Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми сектантства
1.1 Психологічні особливості сучасного релігійного життя
1.2 Визначення поняття релігійного сектантства
1.3 Психологічні особливості особистості схильної до релігійної аддикціі
1.4 Група ризику й причини приєднання до культів
1.5 Вплив культу на психіку адепта
Розділ 2. Визначення особистісних характеристик у представників релігійних сект
2.1 Опис емперичного дослідження
2.2 Математична обробка отриманих результатів
2.3 Аналіз отриманих результатів
Висновки
Додатки
Список використовуваних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Перехід до нових форм державного керування в Україні виявив суперечливість правової бази, що регулює державно-релігійні відносини. Безмежна воля совісті й релігійних організацій, закріплена в законодавстві, породила ситуацію, якою скористалися різні деструктивні релігійні утвори, секти. Їхня діяльність настільки широко розвернулася на території України, що тепер необхідно розглядати проблему негативного впливу таких груп на життя й здоров'я громадян і суспільства, а в цілому — на безпеку держави. Тоталітарні секти в Україні, що культивують асоціальність, заперечуючи конституційні обов'язки, піддають ризику моральне, психічне й фізичне здоров'я громадян, являють собою серйозну загрозу державі й суспільству [60].
Наша країна традиційно багатоконфессійна, усю її історію люди, що сповідують різні релігії, жили пліч-о-пліч один з одним, з повагою ставлячись до права сусіда вірувати по-своєму, вільно й свідомо вибирати свої релігійні переконання. Але саме цього права прагнуть позбавити людину тоталітарні секти.
Дослідження сектантства як унікального соціального явища дотепер велися, за рідкісним винятком, тільки в конфесіональному напрямку, а саме в області християнського сектантства.
Такі західні вчені, як М. Вебер [10], Р. Нібур [48], Є. Трельч [69], розглядали сектантство тільки в області релігійного християнського сектантства.
У дореволюційній Росії активно досліджували феномен сектантства П. Мілюков [45] (релігійне сектантство) і С. А. Нілус [49] (релігійне й псевдорелігіне сектантство). Заслуговують на увагу й художні твори П.І. Мельникова (А. Печерського) [42], у яких був досліджений феномен російського релігійного сектантства.
Феномен релігійного сектантства досліджувався в радянський період такими вченими як В. Бонч-Бруевич [8], А. Катунський [26], Д. Фурман [73], К.Б. Привалов [58], Ф. Путинцев [59]. Особливої уваги заслуговують фундаментальні праці А. І. Клибанова [27] і Н. М. Нікольского [50].
Слід зазначити, що першими, хто розглянув сектантство як явище не тільки релігійне, але й світське (зокрема, політичне сектантство) були Ф. Энгельс і В.І. Ленін [40].
Деякі сучасні західні вчені, вивчаючи сектантство, дійшли висновку про доцільність використання терміна «нові релігійні рухи» (НРР), що вказує на їх вузькопредметний підхід до вивчення даного феномена (таку думку висловлює, наприклад, А. Баркер [2], і окремі російські дослідники).
Але є серед західних дослідників учені, що намагаються розібратися в причинах виникнення сектантства, які активно використовують поняття «секта». Особливо слід зазначити роботи Т. Гандоу [13], Р. Ліфтона [37], У. Мартіна [41], Дж. Макдауелла [39], Д. Стюарта [39].
Серед російських учених і релігійних діячів, що вивчають феномен релігійного сектантства, слід зазначити роботи таких дослідників, як: А. Васильєв [9], Е.Н. Волков [11], Ц.П. Короленко [30], І. Куліков [34], А. В. Кураєв [18], Л.Н. Мітрохин [46], А.В. Саввін [61], П. Р. Стеняєв [66], Д. А. Таєвський [68], Н.А. Трофимчук [70], А.І. Хвиля-Олінтер [75], Н. В. Кривельська [33], А.А. Скородумов [65].
Найцікавішими сучасними російськими роботами в області дослідження сектантства можна по праву вважати праці А. Л. Дворкіна [19], який розглядає феномен сектантства з позицій Православного християнства, що, безумовно, відбилося на позиції й висновках, які він зробив у своїх роботах.
