Спілкування та комунікації (стр. 2 из 6)

Рис. 5. Трансакційна комунікативна модель

Причини, через які комунікація набула великого розвитку у бізнесі, такі. По-перше, лідери фірм, асоціацій і корпорацій отримують інформацію з офіційних каналів комунікації (біржові зведення, інформаційні бюлетені тощо) і за допомогою прямого спілкування як усередині своїх організацій, так і за їх межами. По-друге, комунікація із засобу передачі інформації перетворилася в найважливіший інструмент управління діловими відносинами. Комунікація стала складовою частиною менеджменту.

Комунікація у своїй розвинутій моделі стала нагадувати двобічний потік інформації. У цій моделі оцінюється якість передачі інформації, її повнота, зміст, форма. Це дозволяє не тільки швидко й правильно скласти уявлення про проблему, що викликає інтерес, а й вибрати партнерів, розробити ділову стратегію й тактику, визначити параметри часу реалізації цілей.

Обмін інформацією стає не просто двобічним потоком, а й багатобічним процесом. Даний процес ілюструє схема на рис. 6.

Вступаючи в багатоканальний комунікативний зв’язок, будь-який суб’єкт комунікації перебуває в режимі отримання інформації від багатьох партнерів і передачі інформації партнерам.

Відповідно до цього ефективність комунікації залежить уже не тільки від її якості, своєчасності, повноти, а й від того, наскільки всебічним є цей зв’язок. Зв’язок відразу з багатьма партнерами не тільки зберігає час, а й створює оптимальні умови для гри на кон’юнктурі, конкуренції.

Рис. 6. Багатоканальний комунікативний зв’язок

Інша вимога ефективності — це зрозумілість інформації. Один зі способів зробити передану інформацію (а відповідно і стратегію компанії) зрозумілою — перевести її у певні терміни. Будь-яка фірма зацікавлена в тому, щоб її стратегія була зрозумілою партнерам, тому що на «темну конячку ставити не можна». З цією метою фірма виробляє власну символіку, що стає оперативними термінами каналів комунікації, коли приймається всіма партнерами.

Ефективність комунікації підвищується також наданням максимально докладної інформації. Подробиця тут розуміється як конкретність, а не як надлишкова деталізація. Остання може ускладнити процес комунікації. Кожен споживач інформації заслуговує свого рівня деталізації. І це теж комунікативна стратегія і критерій ефективності комунікації.

Для ефективного спілкування необхідно вивчити свою психологію, особливості характеру й можливості. Лише розібравшись у собі, можна краще розуміти людей, що вас оточують, з ними легше буде знайти спільний інтерес у спілкуванні та взаєморозумінні.

Спілкування — це багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності та обміну, що включає в себе інформацію, сприйняття й розуміння іншої людини.

Спілкування містить у собі три сторони:

· комунікативну (передача, обмін інформацією між її учасниками);

· інтерактивну (взаємодія тих, що спілкуються, — обмін у процесі спілкування не тільки словами, а й діями, вчинками);

· перцептивну (сприйняття один одного тими, хто спілкується).

Розглянуте в єдності цих трьох сторін спілкування виступає як спосіб організації спільної діяльності і взаємин включених у неї людей.

Коли говорять про спілкування як про обмін інформацією, мають на увазі комунікативний бік спілкування.

Комунікація у вузькому розумінні слова — обмін різними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями. У широкому ж розумінні комунікація розглядається як інформація, пов’язана з конкретною поведінкою співрозмовників. Це означає, що, по-перше, спілкування — це відносини, як мінімум, двох індивідів, взаємне інформування кожного з яких припускає налагодження спільної діяльності. Особливу роль для кожного учасника спілкування відіграє значущість інформації за умови, що її не просто прийняли, а й зрозуміли, осмислили.

По-друге, обмін такою інформацією обов’язково припускає психологічний вплив на партнера.

Якщо розглядати мовну діяльність на рівні абстрактно-теоретичному, відокремленому від змісту й контексту безпосередніх ситуацій спілкування між людьми, то як основні, базові досить виокремити дві функції мовлення: комунікативну та сигніфікативну.

Комунікативна функція обслуговує процес передачі інформації від однієї людини до іншої (визначення змісту повідомлення, втілення його в мовну форму, передача через той чи інший канал інформації).

Сигніфікативна функція пов’язана з відображенням об’єктивної реальності через поняття.

