Основні положення розділу відображені в наступних публікаціях:
1. Гуз Н.В. Внушаемость как основа вовлечения в секту // Материалы конференции молодых ученных «Розквітання». – Одесса, 2008. – 53с.
2. Гуз Н.В. Влияние религиозных культов на психику адепта // Материалы конференции молодых ученных «Розквітання». – Одесса, 2009. – 65с.
3. Гуз Н.В. Психологические техники манипуляции сознанием в религиозных сектах // Материалы научно-практической конференции «Психологические технологии в экстримальных видах деятельности». – Донецк, 2009. - 215с.
4. Гуз Н.В. Psychologicalfeaturesofthepersonofreligiousadherents // Сборник статей научно практической студенческой конференции посвященной 134 годовщине со дня открытия университета. – Одесса, 2009. – 74с.
5. Гуз Н.В. Психологічні методи залучення та утримання адептів релігійних сект // Вісник одеського національного університету. – 2009. – №5 т. 14. 183с.
Розділ 2. Визначення особистісних характеристик у представників релігійних сект
2.1 Опис емпіричного дослідження
У дослідженні брали участь сорок осіб, розподілених на дві групи за критерієм відношення до існування бога. Під поняттям віри в цьому випадку, ми мали на увазі факт усвідомлення існування бога, а так само ототожнення себе з якою або релігійною організацією.
Першу групу склали 20 осіб, що абсолютно не визнають наявності будь-якого бога. Дана група одержала назву «група атеїстів», або «атеїстична група». Середній вік досліджуваних 35 років.
Другу групу склали представники різних релігійних сект, кількістю 20 осіб. Середній вік досліджуваних цієї групи 32 роки. Дана група одержала назву «група сектантів», або «сектантська група».
Причина проведення дослідження саме з такими вибірками обумовлена складністью у визначенні поняття віри. Багато вважають себе віруючими, не відвідуючи церкву й не читаючи молитви. Для інших дійсна віра неможлива без строгого дотримання церковних догматів. Крім усього іншого виникають складності у визначенні предмета віри. Більшість вірують у біблійного бога, деякі у вищу силу природи.
Для того, що б уникнути подібних розбіжностей у випробуваних, ми обрали дві крайні крапки уявлень про релігію — групу атеїстів, що відкидають наявність бога, і групу сектантів, що істово вірують.
Крім усього іншого, порівняння цих двох вибірок дає нам можливість визначити риси, пов'язані з релігійністю, порівнюючи результати віруючих сектантів і невіруючих атеїстів.
Необхідно зазначити, що проведення подібного роду досліджень ускладнене багатьма факторами. Якщо ми прагнемо досліджувати сектанта в плані його знаходження в секті, а не в процесі реабілітації, ми стикаємося з певними труднощами. По-перше, досить складно знайти представників секти, тому що належність до подібного роду організацій не афішується. Єдиний можливий спосіб — це відвідування релігійних зборів певної секти, що може бути досить небезпечним для дослідника. По-друге, необхідно налагодити із сектантом контакт настільки, щоб пред'явити йому певне прохання, наприклад, заповнити бланки методик, або провести бесіду. Більшість нетрадиційних релігійних організацій обмежують адептів у спілкуванні з людьми, що не належать до секти. Третій, і мабуть, найскладніший аспект, полягає у формулюванні звертання до сектанта. Пояснити представникові секти дійсне призначення даного дослідження означає практично стопроцентну незгоду на участь у тестуванні. Виклад свідомо неправильного трактування мети дослідження є некоректним в етичному плані, що суперечить моральним цінностям психолога. Єдиним можливим розв'язком даної проблеми нам уявляється пояснення інтересу до особистісного профілю представника даних релігійних поглядів (у жодному разі не секти), але приховання дійсної мети дослідження.
Усі ці складності роблять процес дослідження довгим і важким завданням.
Участь людей у дослідженні ґрунтувалося на їхній добровільній згоді. Мотивацією було бажання випробуваного одержати зворотний зв'язок (оброблені результати з інтерпретацією заповнених їм тестів). Значна частина сектантів, до яких ми зверталися із проханням, відмовилася від участі в тестуванні, аргументуючи це тим, що вважають подібне дослідження безглуздим, а результати тестів, які обіцялися в якості зворотного зв'язку, що не представляють інтересу. На їхню думку, «людську душу неможливо звести до декількох особистісних характеристик і описати її за допомогою математики — вона значно складніше й більш незбагненна».
Для реалізації поставлених завдань ми використовували методи психологічного тестування й бесіди. Як інструменти, ми використовували методику «Індикатор копінг-стратегій» Д. Амірхана, методику «Потреба в пошуках відчуттів», методику «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча, а так само шістнадцятифакторний особистісний опитувач Кеттелла.