Досліджуючи сектантство неможливо обійти розгляд питань про девіантну й делінквентну діяльності особистості в суспільстві. Цікавими в цій області можна вважати праці Р. К. Мертона [43], а також російських учених, що вивчають різні форми аномії, таких як І.С. Ний [52], Н.А. Стручков [67].
Мета роботи. Проаналізувати поняття релігійного сектантства, релігійної аддикціі, основні особливості особистості представників релігійних сект, а також визначити відмінності по обраних особистісних особливостях у представників сектантської й атеїстичної груп.
Досягненню мети дослідження послужив розв'язання наступних основних завдань:
1. Аналіз проблеми сектантства, а також особистісних особливостей релігійних аддиктів у вітчизняній і закордонній літературі.
2. Добір методів, адекватних до мети дослідження.
3. Діагностика особистісних особливостей представників сектантської й атеїстичної груп.
4. Статистична обробка й інтерпритація отриманих результатів.
5. Порівняльний аналіз особистісних характеристик у представників двох груп.
Об'єкт дослідження. Психологічні особливості залежної особистості.
Предмет дослідження. Психологічні особливості релігійних аддиктів.
Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань ми використовували методи психологічного тестування й бесіди. Як інструменти, ми використовували методику «Індикатор копинг-стратегій» Д. Амірхана, для визначення базисних стратегій поведінки у двох вибірках, методику «Потреба в пошуках відчуттів» М. Цукермана, для визначення ступеня даної потреби, методику «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча, для вивчення цінностно- мотиваційної сфери, а також шістнадцятифакторний особистісний опитувач Кеттелла, для прерозподілу особистісних особливостей досліджуваних у сектантській і атеїстичній виборках.
При математичній обробці ми використовували Q критерій Розенбаума, U критерій Манна-Уітни, метод кореляційного аналізу rsСпірмена.
Практичне значення дослідження.Визначення особистісних особливостей релігійних аддиктів допоможе надалі більш детальному вивченню проблематики сектантства, формулюванні групи ризику, піддану залученню в релігійну секту, виробленню нових методів корекції й реабілітації адептів релігійних сект.
Структура дослідження. Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, і списку літератури. У роботі наведені 7 таблиць та 4 додатки. Загальний обсяг сторінок 100 сторінок. Список використаних джерел складає 95 найменувань.
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми сектантства
1.1 Психологічні особливості сучасного релігійного життя
Сучасний світ прегорнув багато елементів культури, що здавалися устояними. Однак, можливо найбільш серйозні зміни перетерпіла в наші дні релігійне життя. Навіть проблема ідентифікації те або іншої системи в якості релігійної представляє в наш час певні труднощі. Дійсно, змінюється сама сутність релігійності. Традиційна релігійність будується на категорії «сакрального», яка протилежна «профанному» [69].
Однак, у наш час релігії усе більше входять у мир «профанного», тоді як сакральне стає прерогативою нерелігійних систем. Прикладом першого процесу є своєрідний релігійний маркетинг, а саме використання спеціальних маніпулятивних методів для залучення нових членів сект і втримання старих. Причому усвідомлена боротьба за «клієнтуру» характерна не тільки для неорелігійних, але й для цілком традиційних систем. Досить згадати недавнішню акцію по «розкручуванню» своїх сайтів в інтернеті. Можна говорити про існування своєрідного ринку духовних послуг, що в менталітеті сучасної людини не суперечить духу релігійності. Проявом цього ж явища є можливість відвідування людиною декількох релігійних громад одночасно, що особливо характерно для неохристиянских і неосхідних систем [14]. Прокоментуємо зазначене та проаналізуємо деякі інші психологічні особливості сучасних релігій, спираючись на психологічну характеристику релігії як сукупності елементів: релігійних образів, міфології, системи символів, ритуалів і заповідей. Розглянемо релігійні образи в сучасних релігіях. Релігійним образом можна назвати емоційно значущій об'єкт, що викликає у людей релігійні почуття. У сучасних релігіях можна помітити деякі тенденції, пов'язані зі зміною типів релігійних образів:
1. Перенесення релігійних образів з області надприродного в сферу повсякденну. Цей процес якоюсь мірою протилежний секуляризації. Фетишизації може піддатися все: ліки (Гербалайф), наукова концепція (фетишизація методу Брейера-Фрейда [3] дианетикою).