Ці функції звичайно тісно переплетені, оскільки процес безпосереднього спілкування спирається на сигніфікативні можливості мовлення, на понятійній основі якого формулюється те чи інше комунікативне повідомлення. У повсякденному житті на цей аспект звертають мало уваги. Але тільки-но люди перестають використовувати ту чи іншу мову в мовленнєвому спілкуванні, вона стає мертвою мовою (наприклад, давньогрецька, латинська). Навіть за умови повного збереження відповідної понятійної структури ця мова вже не може бути використана для обслуговування безпосередньої взаємодії між людьми, втрачає гнучкість, оперативність, динамізм.

Однак функціональне навантаження, що накладається на мовленнєву діяльність, цим не вичерпується. У людській практиці мовлення виступає чинником розв’язання різних життєво важливих завдань, тобто має поліфункціональний характер.

Так, безпосередньо пов’язано з мовною діяльністю мислення. Мовленнєві засоби необхідні не тільки для висловлення думки, а й для її формування. Адже ми не можемо довідатися про зміст наших думок, поки не надамо їм словесної форми. Згадаємо, що навіть пізнавання відбувається тільки тоді, коли ми робимо відповідний висновок про збіг сприйманого об’єкта з еталонною моделлю (перцептивним образом). Слово не збігається однозначно зі змістом мислення, оскільки в останньому присутні, крім вербального, образний та емоційний компоненти. Однак без «підведення думки під слово» ми не можемо віддиференціювати головні значення і зміст того, що відбувається чи пережито, від другорядних, здійснити категоризацію, порівняти поточні події з еталонними моделями, тобто «включити» мислення на повний діапазон його можливостей. Тому можна сказати, що стосовно психічного життя людини мовлення виконує функцію формоутворення.

Людська свідомість не просто існує переважно в мовних категоріях і формах. Зниження вербальної активності звичайно супроводжується зниженням рівня свідомості (так, блокувавши внутрішнє мовлення, людина занурюється в стан медитації чи в сон). Блокування вимовлення вголос чи «про себе» чинених дій призводить до миттєвого забування, не дозволяє осмислити сприйману інформацію. Зважаючи на це можна виокремити активаційну функцію мовлення.

Мовлення — це засіб, за допомогою якого здійснюється введення людини в соціальне середовище, у відносини між людьми. Завдяки мовленню формуються не тільки емоційно наповнені, а й змістові зв’язки між матір’ю та дитиною, регулюється соціальна поведінка дитини, здійснюється вплив на напрями думок і дій, опановуються культурні традиції, тобто реалізується регулятивна функція мовлення. Крім того, велика частина нашого життєвого досвіду — це аж ніяк не те, що ми безпосередньо переживали. Вона приходить до нас із книг, газет, радіо і телепередач, розповідей інших людей, спрямованого навчання. Тому мовлення служить і для передачі інформації (інформативна функція мовлення), і для збереження сукупного досвіду людини — кумулятивна функція. Крім цього, мовлення виконує ще експресивну функцію в процесі спілкування, що виявляється у прояві внутрішнього, емоційного стану людини. Ми найчастіше не можемо зробити зміст наших почуттів, думок, переживань актуальним для іншої людини, не сказавши їй про це.

Виокремлюють також фактичну функцію, спрямовану на встановлення контакту з тими людьми, з якими людина вступає у безпосередню взаємодію, на підтримку певних зв’язків у тих мікрогрупах, до яких вона входить (з родичами, колегами по роботі, знайомими). Наприклад, у змістовому плані поздоровлення до свята можуть сприйматися як явна безглуздість. Однак сам факт поздоровлення являє собою форму реалізації фактичної функції, тобто є сигналом про прагнення підтримати дружні відносини. Таку ж фактичну функцію виконує і швидке вітання «на ходу», зовні зовсім безглузде («Як справи?» — «Нормально»).

Трохи втратила своє значення в сучасному суспільстві так звана міфічна функція мовлення — звертання до різного роду заклинань, замовлянь, молитов для того, щоб запобігти можливі неприємності. Однак навіть атеїстичні люди у важкі хвилини неусвідомлено звертаються до своєрідного «моління» про те, щоб лихо минало їх.

Отже, існують такі функції мовлення:

1) комунікативна — процес передачі інформації;

2) сигніфікативна — відображення об’єктивної реальності через поняття;

3) формоутворення — втілення думок у словесну форму;

4) активаційна — вербальна активність підвищує рівень свідомості;

5) регулятивна — вплив на напрям думок і дій;

6) кумулятивна — збереження досвіду людства та індивідуального досвіду кожної конкретної людини;

7) експресивна — прояв внутрішнього, емоційного стану людини;

8) фактична — встановлення і підтримка контактів з людьми;

9) міфічна — звертання до молитов для запобігання неприємностей.

Крім того, у різних видах діяльності можна говорити про окремі функції, які виконує мовлення. Так, у педагогічній діяльності мовлення педагога виконує такі додаткові функції: