове відтворення забезпечує більша розмаїтість структур, тому що генетичний план, що виникає із з'єднання двох полових кліток, є новим планом, а не точною копією материнської клітки, як у випадку асексуального відтворення. Це останнє нагадує технічне виробництво, при якому створювані моделі є точною копією прототипу.
Людина, крім біологічного спадкування, має у своєму розпорядженні спадкування соціальним, завдяки якому може опановувати матеріальними й духовними цінностями. Зусилля тисяч поколінь, пов'язані з розвитком мови, формуванням знань про світ, цінностей моральних і художніх, технічних пристроїв і т.д., передаються йому, починаючи з народження. Якби вона була позбавлена цієї спадщини, вона змушена була би все починати спочатку. Розвиток культури був би неможливо.
Проблема порядку інтегрально пов'язана із проблемою влади. Щоб навколишнє середовище перетворити у свій власний порядок, структуру власної системи, необхідно спочатку цю частину середовища добути, стати її хазяїном і володарем. Боротьба за територію, на якій живуть, властива не тільки людині, але й твариною й навіть рослинами. Спроба захоплення території шляхом вторгнення викликає у тварин реакцію або агресії, або втечі; банальний приклад - собака, що ричить на той, хто хоче відібрати в неї кістка. Соціологія тварин дає багато цікавих прикладів як боротьби за владу, так і, що формується в групах тваринні ієрархії.
Проблема влади існує також усередині багатоклітинних організмів. У «суспільстві» кліток повинен існувати певний порядок. Цей порядок закодований у генетичній субстанції, що становить істотний компонент будь-якого клітинного ядра. Воно є «довірителем (повірником)» клітки. Без нього вона не може існувати. Ендокринна й нервова системи виконують в організмі роль як би допоміжну відносно генетичного плану, підсилюючи його інтегруючу діяльність, моделюючи план діяльності залежно від актуальних потреб організму й умов середовища.
Пухлину можна було б визначити як «бунт» клітки проти обов'язкового в даному організмі порядку. Пухлинні клітки, звільнившись від загальної дисципліни, вільно, «не вважаючись» з іншим організмом, реалізують свої права на збереження свого життя й життя свого нового виду. Вони розростаються й розмножуються за рахунок інших, які «не збунтувалися» кліток.
Дивлячись на організм цілісно, не можна обминути проблеми влади; вони властива навіть організмам, що стоять на самих нижчих рівнях філогенезу. Щоб жити й розмножуватися, потрібно завойовувати навколишній світ. Ця проблема, як і багато основних моментів людського життя, виступає в патологічно перебільшеному виді також у шизофренії. Хворий, особливо в гострому періоді шизофренії, у своїх патологічних переживаннях часто балансує між почуттям божественної всемогутності, у якому він читає думки людей, управляє їхньою волею, управляє ходом подій на землі й Всесвітом і почуттям повної втрати влади, коли інші читають його думки, управляють його діями, мовою й думками, коли він почуває себе автоматом, позбавленим влади над навколишнім світом. У стадії життя перед хворобою шизофреників часто на перший план виступають труднощі завоювання свого місця в навколишньому світі й адекватному рішенні дилеми «управляю - управляють мною».
Проблема влади зв'язана не тільки із законом збереження життя, але також і із законом збереження виду й з інформаційним метаболізмом. У першому випадку влада однобічна, а в другому й третьому - двостороння. Та частина оточення, що повинна бути знищена й поглинена, щоб доставити організму необхідну для життя енергію, уже не має над ним влади. У сексуальних і еротичних контактах влада двостороння. Індивід стає паном і невільником свого партнера. В обміні сигналами з оточенням індивід змушений приймати порядок оточення, одночасно намагаючись нав'язати йому свій власний.