2. Поява релігійних образів з галузі науки й техніки. Так, у деяких системах роль вищої істоти відіграє «космічний комп'ютер», НЛО, «неорганічні істоти». В одній із громад джерелом творіння вважаються «промені творіння», які виходять із «лучеводів» (Радастея).
3. Можливість штучного формування релігійних образів, тобто створення й підтримки нових релігій. Традиційно існувало два зовнішні джерела формування релігійних образів: емоційне зараження від наділеного сильною харизмою людини й індукування відповідних образів суспільством у процесі виховання. Сучасний рівень розвитку психології дозволяє індуцировати релігійні образи штучно, що й використовується більшістю нині існуючих релігійних систем. Наприклад, практично у всіх неохристиянських громадах використовуються такі елементи маніпулятивного впливу, як хоровий спів повторюваних молитовних фраз, які несуть настановний характер, використовується метод «трьох так», під час проповідей, групове схвалення необхідної поведінки та інші маніпулятивні методи. Разом з тим, як не дивно, значна кількість релігійних образів у неорелігиях носить особистісний характер. Ідею особистісного бога сповідують практично всі неохристиянські системи, багато східних (кришнаїти), сатанинські і т.д. Подібне явище носить явно регресивний характер, оскільки практично всі основні світові релігії еволюціонували убік уяви про бога як надособистісної істоти, тоді як для архаїчних релігій характерне наділення надприродних істот особистістю. Іншою особливістю релігійного образа сучасних релігій є ідея його тотальності: всемогутності, вседії й інших чудових якостей. Розглянемо релігійні ритуали в сучасних релігіях. Ритуальні практики в сучасних релігійних системах, зберігаючи свою суть, перетерпівають зміни, аналогічні тим, що відбуваються з релігійними образами, здобуваючи деякі технократичні відтінки. Це явище можна простежити у відповідній термінології: «відключитися», «підключитися», «завести годинник», «настроїтися на ритми», «установити контакт». Разом з тим більш значну роль, ніж в традиційних релігіях, починають відігравати ритуали харизматичного типу, тобто пов'язані з особистими релігійними переживаннями, які із психологічної точки зору носять, як правило, трансперсональний або емпатичний характер [21]. Мабуть, найбільш революційні зміни в сучасному релігійному житті набули релігійні ритуали. Практично у всіх неорелігіях з'явилися принципово нові форми релігійних служінь, що не існували в рамках класичних релігій, а класичні релігійні ритуали суттєво модифікувалися. З'явилися такі форми релігійної діяльності, як молитовні збори, семінар, з'їзд, релігійні спектаклі, дитячі служіння і т.д. Практично для всіх подібних форм характерно щільне переплетення релігійних і світських елементів, богослужіння й шоу. Розглянемо коротко нові й модифіковані форми релігійних ритуалів і релігійного служіння. Молитовні збори. Термін «молитовні збори» використовують багато з нехристиянських громад [41]. Звичайно молитовні збори містить у собі цілий ряд релігійних процедур. Починається більшість молитовних зборів із процедури «розігріву»: хорового виконання псалмів або пісень релігійного змісту, що містять настановні фрази. У технічно обладнаних сектах у якості музичного супроводу використовується електронна музика, а також візуальне відображення текстів, що виконуються, на екрані. У деяких системах спів громади доповнюється професійним хоровим (іноді навіть багатоголосним) співом (Харизматична християнська церква), і навіть танцювальними рухами всіх учасників (Церква Христа). Наступною складовою молитовних зборів є спільні молитви. На відміну від молитовних ритуалів ортодоксальних релігій, текст подібної молитви не фіксований заздалегідь, а вимовляється вголос керівником зборів. Інші учасники повторюють текст подумки або вголос. У деяких громадах при здійсненні молитви віруючі беруться за руки або поєднуються в групи (Церква Христа). Характерною рисою подібних молитов є їхня спрямованість на поточні події. Молитва може містити прохання за громаду (громада «Вогненний кущ»), окремих її членів (баптисти), поточні політичні події (Богородинська церква, Вогненний кущ). Описаний вище тип молитви також можна вважати новою формою релігійного служіння, яку надалі ми будемо називати «харизматичною молитвою» [27]. Наступним елементом молитовних зборів