Факторно-інституційна модель (від латин. factor - «той, хто робить, що виробляє»; іnstіtutum - «установа») включає в процес соціалізації особистості дію чинників, інститутів і агентів. Розрізняють мегафактори (вплив сонячної активності, екологічної обстановки в світі і тому подібне), макрочинники (тип держави, стан війни або світу, демографічна ситуація і тому подібне), мезофактори (національність, тип релігії, ідеологія, яка володарює в ЗМІ, і тому подібне), мікрочинники (сім'я, школа, сусіди, ровесники, громадські організації, міліція і тому подібне). «Інститутами соціалізації» в даному випадку є групи людей. Це педагоги і школи, учні, професійна група, спортивна команда і тому подібне «Агентами соціалізації» виступають особи, які здійснюють цілеспрямований вплив на процес розвитку підростаючої людини, — батьки, вчителі, вихователі, тренери і інші авторитетні дорослі. Ефективність дії факторно-інституційної моделі пов’язана з посиленням або послабленням якого-небудь чинника інституту або агента соціалізації. Найчастіше це буває компенсуючий вплив виховних установ для дітей з неблагополучних сімей. У інших випадках посилюється активність сім'ї і установ додаткової освіти при ослабленому впливі школи.
Інтеракційна модель (від англ. іnteractіon - «взаємодія») соціалізації трактується як результат міжособистісної взаємодії, яка визначає типа сприйняття світу. Сприятлива міжособистісна взаємодія сприяє формуванню довіри до інших людей і встановленню тісних контактів з ними, несприятлива — настороженості в стосунках з іншими і ворожості. Це отримується в дитинстві як еталон і не підлягає змінам. При неможливості застосувати звичайний досвід взаємин до ширшого соціального співтовариства відбувається соціалізація за типом «інкапсуляції». В цьому випадку коло спілкування обмежується або неправомірно звужується (дружити з дітьми свого двору, вийти заміж за хлопчика з сусіднього під'їзду і тому подібне). Реалізація такої моделі соціалізації часто спостерігається в малокомплектних школах, інтернатах для дітей з ранньою обдарованістю, учбових закладах національних землячеств.
Інтраіндівідуальна модель (від латин. іntra - «усередині»; іndіvіduum - «окрема людина»). За даною моделлю соціалізація особистості відбувається в єдності двох взаємозалежних процесів. З одного боку, йде активне пристосування до зовнішнього середовища, з іншої — підтримка творчих проявів особистості, направлених на удосконалення свого життя, на самовиховання. Така модель соціалізації характерна для установ освіти, зорієнтованих на розкриття творчої індивідуальності кожного вихованця (школи-інтернати для дітей з ранньою обдарованістю і тому подібне).
Підсумовуючи все вищевикладене можна сказати, що для розвитку емпатії і соціалізації особи найбільш прийнятною є інтеракційна модель. При цьому дуже важливо не допускати надмірності розвитку відчуття емпатії у учнів старшої школи, схильних до підвищеної психологічної чутливості, оскільки це може привести до стресу.
Розділ ІІІ. Особливості емпатії у старшокласників
3.1 Здатність до емпатії в ранньому юнацькому віці
Центральне соціально-психологічне новоутворення юнацького віку —розвиток я-концепції. Юнацький вік характеризується І. М. Юсуповим як період маргінальної соціалізації. Юнак знаходиться як би в проміжному, пограничному положенні між різними соціальними і віковими групами, що накладає певний відбиток на психіку людини і може виражатися в підвищеній тривожності, неконтактності в спілкуванні, агресивності, егоцентричності, а також виявлятися в реакціях емансипації, компенсації, групування з однолітками і так далі [7] [14].
"До раннього юнацького віку, коли просоціальна мотивація діє на мимовільному рівні, етичні принципи і переконання виступають як спонукальна поведінка, співчуття стає усе більш стійким мотивом поведінки на користь іншого" [3]. Експерименти Т. П. Гаврілової [2], що проводяться з підлітками і старшокласниками, виявили тенденцію до спонтанного зниження з віком емпатійних реакцій співпереживання. Дослідження емпатійного потенціалу сільських підлітків 14-15 років, проведене І. М. Юсуповим [15], дозволяє говорити про збереження тенденції зменшення співпереживання і зростання співчуття і альтруїстичної поведінки.
Саме у дослідженнях, що проводяться в підлітковому і юнацькому середовищі, починають вперше виявлятися статеві відмінності у відношеннях до різних об'єктів емпатії. Дівчата в цілому проявляють більшу міру співчуття до тварин, ніж хлопці. Цей факт можна вважати результатом ранішого засвоєння дівчатами етичних норм, а також більшою орієнтацією їх на спілкування, прагненням мати визнання в міжособистісних стосунках, тоді як хлопці більш орієнтовані на наочні досягнення. Подібні відмінності І.М.Юсупов пояснює особливостями соціалізації дівчат, що виявляються у них в конформності і пошуку соціального схвалення [15. С. 140-141].