Три роди влади над оточенням визначає те саме присвійний займенник «мій». «Моїми» є: їжа, квартира, гроші й т.д., предмети, що забезпечують закон збереження життя. «Моїми» є особи, що забезпечують закон збереження виду; у вузькому значенні сексуальний партнер, у широкому - обличчя, що належать до тих же самих соціальних груп: сімейної, національної, релігійної, професійної, класової й т.п., тому що в основі соціальних зв'язків різного роду лежить закон збереження виду. Сімейна група - найпростіша й сама рання їхня форма - є безпосереднім результатом цього закону. «Моїми», нарешті, є власні переживання, враження, почуття, думки, набуті знання, рішення й дії. Сигнали, що надходять із навколишнього світу, своєрідним образом упорядковуються, обумовлюючи специфічну реакцію на них.
Інформаційний метаболізм, наданий Павловим як рефлекторна діяльність, розширює сферу влади організму над навколишнім світом. «Моїм» стає не тільки та частина оточення, що асимілюється самим організмом, і не тільки той, минущий зв'язок, з якої обумовлює появу нового організму, але значно більше широке коло навколишнього світу, мінімальні кількості енергії якого, не граючої ніякої ролі в енергетичному метаболізмі, стають сигнальне, зумовлююче поводження організму. Інформаційний метаболізм є підготовчим кроком до вступу в репродуктивний контакт із навколишнім світом. Перш ніж стати «моїм» у змісті створення субстанції власного організму або сексуального з'єднання, він повинен стати «моїм» у змісті орієнтування в ньому. Організм повинен «знати», як у ньому рухатися, щоб задовольнити два основних біологічних закони: збереження життя власної й виду.
У міру філогенетичного розвитку інформаційного метаболізму, що існує в кожній клітці у формі її здатності приймати сигнали з оточення й реагувати на них і який у багатоклітинних організмах стає, насамперед, функцією спеціалізованих у цьому напрямку кліток (одержання сигналів - рецептори, реагування - ефектори, а перенос і впорядкування їх - нервові клітки), життя стає усе більше готуванням до життя, якщо, як її сутність, приймається виконання двох основних біологічних законів. Навпроти, у найпростіших організмах життя замикається у виконанні цих законів.
Навколишній світ служить їм тільки для перетворення його у власну структуру організму, стає повністю «моїм» миром, або, якщо ця умова не виконується, загрожує загибеллю, руйнуванням власного порядку, що рівнозначно смерті. Якби спроба відтворити переживання на цьому рівні філогенезу не була зайвим фантазуванням, то можна було б припустити, що вони балансують між почуттям всемогутності й почуттям погрози смерті; мир або повністю «мій», або зовсім чужий, причому сторонність означає смерть.
Задоволення основних біологічних потреб зв'язується із приємними переживаннями, незадоволення - з неприємними. «Мій» мир притягає, а «чужий» відштовхує. Влада над навколишнім світом тому є джерелом задоволення, а її відсутність - джерелом неприємних почуттів. «Чужий» мир збуджує страх і агресію; прагнуть від нього бігти або його знищити.
Що стосується влади над оточенням, то існують певні аналогії між описаною ситуацією й тією, у якій перебуває людина на початку свого розвитку, коли його сигнальна система ще функціонально дуже слабко розвинена. Подібно нижчим формам життя, в ембріональному періоді й дитячому віці він повністю залежить від його оточення, без нього перестає жити. Оточення належить винятково йому; він має над ним повну владу, тому що воно виконує всієї його потреби, або, якщо це не так, йому загрожує смерть. Багато психіатрів, особливо ті, які займаються переживаннями раннього дитинства, уважають, що почуття всемогутності й нерозрізнення між власним миром і миром навколишнім характерно для дитини. Досить частий прояв переживань цього типу в шизофренії вважається регресією до самих ранніх періодів розвитку. Деспотизм загальновизнано вважається осьовим проявом емоційного інфантилізму. Абсолютна влада зв'язується з абсолютною залежністю. Володар, подібно дитині без матері, не може існувати без своїх підданих. Він також втрачає границю між собою й підлеглим йому оточенням, як у Людовика: «L'etat c'est woi».