У загальній психології під особистістю найчастіше мається на увазі деяке ядро, що інтегрує початок, що зв'язує воєдино різні психічні процеси людини, що й повідомляє його поведінці необхідну послідовність і стійкість. Залежно від того, у чому саме вбачається такий початок, теорії особистості підрозділяють на:
· психобіологичні особистості (У. Шелдон, США),
· биосоціальні особистості (Ф. Олпорт, К. Роджерс, США),
· психосоціальні особистості (А. Адлер, К. Хорни й ін. неофрейдисти, США),
· психостатистичні особистості («факторні» — Р. Кеттелл, США, Д. Айзенек, Великобританія) і т.д.
Опитувач Кеттелла є багатомірною методикою, що оцінює властивості нормальної особистості, він описує особистісну структуру людини, виявляє особистісні проблеми, допомагає знайти коррекционные механізми для вирішення особистісних проблем.
Основою тесту Кеттелла висупає «теорія особистісних рис», при цьому особистість описується сукупністю первинних властивостей особистості, які визначають її внутрішній зміст і поведінку. Особистість, яка тестується попадає у вже готову систему координат, і там виміряються її властивості й порівнюються із заздалегідь заданими властивостями.
Варто згадати, що транслітерація прізвища R. Kettell у різних джерелах різна. Зустрічаються: Р. Кеттел або Р. Кеттелл. У цьому випадку мається на увазі англо-американський учений-теоретик в області вивчення особистості Кеттелл Рэймонд Бернард (1905-1998).
Опитувач Кеттелла є одним з найпоширеніших анкетних методів оцінки індивідуально-психологічних особливостей особистості як за кордоном, так і в нашій країні. Він розроблений по керівництвом Р. Б. Кеттелла й призначений для написання широкої сфери індивідуально-особистісних відносин.
Відмінною рисою даного опитувача є його орієнтація на виявлення щодо незалежних 16 факторів (шкал, первинних рис) особистості. Дана їхня якість була виявлена за допомогою факторного аналізу з найбільшого числа поверхневих рис особистості, виділених спочатку Кеттеллом. Кожний фактор утворює кілька поверхневих рис, об'єднаних навколо однієї центральної риси.
Існує 4 форми опитувача: А и В (187 питань) і С и Д (105 питань). У Росії найчастіше використовують форми А и С. Найбільше поширення опитувач одержав у медичній психології при діагностиці професійно важливих якостей, у спорті й наукових дослідженнях.
Опитувач Кеттелла містить у собі всі види випробувань — і оцінку, і розв'язок тесту, і відношення до якого-небудь явища.
Перед початком опитування випробуваному дають спеціальний бланк, на якіму він повинен робити певні позначки, по мірі прочитання. Попередньо дається відповідна інструкція, що містить інформацію про те, що повинен робити випробуваний. Контрольний час випробування 25-30 хвилин. У процесі відповідей на запитання експериментатор контролює час роботи випробуваного й, якщо випробуваний відповідає повільно, попереджає його про це. Випробування проводиться індивідуально в спокійній, діловій обстановці.
Пропонований опитувач складається з 105 питань (форма З) на кожне з яких пропонується три варіанти відповідей (a, b, c). Випробуваний вибирає й фіксує свій варіант до бланку відповідей. У процесі роботи досліджуваний повинен дотримуватися наступних правил: не втрачати часу на обмірковування, а давати пришедшу у голову відповідь; не давати непевних відповідей; не пропускати питань; бути щирим.
Питання групуються по змісту навколо певних рис, що виходять в остаточному підсумку тих або інших факторів.
Обробка результатів ведеться за спеціальним ключем, де надані номери питань і кількість балів, які одержують відповідь a, b, c у кожнім питанні. У тих клітинках, де проставлена буква, що позначає фактор, кількість балів дорівнює нулю. Отже, за кожну відповідь випробуваний може одержати 2, 1 або 0 балів. Кількість балів по кожному факторі підсумовується й заноситься в бланк відповідей (у правий стовпчик), експериментатор одержує профіль особистості по 16-ти факторам у сирих оцінках. Ці оцінки переводяться в стандартні (стіни) по таблиці. Потім експериментатор визначає. який розвиток одержав кожний фактор: низькийй, середній, високий, виписує риси, що характеризують ступінь їх розвитку й аналізує результати. Якщо якась з рис викликає сумнів, краще її не включати в характеристику.
Щоб результати були надійними, слід підтвердити їх за допомогою інших методик або за допомогою іншої форми цього ж тесту.