Н.Айзенберг також вважає, що дівчата у віці від 14 до 17 років більш проникаються турботою і співчуттям, емпатія у них розвивається раніше, ніж у хлопців цього віку. Це пов'язано, на її думку, з швидшими темпами дозрівання дівчаток. Хлопчики досягають цього рівня лише після 15-16 років. [5].
Здатність до емпатії є основою для дружніх взаємин, які займають величезне місце в міжособистісному спілкуванні. Емпатія, у свою чергу, ґрунтується, як пише Р. Крайг, на соціальному виводі, "тому що якщо ви не знаєте того, що відчуває інша людина, ви не зможете їй співчувати" [5].
Дані зарубіжних досліджень, направлених на вивчення емпатії підлітків та юнаків, говорять про глибокі зв'язки між емпатійністю і етичною поведінкою. Етичні норми, засвоєні на ранніх етапах вікового розвитку, починають виявлятися у вчинках і думках. Високоемпатійні діти свої невдачі в міжособистісній взаємодії схильні пояснювати внутрішніми причинами, тоді як діти з низькими показниками емпатії дають їм екстернальну оцінку [15].
Окрім зв'язку етичної поведінки і емпатії виявлено, що в пубертатному та ранньому юнацькому віці емпатійність має не лише онтогенетичне коріння. В ході експерименту установка на співчутливе відношення до об'єкту взаємодії, задана ззовні, сприяє появі і переживанню відчуття провини за спостережуване неблагополуччя об'єкту. Підлітки, що отримали установку на співчутливе відношення до "жертви", орієнтувалися на справедливе відношення до неї і переживали сильніше почуття провини, чим випробовувані, такі, що не отримали подібного настрою. Цікавим є той факт, що у хлопців емпатійні переживання у вигляді співчуття виявилися сильнішими, ніж у дівчат. При цьому слід мати на увазі, що установка на емпатійне реагування, що задається в штучно створених умовах, сприяє прагненню глибоко проникнути в ситуацію і причини поведінки об'єкту в умовах досвіду, але це не означає просоціальної, альтруїстичної спрямованості особі в цілому. Емпатійна установка, що задається, не є гарантією того, що в реальних умовах ті ж випробовувані проявлять аналогічні емпатійні переживання побачивши страждання іншої людини.
За даними І. М. Юсупова, з досліджуваної групи підлітків (256 чоловік), що відбувають покарання у віковій трудовій колонії, а що раніше входили в асоціальні угрупування, більшість (78%) випробовували відчуття "егоїстичної задоволеності" побачивши страждань жертви. Разом з цим, автор помічає, що "подібні емоційні прояви не є специфічними для неформальних підліткових об'єднань з асоціальною спрямованістю" [15].
Якщо підлітковий вік є критичним в становленні особи і вирішальним в плані формування рис вдачі, то, починаючи з юнацького періоду і далі, зміни рис вдачі можуть виникати лише під впливом сильних дій.
Емпатія як психічне особистісне утворення, досягнувши своєї вираженості в період пубертата, є надалі стимулятором просоціальної поведінки і альтруїзму. У ряді зарубіжних досліджень, що стосуються підліткового і юнацького вікових періодів, описаний ефект перенесення емпатійних переживань отроцтва на юність і зрілий вік із збереженням емоційного знаку. "Якщо будучи дитиною і підлітком чоловік мав з батьками емпатійне взаєморозуміння, то в період дорослості емпатійне реагування на оточення не викликає негативних переживань, і навпаки: дехто протягом всього життя переносить на інших людей ненависть до своїх батьків" [15]. Ефект перенесення емпатійних переживань виражається також в тому, що, одного дня виявившись у відношенні до якого-небудь об'єкту, емпатія може поширюватися на інші об'єкти, до яких особа до цього була налагоджена індиферентно. Стимулювання у випробовуваних емпатійних переживань сприяло виникненню у них дієвої допомоги і посиленню просоціальної поведінки [15].
Не дивлячись на чимале число досліджень, знання про особливості емпатії у дітей різних вікових груп носять швидше фрагментарний, "мозаїчний" характер, уявлення про розвиток емпатії в онтогенезі недостатньо повні і систематизовані. Теза Т. П. Гаврілової (1975) про необхідність вивчення генезису емпатії і умов її формування і на сьогоднішній день не втратив своєї актуальності [1]. Наше дослідження є спробою внести свій вклад до вирішення обкресленого вище круга питань, не претендуючи, проте, на вирішення всієї проблеми.
3.2 Методи дослідження емпатії у старшокласників
Для дослідження рівня розвитку емпатії у старшокласників ми пропонуємо використовувати наступні методики.
Методика діагностики рівня емпатійних здібностей В.В.Бойка