є проповідь, яку може виголошувати один або декілька проповідників. Відмінними рисами подібних проповідей є їхня висока емоційна насиченість (Церква Христа), багато прикладів з особистого життя проповідника (Блага звістка, Вогненний кущ), емоційне залучення залу (Харизматичні церкви). Матеріалом проповіді може стати будь-яка цитата з Біблії, спроба інтерпретації якої стає відправною крапкою для бесіди на довільні теми. Іноді матеріалом проповіді може стати деяка проблемна ситуація, пов'язана з життям громади: нестача грошей (Блага звістка), недостатнє залучення нових віруючих (Церква Христа). Після проповіді багато із церков переходять до процедури «залучення». Проповідник ставить запитання: «Хто із присутніх у залі прийняв Христа?» (або щось подібне). Ті, «що прийняли» виходять на сцену під бурхливі оплески залу. Подібну процедуру використовують Церква Христа, п'ятидесятники, харизматичні церкви й багато інших. Практично, залучення є кульмінаційним моментом молитовних зборів. Іншим варіантом кульмінації є «зцілення», що практикуються більшістю неохристиянськими церквами. Бажаючі зцілиться виходять на сцену, де проповідник молиться за них, іноді за підтримки залу. Видимим проявом «зцілення» є падіння того, хто зціляється (п'ятидесятники), його перехід до трансовго стану. Завершується молитовні збори хоровим співом і спільною молитвою. Сімейні служіння. Близьким по характеру, однак, відмінним по масштабах, є сімейне служіння, також використовуване більшістю неохристиянських систем. Під час сімейного служіння, яке проводиться невеликим числом учасників, часто в так званих сімейних групах, як правило, не вдається досягтися того ступеня інтенсивності екстатичних станів, яка властива молитовним зборам. Це компенсується відчуттям інтимності й можливістю приділити персональної увагу кожному зі членів групи (наприклад, колективно помолитися за успішний рішення його проблеми або навіть допомогти матеріально) [14]. Прозелитистська діяльність. Багато з неорелигіозных систем виділяють діяльність, спрямовану на залучення нових віруючих (прозелітизм) як окрему форму релігійного служіння. Цієї думки дотримуються свідки Ієгови, кришнаїти, послідовники Церкви Христа, муніти, білі брати й багато інші. Прозелітизм не можна вважати абсолютно новим видом релігійної практики. Досить згадати місіонерську діяльність традиційних християнських церков. Однак, є ряд серйозних відмінностей, обумовлених сучасною історичною та культурною ситуацією. Прозелитистська діяльність сучасних релігій здійснюється в насиченому різними релігіями культурному просторі, у якому продекларована воля совісті. Така ситуація найчастіше приводить до того, що прозелитистська діяльність більш схожа на боротьбу за ринок збуту релігійної продукції між різними системами. Деякі з неорелігій розглядають прозелітизм як основний вид діяльності [1]. У своїй прозелитистської діяльності багато неорелігійних сект використовують маніпулятивні техніки. Форми прозелитистської діяльності, використовувані різними громадами, відрізняються між собою. Так кришнаїти віддають перевагу продажу культової літератури й супровідним їй індивідуальним роз'яснювальним бесідам, тоді як більшість неохристиянських громад намагаються запросити людину на молитовні збори, на яких вона зазнає більш інтенсивного групового впливу [41]. Деякі релігійні системи використовують у своїй діяльності сховані форми прозелитистської і ритуальної діяльності. Так муніти й послідовники саєнтологічної церкви запрошують потенційних послідовників на «семінари» і «тренінги» через спеціально створені громадські організації. Інформація, одержувана на таких семінарах, може носити лише характер принади або носити схований (такий що не розкривається знову залученому) релігійний характер. Крім перерахованих форм релігійного служіння, використовуваних сучасними неорелігіями, можна відзначити також релігійні спектаклі (кришнаїти, харизмати), недільні й інші школи (мормони, баптисти), дитячі служіння. На відміну від класичних релігій, більшість неорелігій не створило ритуалів, що супроводжують життєвий цикл людини (весіль, похорону і т.д.). Однак, у силу наявності відповідних потреб у віруючих, подібні ритуали починають поступово вводиться в структуру релігійної практики. Так подібні ритуали з'явилися в кришнаїтів, ще раніше в більшості протестантських церков [1].